Oops! It appears that you have disabled your Javascript. In order for you to see this page as it is meant to appear, we ask that you please re-enable your Javascript!

7.2 Результати каріометрії епітеліоцитів шкіри хворих на акне

Для об’єктивізації описаного факту системного гальмування проліферації епітелію шкіри при лікуванні акне системними ретиноїдами було здійснено каріометрію епітеліоцитів шкіри. Виходячи із системності гіперпроліферації епітелію при наявності акне (тобто потовщення шару епітелію не тільки в піхву волосяного фолікула, а й потовщення епідермісу), було проведено каріометрію верхніх епітеліоцитів у шарі шипуватих клітин. Дозріваючі епітеліоцити, які диференціюються на тлі того, як епітелій базального шару і часто нижні клітини шипуватого шару, недиференційовані і можуть ділитися. Саме при акне, коли є стимул для проліферації епітеліоцитів, недиференційованими виглядають не тільки епітеліоцити базального шару епідермісу, а й кілька нижніх рядів шипуватих клітин.

Для порівняння було взято шматочок шкіри міжлопаткової ділянки при автопсії чоловіка 30 років, який загинув в автомобільній аварії у зв’язку з отриманням множинних травм.

Середня площа ядра диференційованих епітеліоцитів шипуватого шару в біоптаті «здорової» шкіри становила (32,16 ± 1,41) мкм2.

У біоптатах шкіри, взятих перед початком лікування хворих на акне, привертало увагу різке потовщення епідермісу, максимально виражене у хворих більш молодого віку, що мали більш короткий анамнез хвороби (4–5 років), тоді як у хворих з тривалістю захворювання близько 8 років потовщення епідермісу маловиражено, вірніше воно мало опосередкований характер, тобто на зрізі було видно чергування ділянок епідермісу з потовщенням і без такого. При цьому у людей, що хворіли недовго, ядра епітеліоцитів у верхніх рядах шипуватого шару виявилися дуже великими: у середньому площа ядра становила від (86,47 ± 4,22) до (57,04 ± 2,75) мкм2. Тобто спостерігався феномен поліплоїдизації ядер епітеліоцитів, а саме реплікації хромосом без завершення мітозу і формування двох клітин, що вказувало на наявність дуже сильного чинника, що стимулював зростання епітелію.

У  пацієнтів, які хворіли тривало, швидше за все, проліферуючий потенціал епітеліоцитів виявлявся різко зниженим, тому і потовщення епідермісу відбувалося фокально, та поліплоїдизація відбувалася рідко, оскільки, згідно з проведеними вимірами, площа ядер диференційованих епітеліоцитів шипуватого шару хоча і більша, ніж у здоровій шкірі, але істотно менша, ніж у хворих на акне з відносно нетривалим анамнезом хвороби. Причому, чим більшим був вік хворого, тим більшою мірою вираженою була ця залежність. Наприклад, при тривалості захворювання акне 8 років у хворого віком 33 років середня площа ядра становила (34,52 ± 1,39) мкм2, а у хворого віком 22 роки – (45,48 ± 2,15) мкм2. Проведене лікування хворих на акне з використанням системних ретиноїдів протягом 4–5 міс. зумовило потоншення шару епідермісу і зменшення середньої площі ядер епітеліоцитів шипуватого шару, останнє максимально виражено у більш молодих хворих з меншою тривалістю захворювання. Наприклад, у хворого віком 22 роки, який хворів на акне протягом 5 років, середня площа ядер шипуватих епітеліоцитів зменшилася до (23,27 ± 1,10) мкм2.

Отримані результати каріометрії спільно з іншими гістологічними даними підтверджують наявність при акне патогенетичної ланки у вигляді гіперпроліферації епітелію шкіри, що у волосяній піхві призводить до замикання устя сальної залози.

7.3 Імуногістохімічні дослідження біоптатів шкіри хворих на акне

При вивченні біоптатів шкіри хворих на акне, що отримували системні ретиноїди, було відзначено, що перед початком лікування не тільки епітелій піхви волосяного фолікула, а й поверхневий епітелій (епідерміс), а також залозистий епітелій потових залоз мали ознаки гіпрепроліфераціі, а саме: спостерігалося потовщення епітеліального покриву і його багатоклітинність. У динаміці лікування (4–5 міс.) відбулося різке зменшення товщини епідермісу.

Використовуючи антитіла Ki-67, є можливість простежити зміну кількості мічених епітеліальних клітин, тобто тих, що вступають у мітоз, як до початку лікування порівняно зі здоровою шкірою, так і в динаміці лікування. Виявлено, що у зразку здорової шкіри мічені клітини зустрічалися в базальному шарі і зрідка в нижньому шипуватому шарі, в цілому близько 20 % цих епідермоцитів мали мічене ядро (рис. 7.16). У хворого на акне перед початком лікування кількість епітеліальних клітин з міченим ядром дуже велика, вони розташовані не тільки в базальному шарі, а й у сильно стовщеному шипуватому шарі (рис. 7.17).

Рисунок 7.16 – Шкіра міжлопаткової ділянки здорового чоловіка 30 років. Наявність невеликих ділянок акантозу. Поодинокі клітини базального шару, мічені антитілами Ki-67. Судинний шар дерми малоклітинний. Імуногістохімічна реакція на Ki-67 із забарвленням ядер гематоксиліном Майера. х400.

Відносна кількість мічених Ki-67 епітеліоцитів у базальному і шипуватому шарах епідермісу місцями сягала 50 %. Там, де у зріз потрапив волосяний фолікул, спостерігалася різко збільшена кількість мічених Ki-67 епітеліоцитів у його піхві (рис. 7.18).

Рисунок 7.17 – Біоптат шкіри хворого на акне перед початком лікування. Велика кількість епідермоцитів, мічених Ki-67 як у базальному, так і в нижньому шипуватому шарах епідермісу. Імуногістохімічна реакції на Ki-67 із забарвленням ядер гематоксиліном Майера. х400.

Рисунок 7.18 – Потовщення епідермісу і епітеліального вистилання піхви волосяного фолікула, велика кількість епітеліоцитів, мічених Ki-67. Імуногістохімічна реакції на Ki-67 із забарвленням ядер гематоксиліном Майера. х100.

У процесі лікування (через 1,5 місяця від початку прийому системних ретиноідів) спостерігалося виражене зменшення кількості мічених Ki-67 епітеліоцитів шкіри (рис. 7.19, 7.20, 7.21). Причому через 4–6 міс. після початку лікування можна було виявити ділянки, де кількість епітеліоцитів, що вступили в мітоз, менша, ніж в епідермісі здорової шкіри, аж до 5 %.

Рисунок 7.19 – Ділянка епідермісу з різким зменшенням кількості мічених Ki-67 епідермоцитів у біоптаті шкіри хворого на акне через 4 тижні після початку лікування. Імуногістохімічна реакції на Ki-67 із забарвленням ядер гематоксиліном Майера. х400.

Тобто отримано прямий доказ гальмування проліферативного процесу епітеліоцитів шкіри, у т.ч. волосяних фолікулів, при лікуванні тяжкого акне системними ретиноїдами. Одержано морфологічні докази наявності основної патоморфологічної ознаки захворювання – фолікулярний гіперкератоз, що значною мірою гальмується при застосуванні системних ретиноїдів.

Схожа картина спостерігалася в епітелії шкіри та її придатків при імуногістохімічному дослідженні на апоптоз, а саме з антитілами caspasе-3. Встановлено, що у здоровій шкірі в межах мікрофотографії (400х) caspasе-3 активувалася тільки в декількох епітеліоцитах нижнього шипуватого шару (рис. 7.22).

Рисунок 7.20 – Зменшення кількості мічених Ki-67епітеліоцітов у епідермісі та в епітеліальній вистилці піхви волосяного фолікула у хворого на акне в біоптаті шкіри через 6 тижнів після початку лікування. Імуногістохімічна реакція на Ki-67 із забарвленням ядер гематоксиліном Майера. х100.

Рисунок 7.21 – Нормалізація товщини епідермісу через 6 міс. після початку лікування. Поодинокі епідермоцити, мічені Ki-67 (ядро коричневого кольору, тоді як коричнева зернистість у цитоплазмі і ядро синього кольору – це скупчення меланіну в клітині). Імуногістохімічна реакція на Ki-67 із забарвленням ядер гематоксиліном Майера. х400.

Рисунок 7.22 – Апоптоз, епітеліоцити, що гинуть в епідермісі здорової
шкіри. Імуногістохімічна реакція на caspase-3 із забарвленням ядер гематоксиліном Майера. х400

У хворих на акне до початку лікування апоптоз епітеліоцитів був дуже вираженим, у тому числі в епітеліоцитах базального шару (рис. 7.23). Caspase-3 – це «ключовий» ензим процесу апоптозу, він активується в ядрі, потім виявляється в цитоплазмі, а при розпаді клітини на апоптотичні тільця – у міжклітинному просторі. Молекула caspase-3 досить міцна і цілком може посилювати процес апоптозу оточуючих клітин.

Через 4-6 тижнів після початку лікування системними ретиноїдами апоптотичний процес в епідермісі та епітеліальній піхві волосяного фолікула наростав (рис. 7.24, 7.25).

А через 4-6 місяців інтенсивність експресії апоптотичного ензиму caspasa-3 починала зменшуватися (рис. 7.26).

Рисунок 7.23 – Виражений апоптоз в епідермісі; можна спостерігати різну ступінь активності caspase-3 у різних епітеліоцитах. Біоптат шкіри взятий до початку лікування. Імуногістохімічна реакція на caspase-3 із забарвленням ядер гематоксиліном Майера. х400

Рисунок 7.24 – Наростання апоптозу в епідермісі; биоптат шкіри взятий через 4 тижні після початку лікування. Імуногістохімічна реакція на caspase-3 із забарвленням ядер гематоксиліном Майера. х400

Рисунок 7.25 – Виражений апоптоз епітеліоцитів епітеліальної вистилки волосяного фолікула хворого на акне в біоптаті шкіри через 4 тижні після початку лікування. Імуногістохімічна реакції на caspase-3 із забарвленням ядер гематоксиліном Майера. х100.

Рисунок 7.26 – Біоптат шкіри хворого акне через 5 місяців після початку лікування. Мала кількість епітеліоцитів, що мають мічене ядро, тобто гинуть шляхом апоптозу. Імуногістохімічна реакції на caspase-3 із забарвленням ядер гематоксиліном Майера. х400.

Можна припустити, що гинуть шляхом апоптозу саме ті епітеліоцити, що з’явилися в результаті патологічного стимулювання їх проліферації при акне. Морфометрично виявлена поліплоїдія ядер епітеліоцитів обумовлювала «неміцність» епітеліоцитів, що з’явилися в результаті гіперпроліферації. Імуногістохімічне дослідження з використанням антитіл caspasе-3 підтвердило масивний апоптоз епітеліоцитів шкіри в процесі лікування. Як згадувалося в розділі, присвяченому викладу патогістологічних особливостей біоптатів шкіри хворих на акне, у дермі було виявлено макрофагально-лімфоцитарні інфільтрати як периваскулярно, так і в близькості до епідермісу та  піхви волосяного фолікула – до розвитку в ньому гнійного запалення. Імуногістохімічно з використанням антитіл CD4, CD8 було проведено виявлення Т-лімфоцитів-хелперів та Т-лімфоцитів-супресорів/цитолітиків у дермі біоптатів. До початку лікування мічені Т-лімфоцити-супресори в дермі численні, мали збільшений об’єм цитоплазми, що можна приблизно пояснити формуванням автоімунної реакції проти білків епітеліоцитів, оскільки епітеліоцити, що швидко діляться, не можуть синтезувати білки якісної базальної мембрани, а виявлені в інфільтраті Т-лімфоцити-супресори  мабуть не дають можливості розвитку запального процесу за «сценарієм» гострого гнійного запалення та зумовлюють хронізацію процесу, в той час як Т‑хелпери CD4 поодинокі (рис. 7.27, 7.28).

Вже в біоптаті шкіри, взятому через 6 тижнів після початку лікування системними ретиноїдами, відзначалося різке зменшення кількості лімфоцитів, мічених CD8, крім того, вони мали малооб’ємну цитоплазму, та значно зросла кількість лімфоцитів, мічених CD4 (рис. 7.29, 7.30).

А через 4-6 міс. після початку лікування проміжне запалення шкіри «згасало», виявлялася мінімальна присутність у субепітеліальній дермі макрофагів і лімфоцитів, серед них у поле зору – поодинокі CD4, CD8.

Рисунок 7.27 – Велика кількість великих CD8 у лейкоцитарному інфільтратів субепідермальній дермі. Імуногістохімічна реакція на Т-лімфоцити-супресори із забарвленням ядер гематоксиліном Майера. х400.

Рисунок 7.28 – Велика кількість великих CD8 у лейкоцитарному інфільтраті навколо піхви волосяного фолікула. Імуногістохімічна реакція на Т-лімфоцити-супресори із забарвленням ядер гематоксиліном Майера. х400.

Рисунок 7.29 – Різке зменшення кількості Т-лімфоцитів-супресорів у периваскулярному инфильтраті дерми хворого на акне через 1,5 місяця після початку лікування. Імуногістохімічна реакція на CD8 із забарвленням ядер гематоксиліном Майера. х400.

Рисунок 7.30 – Наявність чисельних лімфоцитів, мічених CD4 у дермі хворого на тяжку форму акне через 1,5 місяця від початку лікування. Імуногістохімічна реакція з антитілами СD4. х400.

* * *

Таким чином, при використанні імуногістохімічного методу дослідження біоптатів шкіри хворих на акне до лікування і в динаміці лікування системними ретиноїдами встановлено, що у хворих спостерігалася гіперпроліферація епітеліоцитів як піхви волосяного фолікула, так і епідермісу, та завдяки лікуванню знижувалася, а наприкінці  спостережуваного терміну кількість епітеліоцитів, мічених Ki-67, виявлялася на рівні контролю. Апоптоз епітеліоцитів, що діагностувався за експресією ензиму caspasa-3, активований і до лікування, був максимально вираженим  через 4-6 тижнів після початку лікування. Завдяки зниженню активності проліферації епітеліоцитів і підвищенню активності апоптозу в процесі  лікування відбувалася нормалізація товщини не тільки епідермісу, а й епітеліального покриву піхви волосяного фолікула, що усуває прояви фолікулярного гіперкератозу і має принципове значення для ліквідації умов прогресування порушень біоти. Інтенсивність дифузної і дрібно-осередкової макрофагально-лімфоцитарної інфільтрації сосочкового шару дерми до кінця лікування значно знижувалася зі зменшенням кількості Т-лімфоцитів-супресорів та Т-лімфоцитів-хелперів, що, імовірно, може бути обумовлено гальмуванням або припиненням автоімунного компонента запального процесу в шкірі.

Матеріали даного розділу опубліковані в наступних виданнях:

1. Губіна-Вакулик Г.И., Бронова И.М. Патогенетическая терапия акне и патоморфологические аспекты изменений кожи в процессе саногенеза. Актуальні проблеми сучасної медицини. 2017. Т. 17, вип. 2 (58). С. 98–108 [47].

2. Імуногістохімічні особливості патогенезу акне та динаміка змін шкіри при застосуванні системних ретиноїдів у пацієнтів з тяжкими формами дерматозу / Г.І. Губіна-Вакулік, Я.Ф. Кутасевич, Р.В. Сидоренко, І.М. Бронова. Дерматологія та венерологія. 2018. № 1 (79). С. 22–26 [67].

3. Особенности динамики изменений кожи в процессе саногенеза у больных акне / Я.Ф. Кутасевич, Г.И. Губина-Вакулик, С.Н. Джораева, И.А. Маштакова, И.М. Бронова. Proceedings of the International Scientific Conference «Topical Issues of Science and Education», Warsaw (Poland), July 17, 2017. Warsaw, 2017. Vol. 4. P. 25–30 [136].

4. Губина-Вакулик Г.И., Бронова И.М., Мещерякова Н.В. К вопросу о патологической морфологии угревой болезни. Збірник матеріалів заочної науково-практичної конференції з міжнародною участю, присвяченої 150-річчю з дня народження професора М.Ф. Мельникова-Разведенкова «Сучасні аспекти морфології людини: успіхи, проблеми та перспективи». Харків, 2016. С. 55–57 [46].

РОЗДІЛ 8
АНАЛІЗ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕНЬ

Під спостереженням на базі ДУ «Інститут дерматології та венерології НАМН України» перебувало 162 особи, з яких 142 пацієнти з акне: 58 чоловіків (40,8 %) і 84 жінки (59,1 %) та контрольна група – 20 клінічно здорових осіб.

Легкі форми акне спостерігалися у 16 пацієнтів, середньо-тяжкі – у 97 пацієнтів, тяжкі – у 28 пацієнтів. Серед жінок превалювали середньотяжкі форми дерматозу – 57 пацієнток (67,9 %), важкі форми акне були у 9 пацієнток (10,7 %) і акне легкого ступеня – у 18 пацієнток (21,4 %). Серед чоловіків превалювали середньотяжкі форми акне – 41 пацієнт (70,6 %) і важкі форми – 18 осіб (29,4 %). Вік пацієнтів коливався в діапазоні 8-50 років.

Серед пацієнтів, які мали молодший шкільний вік, була 1 пацієнтка 8 років (0,7 %), середній шкільний вік (13-16 років) – 12 (8,4 %) пацієнтів: 7 чоловіків (4,9 %) та 5 жінок (3,5%). Вікова група від 17 до 22 років склала 52 пацієнти (36,6 %) (28 чоловіків (19,7 %) і 24 жінки [16,9 %]). Пацієнтів віком 23–35 років було 57 осіб (40,1 %) (14 чоловіків (9,85 %) та 43 жінки [30,3 %]). У віковому діапазоні 36-60 років спостерігалося 20 пацієнтів: 12 жінок (8,45 %) та 8 чоловіків (5,63 %).

Супутню патологію діагностовано у 67 пацієнтів (47,1 %): у 22 чоловіків (51,1 % від кількості пацієнтів чоловічої статі) і у 45 жінок (53,5 % від кількості пацієнток). Серед жінок переважала патологія: гіперандрогенія різного генезу (надниркова, яєчникова) – 29 жінок, синдром полікістозних яєчників – 6 пацієнток, фіброміома матки – 3 жінки, гіперпролактинемія – 6 жінок. На проведену гістеректомію та поліпи матки вказали також 2 жінки. Більш того, 3 пацієнтки з гіперандрогенією в анамнезі вказали зриви вагітності, маткові кровотечі. З приводу основного захворювання вони отримували антиандрогени, оральні контрацептиви, фолієву кислоту і верошпірон. Зі слів гінекологів, якими вони були консультовані, ці препарати повинні були опосередковано вплинути на стан шкіри та інтенсивність висипу. Тільки 4 пацієнтки вказали, що оральні контрацептиви в монотерапії в анамнезі поліпшили стан шкіри. Дискінезію жовчовивідних шляхів мали 12 жінок, хронічний тонзиліт – 4, хронічний холецистит – 3, хронічний гастрит – 2. Лямбліоз та аскаридоз було діагностовано у двох пацієнток, у однієї з пацієнток було діагностовано мікоз стоп.

Серед чоловіків переважали наступні супутні захворювання: хронічний тонзиліт – у 14 осіб, хронічний гастрит – у 11 осіб, хронічний холецистит – у 13 чоловіків, цукровий діабет – у 2 пацієнтів, простатит – у 2 чоловіків, токсокароз – у 2 пацієнтів, стимуляція гормонами росту в анамнезі – у 1 пацієнта, ожиріння – у 2 пацієнтів, сколіоз – у 1 пацієнта, мікоз стоп – у 2 пацієнтів.

З анамнезу у пацієнтів, які увійшли до дослідження, було з’ясовано, що понад 50 % хворих мали рецидиви після проведеної раніше терапії або збільшення інтенсивності висипу в період максимальних сезонних температурних стрибків. 16 хворих відзначали збільшення або появу висипу влітку, 46 осіб відзначили посилення висипу взимку і пов’язували її з переохолодженням, 22 пацієнти відзначили погіршення стану шкіри або посилене прогресування висипу і влітку, і взимку.

Особливістю анамнезу у чоловіків також було відзначено прийом «спортивних» добавок 15 пацієнтами, які містять протеїни, можливо стимулятори росту м’язової тканини гормонального походження – ці пацієнти мали важкі форми акне з тривалим торпідним перебігом і погано піддавалися терапії (зі слів пацієнтів).

Аналізуючи дані анамнезу за зверненнями стало відомо, що на прийом до дерматолога вперше прийшли 56 (39,4 %) пацієнтів. До цього вони займалися самолікуванням або відвідували косметологів. Косметолога відвідували 67 жінок (79,7 %)і 23 чоловіки (39,6 %). Серед зазначених процедур практично всім проводилися гігієнічні чистки (механічні, апаратні), курси хімічних пілінгів. Три пацієнтки отримали курс ін’єкційної мезотерапії при папуло-пустульозній формі акне без ефекту, вони ж проходили курс лазерного лікування акне і відзначали посилення висипу.

Серед пацієнток жіночої статі відзначалося екскорійоване акне у 16 пацієнток, 2 пацієнтки мали «механічні» акне, які пов’язували з проходженням курсу масажу в салонах або на спа-курортах.

З даних анамнезу відомо, що 65 пацієнтів раніше отримували системну терапію у вигляді антимікробних препаратів (метронідазолу, доксицикліну, азитроміцину). Також на прийом звернулася пацієнтка, яка протягом двох років приймала доксициклін у дозі 50 мг на добу.

Системні ретиноїди в анамнезі отримували 6 пацієнтів, з них 5 чоловіків і 1 жінка, при цьому лікування було недостатньо тривалим (1–3 місяці).

Зовнішня терапія акне в анамнезі у 48 пацієнтів містила антибіотики або комбінацію антибіотиків і кератолітиків у вигляді бензоїлпероксиду або азелаїнової кислоти. Отримання топічних ретиноїдів в анамнезі відзначили 17 осіб, 14 з них вказали на дискомфорт у період застосування і недостатній ефект від лікування. Рецидиви, враховуючи те, що акне є хронічним рецидивуючим дерматозом, спостерігалися у всіх 76 пацієнтів, які раніше отримували терапію. У середньому цей показник становив 2–3 місяці ремісії.

При зборі даних про спадковість 47 осіб відзначили, що мають спадковий фактор по лінії батька, а 21 – по лінії матері.

Таким чином, аналізуючи дані анамнезу стосовно лікування, можна констатувати його недостатність або неефективність у пацієнтів з акне, базуючись на тому, що під час його проведення було використано недостатні режими або не здійснювався достатній вплив на всі ланки патогенезу дерматозу, не було досягнуто повне клінічне одуження та не вживалися заходи стосовно попередження рецидивів.

З огляду на дані епідеміології, клінічні дані та дані анамнезу пацієнтів, які увійшли до дослідження, можна відзначити, що акне є хронічним, часто рецидивуючим дерматозом, на виникнення та перебіг якого можуть впливати різні чинники: ендокринна патологія, захворювання шлунково-кишкового тракту, лор-органів та інші, в тому числі погодні фактори, самолікування. Враховуючи те, що в останні роки серед молоді превалює прагнення виглядати досконало фізично, зростає процент та частота випадків акне, індукованого прийомом «спортивного харчування». Статистика рецидивів,  неуспішності або незадоволеності пацієнтом попередньою терапією передбачає пошук нових терапевтичних схем, які дозволять максимально підвищити якість і ефективність лікування пацієнтів з акне.

Однією із задач дослідження було оцінити та довести ефективність одного із запропонованих методів комплексного лікування хворих на тяжкі та середньотяжкі форми акне. Три терапевтичні групи  (61 пацієнт) отримували такі види терапії: перша група – системні ретиноїди та системні антибіотики, друга група – системні ретиноїди та топічні антибактеріальні засоби, третя група – системні ретиноїди.

Із сучасних препаратів групи системних ретиноїдів було обрано «Акнетін», тому що він був створений за спеціальною технологією, яка підвищує біодоступність. Акнетін призначався при акне середньої тяжкості по 0,4 мг/кг з подальшим зниженням дози, починаючи з третього місяця на 8 мг. Тяжкі форми акне лікувалися «Акнетіном» у дозі 0,4 мг/кг впродовж 4–5 місяців, у подальшому доза знижувалася, лікування тривало 6–7 місяців. При тяжких формах акне застосовувалася підтримуюча терапія,  під час якої пацієнти з тяжким ступенем акне, або із середньотяжким, що характеризувався повільним темпом регресу елементів висипу, отримували Акнетін по 8 мг щоденно протягом 2-4 тижнів (у середньому 1 місяць), потім Акнетін по 8 мг через день протягом 2-4 тижнів, після чого Акнетін по 8 мг 1 раз на три дні протягом 2-4 тижнів, і нарешті Акнетін по 8 мг 1 раз на тиждень протягом 1 місяця. Системний та топічний антибіотики були підібрані згідно визначенню чутливості в ході мікробіологічного дослідження: доксициклін («Юнідокс солютаб») та фузидієва кислота («Фузідерм» гель).

Системний антибіотик із групи тетрациклінів «Юнідокс солютаб» (по 100 мг 2 рази на добу протягом 14 днів) з подальшим застосуванням «Акнетіну» призначався в першій групі пацієнтам, що мали велику площу гнійного запалення, раніше не приймали препарати цього ряду або довго застосовували антибактеріальні засоби топічно.

Топічний антибактеріальній засіб «Фузідерм» гель було призначено на ділянки висипу 3 рази на добу впродовж місяця в комбінації із системними ретиноїдами («Акнетін») у другій групі тим пацієнтам, які в анамнезі мали прийом системних антибіотиків впродовж 6 місяців або мали протипоказання до них.

Третя група отримувала лише «Акнетін».

Усі групи пацієнтів під час терапії отримували косметичні засоби, які мінімізували побічні ефекти системних ретиноїдів: фотозахисний крем, емолієнти, захисні та репаруючі засоби для слизової губ, краплі для слизової носу з декспантенолом за показаннями.

Динаміку регресу елементів висипу оцінювали кожний місяць терапії, зіставляючи регрес вузлів, папуло-пустул та комедонів у різних терапевтичних групах.

У першій групі кількість вузлів до лікування становила 17,5±1,06, після першого місяця лікування – 7,83±0,61, після другого – 1,72±0,37, після третього – 0,17±0,12, після четвертого і п’ятого вузли не спостерігалися. До лікування спостерігалося (36,11±3,79) папуло-пустул, після першого місяця лікування – 17,89±1,79, після другого – 6,28±1,04, після третього – 1,72±0,42, після четвертого – 0,17±0,12, після п’ятого – 0,11±0,08. Кількість комедонів у першій групі до лікування становила 103,1±9,4, після першого місяця лікування – 59,9±7,68, після другого – 21,11±4,15, після третього – 6,22±1,98, після четвертого – 0,67±0,42, після п’ятого – 0,11±0,11.

Кількість вузлів у другій групі була наступною: до лікування – 14,44±0,71, після першого місяця лікування – 9,89±0,7, після другого – 4,0±0,78, після третього – 0,44±0,18, після четвертого і п’ятого місяців терапії вузлів не зафіксовано. До лікування спостерігалося (34,06±2,43) папуло-пустул, після першого місяця лікування – 18,33±2,1, після другого – 4,72±0,9, після третього – 0,94±0,38, після четвертого – 0,11±0,08, після п’ятого – 0,06±0,06.

Кількість комедонів у другій групі до лікування склала 72,0±3,8, після першого місяця лікування – 40,39±3,0, після другого – 13,44±1,46, після третього – 2,27±0,74, після четвертого – 0,06±0,06, після п’ятого місяця лікування комедони не спостерігалися.

У третій групі кількість вузлів становила: до лікування – 13,35±1,3, після першого місяця лікування – 6,25±0,7, після другого – 2,1±0,6, після третього – 0,3±0,11, після четвертого – 0,05±0,05, після п’ятого – 0. До лікування спостерігалося (42,2±3,51) папуло-пустул, після першого місяця лікування – 28,0±3,0, після другого – (11,6±2,0), після третього – 3,25±1,06, після четвертого – 0,4±0,2, після п’ятого – 0,20±0,09. Кількість комедонів у третій групі до лікування становила 88,7±6,7, після першого місяця лікування – 67,0±5,8, після другого – 37,2±4,3, після третього – 13,25±2,0, після четвертого – 3,75±1,23, після п’ятого – 1,55±0,68.

Оцінюючи динаміку регресу елементів висипу, можна зробити такі висновки. Висип регресував у всіх трьох терапевтичних групах. Кількість вузлів зменшується скоріше при застосуванні системних антибіотиків та системних ретиноїдів, повільніше при застосуванні комбінації системних ретиноїдів та топічних антибіотиків, але на третьому місяці кількість вузлів стає однаковою для всіх терапевтичних груп, що свідчить про те, що незалежно від виду комплексної терапії, але при наявності у ній системних ретиноїдів спостерігається регрес гострозапальних елементів висипу. У разі застосування системних ретиноїдів та топічної антибактеріальної терапії спостерігається більш пришвидшений регрес папуло-пустульозних елементів, що також у динаміці підтверджується мікробіологічними дослідженнями. Ахтямов С.Н. та Бутов Ю.С. (2010) пропонують обмеження антибактеріальної терапії за термінами та поєднання її з топічними ретиноїдами, але вони рекомендують скорочення курсу антибіотиків до 1–2 місяців з подальшим проведення терапії топічними ретиноїдами, тоді як у випадку цього дослідження використовуються ці ж самі фармакологічні групи препаратів, але рекомендовані строки їх застосування за результатами досліджень інші [17]. Регрес комедонів характеризується як повільний у всіх групах спостереження, що свідчить про системну дію ретиноїдів на процеси салоутворення та саловиділення.

Під час терапії констатовано зниження комплаєнтності хворих на акне, що отримували системні ретиноїди. Було зафіксовано випадки очікуваних побічних ефектів, а саме ретиноїдний дерматит – 14 пацієнтів, ретиноїдний ангуліт – 9 пацієнтів та підвищення трансаміназ, загального холестерину або загального білірубіну – 12 пацієнтів, що обумовлювало порушення або недотримання рекомендацій щодо дієти та косметичного догляду під час прийому системних ретиноїдів. Наслідки недотримання рекомендацій успішно було усунуто завдяки застосуванню симптоматичної терапії у вигляді гепатопротекторів, антигістамінних засобів та наголошенню на дотриманні рекомендацій. Завдяки успішному усуненню ускладнень терапії корекція дози системних ретиноїдів не проводилася.

У процесі лікування також було визначено та висвітлено ряд психологічних проблем при спілкуванні з хворими на акне, які стосувалися призначення системних ретиноїдів. Ці проблеми можливо опосередковано впливали на комплаєнтність хворих з акне та знижували її, що обумовило появу ускладнень терапії, які можливо було уникнути або мінімізувати. Доказом наявності впливу дерматозу на психо-емоційний стан пацієнтів із середньотяжкими та тяжкими формами акне стало дослідження тривожності за психометричною методикою Спілбергера-Ханіна. Результати дослідження продемонстрували зниження показників тривожності, які обумовлюють психоемоціональну лабільність та ознаки депресії. Було визначено гендерну особливість психоемоційних реакцій: у жінок превалював високий та надвисокий рівень тривожності, а у чоловіків – низький рівень тривожності, що обумовлено особистим відношенням до своєї зовнішності залежно від статі. Ці результати мають переклик з дослідженнями Волкової Н.В. та Глазкової Л.К. (2013), які у своїх дослідженнях, але із застосуванням інших методик діагностики виявляли високі показники тривожності та депресії, а також у декількох роботах вказано прямий зв’язок між ступенем тяжкості та вираженістю тривоги та депресії [38]. Це має відображення у значних коливаннях рівня тривожності у хворих із тяжкими формами акне, що були обстежені у дисертаційній роботі.

Дерматоскопічне дослідження шкіри пацієнтам з акне середнього та тяжкого ступеня, які отримували системні ретиноїди,  проводилося в такі терміни: до початку, у процесі (через 1,5 місяці після початку) і після закінчення терапії (через 5–7 місяців).

Аналіз 63 світлин, що відображували дерматоскопічну картину у хворих на акне, дозволив виділити наступні дерматоскопічні ознаки дерматозу: наявність розширених отворів сально-волосяних фолікулів з проявами посилення рельєфу тканини по периферії (фолікулярний гіперкератоз); наявність множинних відкритих і закритих комедонів; гіперемований фон, за рахунок запалення і розширення судин; набряк шкіри; осередки з включеннями світлих відтінків (мають ознаки формування сполучної тканини); посилення судинного рисунка шкіри по периферії пустули або відкритого комедона; наявність гнійних корок; білий віночок навколо розширених усть сально-волосяних фолікулів (можливо спровокований компресією вмісту комедона або пустули); виражений неоднорідний рельєф шкіри; рубцеві елементи постакне з ознакою «мінус тканина».

Дане дослідження дозволило визначити виражений запальний процес та його типові клінічні ознаки на різних стадіях саногенезу та початок розвитку постакне-рубців. Після лікування дерматоскопічно спостерігалася нормалізація стану шкіри і зникнення запальних елементів, загальної гіперемії в осередках висипу, ознаки звуження сально-волосяних фолікулів, відсутність відкритих та закритих комедонів, а також свіжі атрофічні рубці на різних стадіях формування.

Таким чином, епілюмінесцентний метод дослідження довів доцільність використання системних ретиноїдів для лікування хворих на акне середнього та тяжкого ступеня і вплив цих препаратів на усі ланки патогенезу.

Однією із задач дослідження було дослідити вплив системних ретиноїдів у монотерапії на біоценоз шкіри та необхідність антибіотикотерапії з можливістю посилити антибактеріальний ефект.

Згідно з наведеним раніше принципом хворих було розподілено на 3 групи.

Усім пацієнтам було триразово проведено бактеріологічне дослідження (до лікування, через 1,5 місяця після початку лікування і після лікування).

Першу групу (системні ретиноїди та системні антибіотики) хворих склали 20 пацієнтів, від яких було виділено 21 штам мікроорганізмів, що належали до 4 родів, у двох пацієнтів було виділено асоціацію бактерій.

Від пацієнтів першої групи виділено 13 лабораторних штамів, що належали до роду Staphylococcus, серед виділених штамів були відсутні коагулазопозитивні представники роду з лідируючими позиціями S. epidermidis і S. haemolyticus (35,0 % і 20,0 % відповідно).

При детальному розгляді мікроорганізми роду Staphylococcus склали 81,0 % (17 штамів), Corynebacterium – 9,4 %, Streptococcus – 4,8 %, Micrococcus – 4,8 %. Домінуючими видами виявилися S. epidermidis, S. haemolyticus (по 35,3 %).

У другу групу (системні ретиноїди та топічні антибіотики) пацієнтів увійшло 20 осіб, від яких було виділено 19 штамів, що належали до роду Staphylococcus, у п’ятьох пацієнтів було виділено внутрішньовидову асоціацію бактерій. Домінуючими видами виявилися S. haemolyticus і S. epidermidis (57,9 % і 21,1 % відповідно).

У третю групу (системні ретиноїди) увійшли 21 пацієнт, від яких було виділено 23 штами, що належали до 4 родів, у чотирьох пацієнтів було виділено асоціацію бактерій. При детальному розгляді мікроорганізми роду Staphylococcus склали 78,3 % (18 штамів), Corynebacterium – 8,7 %, Streptococcus – 8,7 %, Micrococcus – 4,3 %. Найчастіше у пацієнтів даної групи ізолювався S. epidermidis – 61,1 %.

У видовій структурі досліджуваної мікробіоти у всіх групах домінували коагулазонегативні представники роду – S. haemolyticus і S. epidermidis. Мікроценоз шкіри у всіх трьох групах не мав достовірних взаємозв’язків зі статтю і віком, клінічною формою і тяжкістю акне, наявністю рубцевих змін, зверненням до дерматолога або досвідом лікування антибіотиками і системними ретиноїдами в анамнезі.

Більшість виділених штамів стафілококів демонструвало високу чутливість до фузидієвої кислоті, лінкозамідів і тетрацикліну (відсоток чутливих штамів становив 90,5 %, 86,0 % та 69,8 % відповідно).

Більшість штамів виявилася стійкими до β-лактамних антибіотиків групи пеніциліну, фторхінолонів і макролідів (73,0 %, 46,0 % і 38,1 % відповідно). 19,0 % (12 штамів) ізольованих лабораторних штамів стафілококів були визначені як полірезистентні, 3,4 % (2 штами) мали екстенсивну резистентність, полірезистентних штамів виявлено не було.

При вивченні взаємозв’язку між чутливістю стафілококів до антибіотиків і клінічною формою акне або наявністю рубців достовірних взаємозв’язків виявлено не було.

У процесі терапії та по досягненню клінічних змін пацієнтам трьох груп було проведено друге бактеріологічне дослідження.

При дослідженні матеріалу, отриманого від пацієнтів третьої групи (ізольовано 17 штамів), значних змін у складі шкірного ценозу не виявлено.

При порівнянні стану ценозу в досліджуваних групах на даному етапі лікування привертав увагу той факт, що в першій і другій групах пацієнтів (Акнетін + системні антибіотики і Акнетін і зовнішня антибактеріальна терапія) відзначалася тенденція до нормалізації складу ценозу. Так, кількість ізольованих штамів S. epidermidis збільшилася з 35,8 % до 53,8 % у першій групі і з 21,1 % до 52,9 % у другій групі обстежених, а кількість виділених штамів S. haemolyticus знизилася: у першій групі з 35,3 % до 30,8 %, а у другій групі з 57,9 % до 41,2 %, що відобразило більш позитивну динаміку нормалізації мікробіоценозу шкіри у групі, де застосовувалася терапія з використанням системних ретиноїдів та топічних антибактеріальних засобів,  та дозволило обґрунтувати достатню тривалість антибіотикотерапії.

Від пацієнтів третьої групи було ізольовано 20 штамів стафілококів, звертало на себе увагу виділення від цієї групи пацієнтів представників роду з вираженим патогенним потенціалом – S. aureus і S. intermedius (10,0 % і 5,0 % відповідно), що свідчило про відсутність вираженої позитивної динаміки в цій групі пацієнтів у процесі терапії.

Після проведення лікування було зроблено третє мікробіологічне дослідження. Аналізуючи дані після проведеного лікування було встановлено, що шкірний мікробіоценоз характеризувався нормалізацією видового складу і зникненням видів із вираженим патогенним потенціалом (S. haemolyticus, S. aureus) і значним зниженням кількості S. haemolyticus до 12,5 % у першій, 8,3 % у другій та 20,0 % у третій групах обстежених.

На підставі результатів проведеного дослідження можна зробити висновки, що зміна показників мікробіоценозу в процесі саногенезу в групах, що отримували системні ретиноїди та антибіотики, демонструвала повільну нормалізацію мікробіоценозу шкіри в ділянках висипу, а в групі, в якій пацієнти отримували системні ретиноїди в монотерапії, у процесі лікування спостерігалося навіть збільшення видів із вираженим патогенним потенціалом.

Але враховуючи показники мікробіоценозу шкіри після закінчення лікування, можна зробити висновок, що терапія акне середнього та тяжкого ступенів тяжкості як комплексна (із застосуванням антибіотикотерапії та системних  ретиноїдів), так і навіть із застосуванням системних ретиноідів у  монотерапії сприяє досягненню вираженого клінічного ефекту (регресу елементів висипу, реабілітації шкіри) та нормалізації мікробіоценозу шкіри, що характеризувався зникненням видів з вираженим патогенним потенціалом.

Натомість подальшого поліпшення результатів лікування (зокрема нормалізації біоценозу шкіри) можливо досягнути призначенням топічних антибактеріальних засобів додатково до терапії системними ретиноїдами.

Патоморфологічне дослідження проводилось у 5 чоловіків з тяжкою формою акне (18–33 роки) та дало можливість оцінити динаміку елементів шкірного покриву в процесі лікування.

Біоптати були взяті у різних пацієнтів у ділянці фолікулярної папули, що формувалася, фолікулярної пустули (папуло-пустули) і «квітучої» пустули.

При вивченні матеріалу біопсії виявилося, що якщо біоптат узятий у ділянці фолікулярної папули, то мікроскопічно визначалося потовщення епітеліального шару в піхві волосяного фолікула, базальна мембрана місцями відсутня, а навколо волосяного фолікула сформований макрофагально-лімфоцитарний інфільтрат з проникненням окремих круглоядерних лейкоцитів в епітеліальний шар. Просвіт піхви волосяного фолікула в цій ділянці дуже вузький, точно відповідав діаметру волоса. Сальна залоза, сполучена з порожниною піхви волосяного фолікула в цій же середній ділянці, була великою, з численними себоцитами, що мали велике еугетерохромне ядро ​​і численні прозорі округлі вакуолі в цитоплазмі, які містили ліпіди (шкірне сало). Зустрічалися сальні залози з лейкоцитарним інфільтратом, подібним вище зазначеному, з наявністю ділянок відсутності базальної мембрани і проникненням лімфоцитів між себоцитів.

Біопсія шкіри до лікування, взята в ділянці папуло-пустули, демонструвала початок гнійного запалення: епітелій піхви волосяного фолікула інфільтрований нейтрофілами, макрофагами, лімфоцитами, базальна мембрана відсутня взагалі. Розташована коло волосяного фолікула сальна залоза велика, з численними себоцитами.

Біопсія, взята до лікування з ділянки пустули на тлі раніше згаданої гіперплазії поверхневих епідермоцитів, дозволила виявити наявність у дермі великого округлої форми осередка гнійного запалення з майже повним гістолізом елементів волосяного фолікула і сальної залози.

Таким чином, при вивченні гістологічної картини фолікулярної папули, папуло-пустули і пустули привертало увагу, що при цьому зміни були проявом провідних ознак захворювання – фолікулярного гіперкератозу (як результат гіперпроліферації епітеліоцитів) і запалення. Первинне запалення навколо середньої частини волосяного фолікула є не гнійним, а, можливо, імунним, оскільки інфільтрат представлений макрофагами і лімфоцитами з ознаками агресії щодо проліферуючих, незрілих епітеліоцитів, нездатних у зв’язку з цим здійснювати в достатній мірі фізіологічну регенерацію своєї базальної мембрани. А коли елемент висипу – папуло-пустула, то це вже більш виражена дезорганізація компонентів у середній частині піхви волосяного фолікула: проліферація епітеліоцитів та їх незрілість наростали, базальна мембрана відсутня, а поява ознак гнійного запалення, очевидно обумовлена активацією специфічної мікрофлори у зв’язку із затримкою виведення шкірного сала. Прогресування гнійного запалення призводило до лізису середньої частини піхви волосяного фолікула, сальної залози і навколишньої дерми.

Було встановлено той факт, що і залозистий епітелій потових залоз, і поверхневий епідерміс у цих біоптатах також мав ознаки гіперпроліферації. Епідерміс був стовщеним, його поверхня нерівна, епідермально-дермальная межа мала хвилясті контури, тобто можна говорити про неглибокі та широкі акантотичні вирости епідермісу. Поверхнева судинна мережа демонструвала наявність васкуліту і периваскуліту невеликоі вираженості. Дерма набрякла.

Через 1,5 місяці системного лікування хворих на тяжку форму акне в біоптатах шкіри спостерігалися такі зміни, які можна трактувати як результат більш швидкого проходження диференціювання епітеліоцитів, що «знімало» таку патогенетичну ланку важкого акне, як потовщення епітеліального шару піхви волосяного фолікула з гіперкератозом. Прохідність піхви волосяного фолікула для шкірного сала, вірогідно, відновлювалася.

Взяття біоптатів через 4-5 місяця після початку системного лікування в інших хворих дало можливість продемонструвати практично повне завершення запалення в шкірі, що можна спостерігати як макроскопічно, так і мікроскопічно: відсутність у матеріалі біоптату скупчення лейкоцитів, зникнення або значне зменьшення ознак васкуліту, розвиток рубцевої атрофії в дермі, відсутність волосяних фолікулів (або наявність редукованих) та сальних залоз із одночасним стоншенням епідермісу і атрофією потових залоз або завершеннням хронічного інтерстиціального запалення потових залоз.

Щоб підтвердити факт системного гальмування проліферації епітелію шкіри при лікуванні акне ретиноїдами, було здійснено каріометрію епітеліоцитів шкіри. Виходячи із системності гіперпроліферації епітелію при наявності акне (тобто потовщення шару епітелію не тільки в піхву волосяного фолікула, а й потовщення епідермісу), було проведено каріометрію верхніх епітеліоцитів у шарі шипуватих клітин. Це вже дозрілі епітеліоцити, що диференціювалися, тоді як епітелій базального шару і часто нижні клітини шипуватого шару – недиференційовані і могли ділиться. Саме при акне, коли є стимул для проліферації епітеліоцитів, недиференційованими виглядають не тільки епітеліоцити базального шару епідермісу, а й кілька нижніх рядів шипуватий клітин.

Середня площа ядра диференційованих епітеліоцитів шипуватого шару в біоптаті «здорової» шкіри становила (32,2 ± 1,4) мкм².

У біоптатах шкіри, взятих перед початком лікування хворих на акне, привертало увагу різке потовщення епідермісу, максимально виражене у хворих більш молодого віку, що мали більш короткий анамнез хвороби (1–2 роки), тоді як у хворих із тривалістю захворювання близько 8 років потовщення епідермісу мало виражено, вірніше воно мало осередковий характер, тобто на зрізі було видно чергування ділянок епідермісу з потовщенням і без такого. При цьому у людей, які хворіли недовго, ядра епітеліоцитів у верхніх рядах шипуватого шару виявилися дуже великими: у середньому площа ядра становила від (86,47 ± 4,22) до (57,04 ± 2,75) мкм². Тобто спостерігався феномен поліплоїдизації ядер епітеліоцитів, а саме реплікації хромосом без завершення мітозу і формування двох клітин, що вказувало на наявність дуже сильного чинника, що стимулював зростання епітелію.

У пацієнтів, які хворіли довго, швидше за все, проліферуючий потенціал епітеліоцитів виявлявся різко зниженим, тому і потовщення епідермісу відбувалося фокально, та поліплоїдизація відбувалася рідко, оскільки, згідно з проведеними вимірами, площа ядер диференційованих епітеліоцитів шипуватого шару хоча і більша, ніж у здоровій шкірі, але істотно менша, ніж у хворих акне з відносно нетривалим анамнезом хвороби. Причому, чим більшим був вік хворого, тим більшою мірою вираженою була ця залежність. Наприклад, при тривалості захворювання акне 8 років у хворого віком 34 років середня площа ядра становила (34,52 ± 1,39) мкм², а у хворого віком 22 року – (45,48 ± 2,15) мкм². Проведене лікування хворих акне з використанням системних ретиноїдів протягом 4–5 міс. зумовило стоншення шару епідермісу і зменшення середньої площі ядер епітеліоцитів шипуватого шару, останнє максимально виражено у більш молодих хворих з меншою тривалістю захворювання. Наприклад, у хворого віком 22 роки, який страждав на акне протягом 5 років, середня площа ядер шипуватих епітеліоцитів зменшилася до (23,27 ± 1,10) мкм². Отримані результати каріометрії спільно з іншими гістологічними даними підтверджують наявність при акне патогенетичного ланки у вигляді гіперпроліферації епітелію шкіри, що у волосяній піхві призводить до замикання устя сальної залози.

Крім того, можна припустити, що гіперпроліферація епітелію шкіри як ланка патогенезу акне найбільш акцентована у більш молодих пацієнтів, з меншою тривалістю хвороби, а при тривалому перебігу важкого акне у пацієнтів більш зрілого віку, коли проліферативний потенціал епітеліоцитів шкіри виявляється ослабленим, ймовірно, відбувається акцентування іншої ланки, імовірно, агресивної мікрофлори шкіри.

Використане лікування системними ретиноїдами, згідно з результатами проведеного мікроскопічного дослідження біоптатів шкіри хворих акне, підтверджує лікувальну дію системних ретиноїдів, а саме: відбувається гальмування проліферативної активності епітеліоцитів і прискорення їх диференціювання. З негативних наслідків можна виділити спостережену атрофізацію епідермісу і його дериватів, тобто волосяного фолікула, потових і сальних залоз, що клінічно може проявлятися у посиленному випадінні волосся, зниженому потовиділенні під час лікування системними ретиноїдами і потребує вживання відповідних запобіжних заходів.

При вивченні біоптатів шкіри хворих на акне, що отримували системні ретиноїди, було відзначено, що перед початком лікування не тільки епітелій піхви волосяного фолікула, а й поверхневий епітелій (епідерміс), а також залозистий епітелій потових залоз мали ознаки гіпрепроліферації, а саме: спостерігалося потовщення епітеліального покриву і його багатоклітинність. У динаміці лікування (4–5 міс.) відбулося різке зменшення товщини епідермісу.

Використовуючи антитіла Ki-67, є можливість простежити зміну кількості мічених епітеліальних клітин, тобто тих, що вступають у мітоз, як до початку лікування порівняно зі здоровою шкірою, так і в динаміці лікування. Виявлено, що у зразку здорової шкіри мічені клітини зустрічалися в базальному шарі і зрідка в нижньому шипуватому шарі, в цілому близько 20 % цих епідермоцитів мали мічене ядро. У хворого  на акне перед початком лікування кількість епітеліальних клітин із міченим ядром дуже велика, вони розташовані не тільки в базальному шарі, а й у сильно стовщеному шипуватому шарі.

Відносна кількість мічених Ki-67 епітеліоцитів у базальному і шипуватому шарах епідермісу місцями сягала 50 %. Там, де у зріз потрапив власне фолікул, епітелій його піхви також мав різко збільшену кількість мічених Ki-67 епітеліоцитів.

У процесі лікування спостерігалося виражене зменшення кількості мічених Ki-67 епітеліоцитів шкіри. Причому через 4–6 міс. після початку лікування можна було виявити ділянки, де кількість епітеліоцитів, що вступили в мітоз, виявлялася меншою, ніж в епідермісі здорової шкіри, аж до 5 %.

Тобто отримано прямий доказ гальмування проліферативного процесу епітеліоцитів шкіри, у т.ч. волосяних фолікулів, при лікуванні тяжкого акне системними ретиноїдами.

Схожа картина спостерігалася в епітелії шкіри та її придатків при імуногістохімічному дослідженні на апоптоз, а саме з антитілами caspasе-3. Виявлено, що у здоровій шкірі в межах мікрофотографії (х400) caspasе-3 активувалася тільки в декількох епітеліоцитах нижнього шипуватого шару.

У хворих на акне до початку лікування апоптоз епітеліоцитів був дуже виражений, у тому числі в епітеліоцитах базального шару. Через 4–6 тижнів після початку лікування системними ретиноїдами апоптотичний процес в епідермісі та епітеліальній піхві волосяного фолікула наростав.

Можна припустити, що гинуть шляхом апоптозу саме ті епітеліоцити, що з’явилися в результаті патологічного стимулювання їх проліферації при появі акне. Морфометрично виявлена поліплоїдія ядер епітеліоцитів обумовила «неміцність» епітеліоцитів, що з’явилися в результаті гіперпроліферації. Імуногістохімічне дослідження з використанням антитіл caspasе-3 підтвердило масивний апоптоз епітеліоцитів шкіри у процесі лікування. Як згадувалося в розділі, присвяченому викладу патогістологічних особливостей біоптатів шкіри хворих на акне, у дермі було виявлено макрофагально-лімфоцитарні інфільтрати як периваскулярно, так і в близькості до епідермісу та  піхви волосяного фолікула – до розвитку в ньому гнійного запалення. Імуногістохімічно з використанням антитіл CD8 було проведено виявлення Т-лімфоцитів-супресорів/цитолітиків у дермі біоптатів. До початку лікування мічені Т-лімфоцити-супресори в дермі були численними, мали збільшений об’єм цитоплазми, що можна приблизно пояснити формуванням автоімунної реакції проти білків епітеліоцитів, оскільки епітеліоцити, що швидко діляться, не можуть синтезувати білки якісної базальної мембрани.

Вже в біоптаті шкіри, взятому через 6 тижнів після початку лікування системними ретиноїдами, відзначалося різке зменшення кількості лімфоцитів, мічених CD8, крім того, вони мали малооб’ємну цитоплазму.

А через 4-6 міс. після початку лікування проміжне запалення шкіри «згасало», виявлялася мінімальна присутність у субепітеліальній дермі макрофагів і лімфоцитів, серед них у полі зору – поодинокі CD8. Зроблено припущення, що домінуючі до лікування CD8 є цитотоксичними. У крові таких хворих Корміліцина А.В. та Калініна Н.М. (2017) також знаходили збільшення абсолютної та відносної кількості цитотоксичних Т-лімфоцитів [94].

Таким чином, при використанні імуногістохімічного методу дослідження біоптатів шкіри хворих на акне до лікування і в динаміці лікування системними ретиноїдами встановлено, що у хворих спостерігалася гіперпроліферація епітеліоцитів як піхви волосяного фолікула, так і епідермісу, та завдяки лікуванню гальмувалася, а наприкінці  спостережуваного терміну кількість епітеліоцитів, мічених Ki-67, визначалася на рівні контролю. Апоптоз епітеліоцитів, що діагностувався за експресією ензиму caspasa-3, активований і до лікування, був максимально вираженим при повторному взятті біопсії, тобто через 4-6 тижнів після початку лікування. Завдяки зниженню активності проліферації епітеліоцитів і підвищенню активності апоптозу в процесі лікування відбувалася нормалізація товщини не тільки епідермісу, а й епітеліального покриву піхви волосяного фолікула, що мало принципове значення для ліквідації умов прогресування, у тому числі гноєрідної біоти. Інтенсивність дифузної та дрібно-осередкової макрофагально-лімфоцитарноі інфільтрації сосочкового шару дерми до кінця лікування значно знижувалася зі зменшенням кількості Т-лімфоцитів-супресорів/цитолітиків, що, імовірно, може бути обумовлено гальмуванням або припиненням автоімунного компонента запального процесу в шкірі.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового і практичного завдання дерматовенерології – підвищення ефективності лікування пацієнтів з акне середнього та тяжкого ступеня шляхом уточнення показань до призначення системних ретиноїдів, поєднання їх із системними і топічними антибактеріальними засобами, а також засобами профілактики очікуваних побічних ефектів на підставі поглибленого вивчення механізмів дії системних ретиноїдів.

1. У зв’язку зі значною поширеністю акне, збільшенням тяжких форм захворювання, невизначеністю окремих ланок патогенезу, що веде до певної емпіричності вибору терапевтичних комплексів та режимів їх проведення, актуальним залишається вивчення морфофункціональних особливостей змін у шкірі на різних етапах розвитку захворювання, а також розробка комплексних методів лікування хворих, особливо на тяжкі форми акне, методів оцінки його ефективності, створення програми косметологічного супроводу лікування та вторинної профілактики захворювання і його ускладнень.

2. Особливістю середньотяжких та тяжких форм акне є те, що вони досить часто (40,1 %) спостерігаються у віці старше 23 років та превалюють серед чоловіків (67,2 %). Тривале попереднє лікування цих хворих здебільшого включало використання лише антибактеріальних засобів чи системних ретиноїдів занадто короткими курсами, що не приводило до одержання стійкого терапевтичного ефекту.

3. При вивченні динаміки регресу елементів висипки доведено доцільність при наявності вузлів додавання системних антибіотиків до системних ретиноїдів. При наявності значної кількості пустульозних елементів, але відсутності вузлів, достатньо додавати топічні антибіотики, а при непереносимості, довготривалому використанні, неефективності на попередніх етапах лікування антибіотиками системні ретиноїди здатні забезпечити як клінічний, так і мікробіологічний ефект, але більш повільними темпами.

4. Застосування епілюмінесцентного методу дослідження дозволяє встановити дерматоскопічні ознаки захворювання та демонструє можливості виявлення навіть незначних проявів запалення за відсутності виражених клінічних ознак, що об’єктивізує оцінку ефективності лікування та в певних випадках аргументує необхідність підтримуючої терапії або навіть продовження основного курсу лікування.

5. Встановлено наявність психоемоційних порушень у хворих на акне. При цьому мають місце гендерні відмінності: у чоловіків превалював низький (на 5,9 % більше, ніж у жінок), тоді як у жінок – високий і надвисокий рівні тривожності (більше на 23,9 %). Наявність психоемоційних зрушень є аргументом на користь необхідності призначення більш інтенсивного (із залученням системних ретиноїдів) лікування цієї категорії хворих. Недостатню комплаєнтність констатовано у 57,3 % хворих на тяжкі форми акне, що обумовило появу таких побічних ефектів терапії, як: ретиноїдний дерматит та ангуліт.

6. Встановлено особливості біоценозу поверхні шкіри хворих на акне, зокрема видовий склад стафілококової флори, який був до лікування представлений значною кількістю патогенних штамів (S. haemolyticus – до 57,9 %, S. aureus – до 5,9 %). Після лікування біоценоз характеризувався практичним зникненням патогенних штамів. Визначено високу чутливість виділених штамів до фузидієвої кислоти, лінкозамідів та тетрацикліну (відсоток чутливих штамів становив 90,5 %, 86,0 % та 69,8 % відповідно). Доведено, що у всіх досліджуваних групах у результаті лікування біоценоз поверхні шкіри нормалізувався. Якщо не використовувалися додаткові антибактеріальні засоби (ІІІ група), нормалізація наставала пізніше – після вилучення провідних патогенетичних ланок захворювання (фолікулярного гіперкератозу, гіперпроліферації епітелію, піхви волосяних фолікулів).

7. Показанням до залучення системних ретиноїдів до лікування хворих на акне є не тільки середньотяжкі та тяжкі форми захворювання, а й неефективність лікування лише антибактеріальними засобами, непереносимість топічних ретиноїдів, ознаки швидкого розвитку деформуючих рубцевих проявів, значні психоемоційні порушення, що призводять до розвитку депресивних станів, порушення комунікативних властивостей, погіршення соціалізації хворих.

8. При вивченні морфологічної характеристики шкіри хворих на акне встановлено, що на етапі папульозної висипки лімфоцитарний інфільтрат не містить нейтрофілів, тобто на цьому етапі відсутнє гнійне запалення. Інфільтрат здебільшого представлений CD8-лімфоцитами (Т-лімфоцити-супресори/цитолітики), що дозволяє розглядати його як автоімунний процес. Присутність CD8-лімфоцитів не дає розвитися процесу згідно зі «сценарієм гострого гнійного запалення». Гіперпроліферація епітелію, у першу чергу піхви волосяних фолікулів, виявляється значною кількістю епітеліоцитів, мічених Ki‑67 і є морфологічною ознакою патогномонічного клінічного симптому – фолікулярного гіперкератозу. Наявність цієї ознаки навіть через 6–8 тижнів лікування системними ретиноїдами, а також прояви апоптозу, лише через 3–5 місяців від початку лікування є аргументом необхідності тривалої терапії у хворих на тяжкі форми акне.

РЕКОМЕНДАЦІЇ

З метою більш ефективного лікування пацієнтів із середньотяжкими та тяжкими формами (особливо при наявності вузлів), при відсутності протипоказань до призначення системних антибіотиків доцільно призначати доксициклін по 100 мг 2 рази на добу протягом 10-14 днів до початку лікування системними ретиноїдами у дозі 0,4 мг/кг на добу впродовж 4-5 місяців.

При наявності протипоказань до системної терапії антибіотиками слід застосовувати комбінацію системних ретиноїдів та топічної антибактеріальної терапіі фузидієвою кислотою 3-4 рази на добу на гостро запальні елементи висипу до іх зникнення.

У разі, якщо пацієнт отримував раніше антибіотик (системний чи топічний) або має протипоказання до нього, має стійкість біоти шкіри до кліндаміцину або фузидієвої кислоти, можливо призначення системних ретиноїдів у монотерапії.

У пацієнтів, що мають тяжкі форми дерматозу, обтяжений анамнез, ранній дебют захворювання або спадковість, рекомендовано застосування системних ретиноїдів у вигляді підтримуючої терапії після проходження основного курсу патогенетичної терапії, а саме 8 мг на добу щоденно протягом 3–4 тижнів, далі по 8 мг через 1-2 дні впродовж 3–4 тижнів, далі по 8 мг 1 раз на тиждень протягом 1–1,5 місяця з подальшим припиненням прийому.

Під час лікування системними ретиноїдами слід дотримуватися дієти (з виключенням продуктів і полівітамінних препаратів, які містять вітамін А, та харчових фотосенсибілізаторів) і рекомендацій щодо косметологічного догляду: застосування щоденно фотозахисного крему з фактором 50 (у сонячний період року поновлення його протягом доби) та репаруючий засіб для слизової губ.

Пацієнтам, які закінчили прийом системних ретиноїдів, через 2 місяці рекомендовано проходження щомісячно косметологічної процедури з ексфоліацією та екстракцією комедонів і щоденне застосування себорегулюючої косметики, а також косметичних засобів, що мають вплив на кератинізацію та усунення проявів постакне.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Адапален: від застосування в сучасних умовах до використання в перспективі / Гаврилюк О. В., Каховський В. Ф., Шавлак В. В. та ін. Дерматовенерологія. Косметологія. Сексопатологія. 2012. № 1–4. С.186–192.
  2. Адаптовані клінічні настанови з діагностики та лікування акне. К. : МОЗ України. 2012. 113 с.
  3. Адаскевич В.П. Акне вульгарные и розовые. М. : Медицинская книга, Н. Новгород : НГМА, 2005. 160 с.
  4. Акне и розацеа / под ред. H.H. Потекаева. М. : БИНОМ, 2007. 216 с.
  5. Акне, микробиом и врожденный иммунитет / Т.М. Ионеску, М. Фейолей, Д. Эно и др. Российский журнал кожных и венерологических болезней. 2016. № 5. С. 279–282.
  6. Активность секретируемых антимикробных пептидов, иммуноглобулины и микробиота кожи при акне / В.Г. Арзуманян, С.А. Масюкова, А.Ю. Сергеев и др. Иммунопатология, аллергология, инфектология. 2017. № 1. С. 88–93.
  7. Альбанова В., Забненкова О. Угри  : учебное пособие для врачей. М. : ГЭОТАР-Медиа, 2014. 184 с.
  8. Альбанова В.И., Сазыкина Л.Н., Гольченко В.А. Результаты пострегистрационого изучения эффективности терапии топическим эритромицин-цинка ацетатом при обычных и поздних угрях, влияние данного заболевания и лечения на психологический статус пациентов. Клиническая дерматология и венерология. 2012. № 3. С. 83–91.
  9. Альбанова В.И., Забненкова О.В. Угри. М. : ГЭОТАР-Медиа, 2016. 240 с.
  10. Альменова Л., Акышбаева К.С., Нурушева С.М. Видовая структура микроорганизмов, выделенных у больных акне. Вестник КазНМУ. 2016. № 1. С. 91–94.
  11. Альтернативные методы коррекции нарушений микробиоты кожи при угревой болезни / Г.П. Пеклина, В.А. Бочаров, М.Н. Лебедюк, В.В. Бочарова. Естественно-гуманитарные исследования. 2015. № 2. С. 78–83.
  12. Андрашко Ю.В., Галагурич О.М. Сочетание эстетической коррекции с приемом «Акнетина» у больных акне средней тяжести течения. Український журнал дерматології, венерології, косметології. 2015. № 4. С. 86–92.
  13. Антибіотикорезистентність обмежує лікування акне. Український журнал дерматології, венерології, косметології. 2013. № 1. С. 158.
  14. Аравийская Е.Р. Дерматозы лица в практике дерматокосметолога. Kosmetik international. 2008. № 5. С. 20–30.
  15. Аравийская Е.Р., Соколовский Е.В. Микробиом : новая эра в изучении здоровой и патологически измененной кожи. Вестник дерматологии и венерологии. 2016. № 3. С. 102–109.
  16. Арипова М.Л., Хардикова С.А. Психоэмоциональное состояние пациентов с тяжелой степенью акне на фоне терапии изотретиноином. Вестник дерматологии и венерологии. 2015. № 5. С. 122–127.
  17. Ахтямов С.Н., Бутов Ю.С. Практическая дерматокосметология. Акне, рубцы, постакне, акнеформные дерматозы : руководство для врачей. М. : Медицина, 2010. 278 с.
  18. Бакстон П.К. Дерматология : пер. с англ. / под ред. Н.Н. Потекаева. М. : Бином, 2005. 176 с.
  19. Баринова О.А. К вопросу терапии акне топическими антибиотиками: современный взгляд на проблему. Эффективная фармакотерапия. 2014. № 48. С. 16–23.
  20. Батаршев А.В. Базові психологічні властивості і самовизначення особистості. Практичний посібник з психологічної діагностики. СПБ : Речь, 2005. С. 44–49.
  21. Белоусова Т.А., Горячкина М.В. Антибиотики в дерматовенерологической практике. Фарматека. 2015. S1. С. 8–14.
  22. Белоусова Т.А., Горячкина М.В. Поздние акне у женщин: эпидемиология, клиническая картина, диагностика, рациональный выбор средств дерматокосметологического ухода. Клиническая дерматология и венерология. 2012. № 4. С. 73–81.
  23. Белоусова Т.А., Филиппова В.А., Горячкина М.В. Рациональный выбор наружной терапии хронических дерматозов с учетом особенностей микробиоценоза кожи. Consilium Medicum. Дерматология. 2009. № 2. С. 34–38.
  24. Боулинг Дж. Диагностическая дерматоскопия: руководство / пер. с англ. под ред. А.А. Кубановой. М. : изд-во Панфилова, 2015. 160 с.
  25. Бочаров В.А., Гладчук В.Є., Бочарова В.В. Роль мікробних асоціацій в розвитку інфекцій з ушкодженням шкіри. Здобутки клінічної і експериментальної медицини. 2014. № 1. С. 22–25.
  26. Бочаров В.А., Макурина Г.И., Чешенко Д.В. Эпилюминесцентная компьютерная дерматоскопия в диагностике пигментных образований кожи. Актуальні питання фармацевтичної і медичної науки та практики. 2010. Вип. 23, № 2. С. 59–61.
  27. Бронова И.М. Акне, индуцированное приемом анаболических стероидов. Дерматологія та венерологія. 2015. № 1 (67). С. 89–92.
  28. Бронова І.М. Вплив ендокринологічних та психологічних чинників на епідеміологію акне у жінок. Дерматовенерологія. Косметологія і сексопатологія. 2015. № 3-4. С.108.
  29. Бронова І.М. Особливості динаміки регресу елементів висипки у хворих на акне, що отримували різні види патогенетичної терапії. Медицина сьогодні і завтра. 2017. № 2 (75). С.83–88.
  30. Бронова І.М. Особливості загострень акне у пацієнтів, що отримували різні види патогенетичної терапії. V Ювілейний міжнародний медичний конгрес «Впровадження сучасних досягнень медичної науки у практику охорони здоров’я» : Матеріали конгресу, м. Київ, 19–21 квітня 2016 р. К., 2016. С. 84.
  31. Бронова І.М. Особливості психосоматики у пацієнтів з акне, що знаходяться на різних видах комплексної терапії. ІІІ Міжнародний медичний конгрес «Впровадження сучасних досягнень медичної науки у практику охорони здоров’я України» : Матеріали конгресу, м. Київ, 15–17 квітня 2014 р. К., 2014. С. 85.
  32. Бронова І.М. Оцінка ефективності лікування акне з урахуванням результатів обстеження за допомогою психометричної методики. Дерматологія та венерологія. 2016. № 2 (72). С. 56–62.
  33. Бронова И.М. Проблемы общения с больными акне и пути их преодоления лечащим врачом. Дерматологія та венерологія. 2017. № 1 (75). С. 65–68.
  34. Бронова І.М., Хатем С. Редкие нозологии: клинический случай синдрома Фавра-Ракушо. Дерматологія та венерологія. 2017. № 2 (76). С. 53–54.
  35. Бурцева Г.Н., Сергеев В.Ю., Сергеев А.Ю. Клинико-микробиологические параллели в современной диагностике и терапии акне. Иммунопатология, аллергология, инфектология. 2014. № 1. С. 63–70.
  36. Васильева Е.С., Белякина Н.О. Роль дисбиотических нарушений кишечника в патогенезе акне. Военно-медицинский журнал. 2008. № 7. С. 64–65.
  37. Власова А. Какие проблемы молодой кожи решают пилинги. Kosmetik international. 2015. № 3. С. 66–68.
  38. Волкова Н.В., Глазкова Л.К. Психосоматические аспекты акне. Российский журнал кожных и венерических болезней. 2013. № 4. С. 51–54.
  39. Волошина Н.О. Оцінка якості життя у хворих на вульгарні вугри (акне). Буковинський медичний вісник. 2014. № 3. С. 39–42.
  40. Волошина Н.О. Віддалені результати комплексного лікування хворих на вугри вульгарні на тлі гелікобактерної інфекції та інфекції вірусів простого герпесу. Клінічна та експериментальна патологія. 2014. № 3. С. 37–41.
  41. Гетьман А.Д. Дерматоскопия новообразований кожи. Екатеринбург : Уральский Рабочий, 2015.160 с.
  42. Гистопатология и клиническая характеристика дерматозов / Г.С. Цераидис, В.П. Федотов, А.Д. Дюдюн, В.А. Туманский. Днепропетровск ; Харьков ; Запорожье, 2004. 536 с.
  43. Голоусенко И.Ю., Ольховская К.Б., Ляпон А.О. Качество жизни и психологический статус женщин с акне. Лечебное дело. 2012. № 4. С.15–19.
  44. Голоусенко И.Ю., Перламутров Ю.Н. Лечение акне у женщин с различными формами гиперандрогении. Вестник дерматологии и венерологии. 2010. № 5. С.74–76.
  45. Горячкина М.В., Белоусова Т.А. Современные представления о патогенезе, клинике и терапии акне у женщин. Медицинские аспекты здоровья женщины. 2013. № 5. С. 60–65.
  46. Губина-Вакулик Г.И., Бронова И.М., Мещерякова Н.В. К вопросу о патологической морфологии угревой болезни. Збірник матеріалів заочної науково-практичної конференції з міжнародною участю, присвяченої 150-річчю з дня народження професора М.Ф. Мельникова-Разведенкова «Сучасні аспекти морфології людини: успіхи, проблеми та перспективи». Харків, 2016. С. 55–57.
  47. Губіна-Вакулик Г.И., Бронова И.М. Патогенетическая терапия акне и патоморфологические аспекты изменений кожи в процессе саногенеза. Актуальні проблеми сучасної медицини. 2017. Т. 17, вип. 2 (58). С. 98–108.
  48. Гурова Ж.В. Сучасна тактика лікування acne vulgaris : (огляд літератури). Український науково-медичний молодіжний журнал. 2012. № 3. С. 39–41.
  49. Данилюк Н.В., Вірстюк Н.Г. Акне і результати застосування системних ретиноїдів. Журнал дерматології та косметології ім. М.О. Торсуєва. 2013. № 1–2. С. 34–40.
  50. Деев А.И., Шарова А.А., Брагина И.Ю. Новая косметология. Аппаратная косметология и физиотерапия / под общ. ред. Е.И. Эрнандес. М. : Косметика и медицина, 2014. 552 с.
  51. Девиации жирового обмена при угревой болезни / А.Н. Беловол, С.Г. Ткаченко, В.Б. Кондрашова, А.А. Береговая. Дерматологія та венерологія. 2011. № 3 (53). С. 7–11.
  52. Денисенко О.І., Волошина Н.О., Москалюк В.Д. Особливості комплексного лікування хворих на вульгарні вугри на тлі коморбідної інфекції, викликаної вірусами простого герпесу I та II типів : (друге повідомлення). Український журнал дерматології, венерології, косметології. 2014. № 3. С. 24–30.
  53. Дерматология : атлас-справочник / Т. Фитцпатрик, Р. Джонсон, К. Вульф и др. М. : Практика, 2012. 1248 с.
  54. Дерматопатология / В. Кемпф, М. Ханчке, Х. Кутцнер, В. Бургдорф. М. : Медицинская литература, 2015. 304 с.
  55. Дерматоскопические признаки регресса элементов акне в процессе саногенеза / Я.Ф. Кутасевич, В.А. Савоськина, Ю.В. Щербакова и др. European medical journal «League medica». 2017. № 2. Р. 11–14.
  56. Дерматоскопия : пер. с англ / Г.П. Сойер, Дж. Аргенциано, Р. Гофман-Велленгоф, А. Залаудек. М. : МЕДпресс-информ, 2014. 240 с.
  57. Духанин А.С. Современные критерии рациональной фармакотерапии акне у женщин. Взгляд клинического фармаколога. Клиническая дерматология и венерология. 2012. № 2. С. 108–117.
  58. Дэнби Ф.У. Акне / Ф.У. Дэнби; пер. с англ. под ред. В.И. Альбановой. М. : ГЭОТАР-Медиа, 2018. 456 с.
  59. Европейское руководство по лечению дерматологических болезней / под ред. А.Д. Кацамбаса, Т.М. Лотти ; пер. с англ. 3-е изд. М. : МЕДпрессинформ, 2014. 736 с.
  60. Жураева С.Ш. Азелаиновая кислота – препарат выбора при местной терапии акне. Успехи современной науки. 2017. № 3. С. 174–176.
  61. Загртдинова Р.Н. Акне: опыт комплексного лечения. Здоровье, демография, экология финно-угорских народов. 2013. № 3. С. 46–48.
  62. Заднипряная О.И. Клинико-психологические особенности течения акне у женщин с бесплодием. Здоровье женщины. 2017. № 4. С. 118–122.
  63. Заднипряная О.И., Третьякова О.С. Психосоциальные аспекты acne vulgaris у женщин, или Болезнь с характером. Психиатрия, психотерапия и клиническая психология. 2016. № 2. С. 122–132.
  64. Зайнуллина О.Н., Хисматуллина З.Р., Хайретдинова Т.Б. Особенности лечения дисбиоза кишечника у подростков с акне. Медицинский вестник Башкортостана. 2013. № 1. С. 49–53.
  65. Захарова А.И. Изучение уровня алекситимии у пациенток c акне. Медична психологія. 2013. № 3. С. 104–107.
  66. Захарова Г.І. Вивчення особливостей емоційно-вольової сфери у пацієнтів, які страждають на вугрову хворобу. Архів психіатрії. 2013. № 3. С. 94.
  67. Імуногістохімічні особливості патогенезу акне та динаміка змін шкіри при застосуванні системних ретиноїдів у пацієнтів з тяжкими формами дерматозу / Г.І. Губіна-Вакулік, Я.Ф. Кутасевич, Р.В. Сидоренко, І.М. Бронова. Дерматологія та венерологія. 2018. № 1 (79). С. 22–26.
  68. Игошина А., Ронзина В. Новые возможности лазерной медицины в лечении рубцов различной этиологии. Эстетическая медицина. 2014. № 4. С. 663–670.
  69. Иммунология : пер. с англ. / Д. Мейл, Дж. Бростофф, Д.Б. Рот, А. Ройтт. М. : Логосфера, 2007. 556 с.
  70. Иммуноморфологическая характеристика папул и пустул при угрях обыкновенных / А.И. Новиков, В.А. Охлопков, А.В. Губарева и др. Омский научный вестник. 2008. № 1. С. 78–81.
  71. Инновационные аспекты в патогенезе и терапии акне / Т.В. Проценко, О.А. Проценко, А.С. Бутурлинова, Е.Н. Лукьянченко. Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. 2015. Спецвипуск № 1. С. 29–32.
  72. Исаев Р.Т. Особенности микробиоценоза угревых элементов у больных угревой болезнью. Український журнал клінічної та лабораторної медицини. 2012. № 7. С. 152–155.
  73. Казмирчук В.Е., Мальцев Д.В. Рекомендации по лечению герпесвирусных инфекций человека. Український медичний часопис. 2012. № 5. С. 94–105.
  74. Калюжная Л.Д., Гречанская Л.В., Петренко А.В. Акне: современный взгляд на диагностику и лечение. Здоров’я України. 2017. № 4 (401). С. 46–47.
  75. Караулов А.В., Быков С.А., Быков А.С. Иммунология, микробиология, иммунопатология кожи. М. : Бином, 2012. 328 с.
  76. Каримова И., Осминкин В. Комбинированная методика лечения постакне: опыт клиники. Kosmetik international. 2015. № 6. С. 110–116.
  77. Катханова О.А., Катханов А.М. Акне с позиции дерматолога и косметолога. Вестник дерматологии и венерологии. 2014. № 4. С. 75–82.
  78. Кетлинский C.A., Симбирцев А.С. Цитокины. СПб. : Фолиант, 2008. 550 с.
  79. Кобзарь А.И. Прикладная математическая статистика [2-е изд., испр.]. М.: ФИЗМАТЛИТ, 2012. 816 с.
  80. Клемпарская H.H. Изменение микрофлоры кожи при действии на организм экзогенных и эндогенных факторов. Микрофлора кожи человека – клинико-диагностическое значение : материалы науч.-практ. конф. (25 февраля 1988 г.). М., 1988. С. 12–23.
  81. Клименко А.В., Степаненко В.І. Сучасна терапія при різних клінічних формах вугрової хвороби (акне) і акнеподібних дерматозах (розацеа, демодикоз) та раціональні діагностичні й лікувальні заходи з підвищення її ефективності. Український журнал дерматології, венерології, косметології. 2008. № 3. С. 46–57.
  82. Клименкова Н.В., Шиманская И.Г. Современные подходы к лечению акне и постакне. Международные обзоры: клиническая практика и здоровье. 2017. № 3. С. 59–68.
  83. Клиническая дерматовенерология. Т. 2 : руководство для врачей / под ред. Ю.К. Скрипкина, Ю.С. Бутова. М. : ГЭОТАР-Медиа, 2009. С. 106–116.
  84. Клиническая и патоморфологическая характеристика угревой болезни / А.И. Новиков, В.А. Охлопков, А.В. Губарева и др. Вестник дерматологии и венерологии. 2007. № 5. С. 37–39.
  85. Клинические, социологические и эпидемиологические особенности угревой болезни в республике Татарстан / Р.М. Абдрахманов, З.Р. Садыкова, А.Р. Абдрахманов и др. Здоровье и образование в XXI веке. 2017. № 8. С. 72–75.
  86. Клинический опыт лечения акне низкими дозами изотретиноина / С.А. Масюкова, В.В. Мордовцева, Н. Н. Кахишвили и др. Український журнал дерматології, венерології, косметології. 2014. № 2. С. 127–134.
  87. Ключарева C.B., Нечаева О.С. Современная терапия акне. Клиническая дерматология и венерология. 2011. № 3. С. 9–14.
  88. Коган Б.Г., Наумова Л.О., Степаненко В.І. Епідеміологія, етіопатогенез, клінічні форми і сучасна терапія акне у жінок, раціональна тактика комплексного лікування акне середньої тяжкості : (огляд літератури та власні дослідження). Український журнал дерматології, венерології, косметології. 2013. № 2. С. 127–136.
  89. Козин В.М. Наружная фармакотерапия дерматозов. Минск, 1997. С. 59–63.
  90. Коморбидная патология у группы пациентов со средней степенью тяжести акне / Я.Ф. Кутасевич, И.А. Олейник, И.А. Маштакова и др. Журнал дерматовенерології та косметології ім. М.О. Торсуєва. 2014. № 1-2 (32). С. 133.
  91. Коновалова Т.С. Стан мікробіоценозу кишечника у хворих на вугрову хворобу та вплив його порушень на клінічний перебіг дерматозу. Український журнал дерматології, венерології, косметології. 2014. № 1. С. 41–47.
  92. Конфокальная лазерная сканирующая микроскопия in vivo в диагностике меланоцитарных новообразований кожи / А.А. Кубанова, В.В. Чикин, Ю.Ю. Штиршнайдер, О.Р. Катунина. Вестник дерматологии и венерологии. 2014. № 3. С. 85–94.
  93. Корецкая Е.Ю. Иммунный статус у больных угревой болезнью, сочетанной с малассезиозом кожи. Патологія. 2013. № 3. С. 90–93.
  94. Кормилицына А.В., Калинина Н.М. Роль провоспалительных цитокинов в инициации и течении угревой болезни: современный взгляд. Инфекция и иммунитет. 2017. Т. 7, № 1. С. 21–26.
  95. Корчевая Т., Левина Н. Постакне : основные аспекты реабилитации кожи. Kosmetik international. 2017. № 4. С. 98–101.
  96. Корчевая Т.А. Наружная терапия при акне-Зинерит. Вестник дерматологии и венерологии. 2014. № 2. С. 78–82.
  97. Кочергин Н.Г., Смирнова Л.М. Дерматологическое качество жизни как психосоматический симптом дерматоза. Российский журнал кожных и венерических болезней. 2006. № 4. С. 11–15.
  98. Кошевенко Ю. Кожа человека. Структура, физиология, предназначение функциональных элементов кожного органа человека. – 2 изд. М. : Адвансед Солюшнз, 2016. 358 с.
  99. Кривоногова П.Л., Биткина О.А., Мартусевич А.К. Патогенетическое обоснование методов лечения акне : обзор современных представлений и собственные данные. Медицинский альманах. 2017. № 2. С. 122–126.

100. Кунгуров Н.В., Кохан М.М., Шабардина О.В. Опыт терапии больных среднетяжелыми и тяжелыми акне препаратом «Акнекутан». Український журнал дерматології, венерології, косметології. 2013. № 3. С. 171–178.

101. Кутасевич Я.Ф., Джораева С.К., Бронова И.М. Акне: динамика изменений микробиоценоза в процессе саногенеза у пациентов, получающих системные ретиноиды. Дерматологія та венерологія. 2016. № 4. С. 43–54.

102. Кутасевич Я.Ф., Бронова И.М. Акне: непростая задача в практике клинициста. Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя». 2016. № 6 (379). С. 76–77.

103. Кутасевич Я.Ф., Бронова И.М. Базовая и адъювантная терапия при тяжелых формах акне. Український журнал дерматології, венерології, косметології. 2015. № 2 (57). С. 74–79.

104. Кутасевич Я.Ф., Бронова И.М. Вариабельность подхода к лечению подрывающего фолликулита. Матеріали науково-практичної конференції з міжнародною участю «Сучасні підходи до діагностики, профілактики та інноваційні технології лікування інфекцій, що передаються статевим шляхом, поширених дерматозів, основні організаційні задачі», 10-11 листопада 2017 р., м. Харків. Дерматологія та венерологія. 2017. № 3 (77). С. 104.

105. Кутасевич Я.Ф., Бронова И.М. Гендерные особенности течения акне. Научно-медицинский журнал  Национального института здравоохранения имени академика С. Авдалбекяна, Ереван. 2015. № 10. С. 94.

106. Кутасевич Я.Ф., Маштакова І.О., Бронова І.М. Клінічні рекомендації щодо лікування акне (посібник для лікарів). Харків : ДУ «Інститут дерматології та венерології НАМН України», 2017. 10 с.

107. Кутасевич Я.Ф. Бронова І.М. Комплексний підхід до лікування акне із застосуванням системних ретиноїдів та косметологічної методики екстракції комедонів. Тези доповідей науково-практичної конференції «Інноваційні досягнення в діагностиці інфекцій, що передаються статевим шляхом, інфекційних і грибкових захворювань та поширених дерматозів. Прогрес у лікуванні» у рамках VI Міжнародного медичного конгресу, м. Київ, 25 квітня 2017 р. К., 2017. С. 160.

108. Кутасевич Я.Ф., Маштакова И.А. Опыт лечения тяжелых форм угревой болезни. Український журнал дерматології, венерології, косметології. 2011. № 3. С. 66–72.

109. Кутасевич Я.Ф., Бронова И.М. Особенности коррекции сопутствующих явлений сухости слизистой губ у пациентов с акне, получавших системные ретиноиды. Сучасні проблеми дерматовенерології, косметології та управління охороною здоров’я : Збірник наукових праць. Вип. 14. Харків : Оберіг, 2017. С. 197.

110. Кутасевич Я.Ф., Бронова І.М. Сучасні аспекти лікування акне у жінок репродуктивного віку. Дерматологія та венерологія. 2015. № 3 (69). С. 78.

111. Лавров А.А., Сакания Л.Р., Корсунская И.М. Вопросы комплаентности и психоэмоциональных проблем в терапии акне. Сonsilium Medicum. Дерматология. 2015. № 3. С. 27–31.

112. Лечение акне низкими дозами изотретиноина / С.А. Масюкова, В.В. Мордовцева, Н.Н. Кахишвили и др. Клиническая дерматология и венерология. 2013. № 6. С. 7–12.

113. Литвиненко М.В. Особистісні патерни у хворих з вугровою хворобою. ScienceRise. Medical science. 2016. № 7. С. 24–28.

114. Литвиненко М.В. Особливості міжособистісних стосунків хворих на акне. Архів психіатрії. 2016. Т. 22, № 2. С. 88–90.

115. Літус О.І., Петренко А.В. Психоемоційний стан хворих на акне із урахуванням тяжкості перебігу та спадкової схильності. Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология. 2016. № 3-4 (4). С. 10–12.

116. Мавров Г.И., Запольский М.Э. Макролиды как средство этиотропной терапии в дерматовенерологии. Український журнал дерматології, венерології, косметології. 2013. № 4. С. 109–115.

117. Масюкова С.А., Санакоева Э.Г., Ильина И.В. Изотретиноин в терапии акне. Клиническая дерматология и венерология. 2012. № 2. С. 79–85.

118. Медицинская микробиология, вирусология и иммунология : учебник / А.А. Воробьев, А.С. Быков, М.Н. Бойченко и др. ; под. ред. А.А. Воробьева. М. : МИА, 2012. 702 с.

119. MESO-XANTHIN F199™ – новые возможности инъекционной коррекции симптомов акне и постакне / Е.Н. Волкова, А.А. Григорьева, Л.В. Берзегова и др. Косметика & медицина. 2017. № 2. С. 88–90.

120. Микробиоценоз кожи у больных угревой болезнью и пути его коррекции / Я.Ф. Кутасевич, И.А. Маштакова, А.Н. Багмет и др. Український журнал дерматології, венерології, косметології. 2003. № 1 (8). С. 43–47.

121. Микробная флора у больных угревой болезнью / Ю.Э. Русак, А.В. Куяров, Л.Г. Сприндис и др. Вестник СурГУ. Медицина. 2016. № 2. С. 53–55.

122. Миноциклин и стафилококковая микробиота при акне / В.Г. Арзуманян, С.А. Масюкова, А.Ю. Сергеев и др. Иммунология, аллергология, инфектология. 2016. № 4. С. 80–85.

123. Монахов К.Н. Терапия акне: азелаиновая кислота и базовый уход. Вестник дерматологии и венерологии. 2015. № 4. С.113–118.

124. Монахов С.А. Гормоны и кожа: от пубертата до климакса. Актуальные вопросы дерматовенерологии и дерматоонкологии: научно-практическая конференция дерматовенерологов ЦФО: сборник статей. М. : МОНИКИ, 2013. С. 59–63.

125. Монахов С.А., Богадельникова А.Е. Инновационное решение в наружной терапии акне. Клиническая дерматология и венерология. 2013. № 2. С. 36–40.

126. Монахов С.А. Новые возможности в антиандрогенной терапии акне у женщин. Здоровье женщины. 2014. № 1. С. 47–50.

127. Монахов С.А. Рациональная терапия акне. Український журнал дерматології, венерології, косметології. 2016. № 4. С. 70–78.

128. Морфологічні особливості хронічних дерматозів / В.А. Бочаров, Г.О. Бондаренко, В.Є. Гладчук и др. Запорожский медицинский журнал. 2011. № 3. С. 124–126.

129. Мохаммад С. Сравнительная оценка эффективности изотретиноина в малых дозах в базисной терапии в лечении акне. Врач-Аспирант. 2011. № 2. С. 613–617.

130. Музыченко А.П. Особенности психосоматического статуса пациентов от розацеа. Медицинская панорама. 2011. № 1. С. 63–65.

131. Наумова Л.О., Степаненко В.І. Вугрова хвороба в жінок молодого репродуктивного віку : алгоритми діагностики. Український журнал дерматології, венерології, косметології. 2014. № 3. С. 48–53.

132. Наумова Л.О. Особливості патогенезу та клінічного перебігу вугрової хвороби у жінок молодого репродуктивного віку. Український науково-медичний молодіжний журнал. 2014. № 3. С. 82–87.

133. Ноздрин В.И., Альбанова В.И., Сазыкина Л.Н. Морфогенетический подход к лечению угрей ретиноидами. М. : Ретиноиды, 2005. 127 с.

134. Носачева О.А., Каркашадзе Г.А., Намазова-Баранова Л.С. Психоэмоциональное состояние детей и подростков с угревой болезнью. Педиатрическая фармакология. 2012. № 4. С. 42–47.

135. Огурцова А.Н. Критерии оценки степени тяжести в выборе тактики лечения угревой болезни. Дерматологія та венерологія. 2004. № 1. С. 45–49.

136. Особенности динамики изменений кожи в процессе саногенеза у больных акне / Я.Ф. Кутасевич, Г.И. Губина-Вакулик, С.Н. Джораева и др. Proceedings of the International Scientific Conference «Topical Issues of Science and Education», Warsaw (Poland), July 17, 2017. Warsaw, 2017. Vol. 4. P. 25–30.

137. Пат. на корисну модель № 118999 UA, МПК А61К31/203, А61Р17/00, А61Р1/16, А61Q17/04. Спосіб лікування пацієнтів з акне середнього та тяжкого ступеня тяжкості / І.М. Бронова, Я.Ф. Кутасевич. № u201701391; заявл. 14.02.17; опубл. 11.09.17, Бюл. № 17.

138. Перифолликулярная микробиота кожи при акне. Часть I. Общие характеристики колонизации и резистентность к системным антибиотикам / Г.Н. Бурцева, А.Ю. Сергеев, В.Г. Арзуманян, Ю.Ю. Сергеев. Иммунопатология, аллергология, инфектология. 2013. № 2. С. 84–87.

139. Петренко А.В. Деякі характеристики шкіри у хворих на акне. Дерматологія та венерологія. 2014. № 3. С. 88–89.

140. Петренко А.В. Сучасне уявлення про патогенез та терапію акне. Збірник наук. праць співробіт. НМАПО ім. П.Л. Шупика. 2014. № 23 (3). С. 655–661.

141. Поздние акне у женщин: особенности течения з аболевания / В.В. Чеботарев, И.Б. Казьмина, М.В. Кошель и др. Медицинский вестник Северного Кавказа. 2016. № 4. С. 544–547.

142. Проценко Т.В., Гур’янов В.Г., Андрійчук В.Б. Особливості клініки та перебігу різних форм акне у хворих на тлі супутнього хелікобактерасоційованого гастриту та лямбліозу. Дерматологія та венерологія. 2013. № 1. С. 64–68.

143. Психическое состояние и качество жизни пациенток с акне в динамике терапии наружными ретиноидными препаратами / Г.В. Рукавишников, С.С. Леденцова, Н.Н. Петрова, И.О. Смирнова. Вестник Санкт-Петербургского университета. Сер. 11. 2013. Вып. 3. С. 85–90.

144. Психосоматические аспекты угревой болезни у женщин / Н.Н. Потекаев, М.В. Горячкина, В.В. Савенков, Т.А. Белоусова. Consilium medicum. Дерматология. 2009. № 3. С. 7–11.

145. Рахманова С.Н., Шаркова В.А., Юцковский А.Д. Структура и иерархия таксономических групп микрофлоры кожи больных угревой болезнью в Приморском крае. Тихоокеанский медицинский журнал. 2011. № 3. С. 33–36.

146. Резниченко Н.Ю. Вульгарні акне: сучасні уявлення про етіологію, патогенез і терапевтичні можливості. Український журнал дерматології, венерології, косметології. 2017. № 3. С. 54–60.

147. Родионова В.В. Дерматокосметология. Поражения кожи лица и слизистых. Диагностика, лечение и профилактика. М. : Наука и техника, 2012. 912 с.

148. Ройт А., Бростофф Дж., Мейл Д. Иммунология / пер. с англ. В.И. Кандрора и др. М. : Мир, 2006. 320 с.

149. Роль микроорганизмов рода Staphylococcus в патогенезе угревой болезни / Ж.А. Шортанбаева, У.Т. Бейсебаева, М.И. Кобелева и др. Вестник КазНМУ. 2015. № 4. С. 279–282.

150. Русова М. Пилинг при акне :синергизм альфа- и бета-гидроксикислот. Kosmetik international. 2012. № 2. С. 88–92.

151. Рюмин Д.В., Шашлова Т.А., Савельева Е.М. Современные возможности лечения акне. Клиническая дерматология и венерология. 2013. № 4. С. 68–72.

152. Сазыкина Л.Н., Белоусова Т.А., Ноздрин В.И. Эффективность топической терапии акне раствором изотретиноина. Вестник дерматологии и венерологии. 2013. № 4. С. 95–102.

153. Самцов А.В. Новое в изучении акне у женщин. Вестник дерматологии и венерологии. 2014. № 1. С. 64–68.

154. Свиридова Е.В., Султанова И.Х. Анализ микробиоценоза кожи у лиц, страдающих акне. Проблемы медицинской микологии. 2015. № 2. С. 129–130.

155. Сергеев А.Ю., Бурцева Г.Н., Сергеев В.Ю. Стафилококковая колонизация кожи, антибиотикорезистентность и противомикробная терапия при распространенных дерматозах. Иммунопатология, аллергология, инфектология. 2014. № 4. С. 42–55.

156. Синявский Ю.А., Цой Н.О. Влияние алиментарного фактора на тяжесть течения угревой болезни у лиц молодого возраста. Вопросы питания. 2014. № 1. С. 41–47.

157. Современные неинвазивные технологии визуализации в дерматологии / Ю.Ю. Штиршнайдер, А.В. Миченко, О.Р. Катунина, А.Р. Зубарев. Вестник дерматологии и венерологии. 2011. № 5. С. 41–53.

158. Состав и функции микробиоценозов различных биотопов макроорганизма и клиническая значимость их нарушений / С.К. Джораева, В.В. Гончаренко, О.В. Щоголева и др. Дерматологія та венерологія. 2015. № 2. С. 5–19.

159. Степаненко В.И., Коган Б.Г., Наумова Л.А. Критерии эффективности местного лечения акне легкой и средней степени тяжести комбинацией бензоилпероксида 5 % с клиндамицином 1 %. Український журнал дерматології, венерології, косметології. 2013. № 4. С. 116–120.

160. Тлиш М.М., Елистратова А.С., Глузмин М.И. Практические аспекты применения изотретиноина в лечении акне у подростков. Вестник дерматологии и венерологии. 2013. № 4. С. 85–90.

161. Толстая А. Акне и рубцы постакне у взрослых: стратегия и тактика косметолога. Kosmetik international. 2015. № 5. С. 28–35.

162. Троценко Т. Химические пилинги при угревой болезни. Kosmetik international. 2014. № 1. С. 112–121.

163. Удосконалення сучасних методів лікування вугрової хвороби / В.І. Степаненко, С.В. Іванов, Л.О. Наумова, О.М. Шупенько. Український журнал дерматології, венерології, косметології. 2015. № 1. С. 40–49.

164. Федорич Л.Я. Терапія хворих на акне з використанням системного ізотретиноїну LIDOSE та її оптимізація. Український журнал дерматології, венерології, косметології. 2013. № 2. С. 110–122.

165. Фотодинамическая терапия при лечении вульгарных угрей / В.В. Владимиров, О.Ю. Олисова, Е.Ю. Вертиева и др. Российский журнал кожных и венерических болезней. 2014. № 5. С. 54–58.

166. Хайрутдинов В.Р., Стаценко А.В., Самцов А.В. Топические лекарственные формы, используемые в терапии акне. Вестник дерматологии и венерологии. 2016. № 4. С. 75–79.

167. Хэбиф Т.П. Клиническая дерматология. Акнеподобные и папулосквамозные дерматозы. М. : МЕД-пресс-информ, 2014. 222 с.

168. Цепколенко В.А., Маврова Д.И. Современные подходы к патогенезу и лечению угревой болезни. Дерматологія та венерологія. 2007. № 4. С. 41–44.

169. Шилин Д.Е. Антиандрогенная терапия с применением гормональных контрацептивов. Акушерство и гинекология. 2013. № 6. С. 82–87.

170. Шупенько О.М., Степаненко В.І. Вугрова хвороба в чоловіків: сучасний стан проблеми та актуальність визначення комплексу додаткових чинників і механізмів, що мають значення у патогенезі дерматозу. Український журнал дерматології, венерології, косметології. 2009. № 4. С. 46–61.

171. Юцковская Я.А., Таран М.Г., Дворянинова И.Е. Принципы наружного лечения акне в сочетании с аппаратными методами воздействия. Экспериментальная и клиническая дерматокосметология. 2012. № 3. С. 1–4.

172. Яакубі Ранда. Особливості мікробного пейзажу шкіри у хворих на вугрову хворобу. Дерматологія та венерологія. 2017. № 1. С. 30–33.

173. Янец О.Е., Немчанинова О.Б. Оптимизация комплексной терапии угревой болезни и оценка Кардиффского индекса акне инвалидизации (CADI). Сибирский медицинский журнал. 1992. № 3. С. 120–122.

174. A call to limit antibiotic use in acne / D. Thiboutot, B. Dreno, H. Gollnick et al. J Drugs Derm. 2013. Vol. 2 (12). Р. 1331–1332.

175. Acne analysis, grading and computational assessment methods: an overview / R. Ramli, A.S. Malik, A.F. Hani, A. Jamil. Skin Res Technol. 2012. Vol. 18 (1). Р. 1–14.

176. Acne: in vivo morphologic study of lesions and surrounding skin by means of reflectance confocal microscopy / M. Manfredini, G. Mazzaglia, S. Ciardo et al. J Eur Acad Dermatol Venereol. 2015. Vol. 29 (5). Р. 933–9.

177. Activation of toll like receptor 2 in acne triggers inflammatory cytokine responses / J. Kim, M.T. Ochoa, S.R. Krutzik et al. // J. Immunol. 2002. Vol. 169. P. 1535–1541.

178. Adherence in dermatology / C.S. Ahn, L. Culp, W.W. Huang et al. J Dermatolog Treat. 2017. Vol. 28 (2). Р. 94–103.

179. Adult female acne: a new paradigm / B. Dréno, A. Layton, C.C. Zouboulis et al. J Eur Acad Dermatol Venereol. 2013. Vol. 27 (9). Р. 1063–1070.

180. Allen B.S., Smith J.G. Various parameters for grading acne vulgaris. Arch. Dermatol. 1982. Vol. 118. P. 23–27.

181. An increased incidence of Propionibacterium acnes biofilms in acne vulgaris: a case-control study / A.C. Jahns, B. Lundskog, R. Ganceviciene et al. Br J Dermatol. 2012. Vol. 167 (1). Р. 50–58.

182. Andersen L.K., Davis M.D. Prevalence of Skin and Skin-Related Diseases in the Rochester Epidemiology Project and a Comparison with Other Published Prevalence Studies. Dermatology. 2016. Vol. 232. Р. 344–352.

183. Andersen L.K., Davis M.D. The Epidemiology of Skin and Skin-Related Diseases: A Review of Population-Based Studies Performed by Using the Rochester Epidemiology Project. Mayo Clinic Proceedings. 2013. Vol. 88, iss. 12. P. 1462–1467.

184. Association of suicide attempts with acne and treatment with isotretinoin: retrospective Swedish cohort study / A. Sundstrom, L. Alfredsson, G. Sjolin-Forsberg et al. BMJ. 2010. Vol. 341. Р. 5812–5820.

185. Auto-classification of acne lesions using multimodal imaging / S.V. Patwardhan, J.R. Kaczvinsky, J.F. Joa, D. Canfield. J Drugs Dermatol. 2013. Vol. 12 (7). Р. 746–756.

186. Baldwin H. Tricks for improving compliance with acne therapy. Dermatol Ther. 2006. Vol. 19 (4). Р. 224–236.

187. Bartlett K.B., Davis S.A., Feldman S.R. Tolerability of topical antimicrobials in treatment of acne vulgaris. J Drugs Dermatol. 2014. Vol. 13. Р. 658–662.

188. Belkaid Y., Segre J.A. Dialogue between skin microbiota and immunity. Science. 2014. Vol. 346 (6212). Р. 954–959.

189. Bhate K., Williams H.C. Epidemiology of acne vulgaris. Br J Dermatol. 2013. Vol. 168. Р. 474–485.

190. Biofilm formation by group a streptococci: is there a relationship with treatment failure? / J. Conley, M.E. Olson, L.S. Cook et al. J Clin Microbiol. 2003. Vol. 41 (9). Р. 4043–4048.

191. Bordenstein S.R., Theis K.R. Host biology in light of the Microbiome: ten principles of Holobionts and Hologenomes. PLoS Biol. 2015. Vol. 13 (8). e1002226.

192. Bowe W., Kober M. Therapeutic update: acne. J Drugs Dermatol. 2014. Vol. 13. Р. 235–238.

193. Bowling J. Diagnostic dermoscopy : The illustrated guide. Wiley-Blackwell, 2012. 156 р.

194. Brar G., Grewwal P., Korownyk C. Is less more with isotretinoin and acne? Can Fam Physician. 2016. Vol. 62 (5). Р. 409.

195. Brown G.E., Malakouti M., Sorenson E. Psychodermatology. Adv Psychosom Med. 2015. Vol. 34. Р. 123–134.

196. Chemical peels: A review of current practice / A.A. O’Connor, P.M. Lowe, S. Shumack, A.C. Lim. Australas J Dermatol. 2017. doi: 10.1111/ajd.12715. [Epub ahead of print].

197. Chiang A., Hafeez F., Maibach H.I. Skin lesion metrics: role of photography in acne. J Dermatolog Treat. 2014. Vol. 25 (2). Р. 100–105.

198. Chilicka K., Maj J., Panaszek B. General quality of life of patients with acne vulgaris before and after performing selected cosmetological treatments. Patient Prefer Adherence. 2017. Vol. 11. Р. 1357–1361.

199. Cogen A.L., Nizet V., Gallo R.L. Skin microbiota: a source of disease or defence? Br J Dermatol. 2008. Vol. 158 (3). Р. 442–455.

200. Combined oral contraceptive pills for treatment of acne / A.O. Arowojolu, M.F. Gallo, L.M. Lopez, D.A. Grimes. Cochrane Database Syst Rev. 2012. Vol. 11. Р. 7:CD004425.

201. Commensal bacteria and cutaneous immunity / S. Nakamizo, G. Egawa, T. Honda et al. Semin Immunopathol. 2015. Vol. 37 (1). Р. 73–80.

202. Complete genome sequence of USA300, an epidemic clone of communityacquired meticillin-resistant Staphylococcus aureus / B.A. Diep, S.R. Gill, R.F. Chang et al. Lancet. 2006. Vol. 367 (9512). P. 731–739.

203. Consortium H.M.P. Structure, function and diversity of the healthy human microbiome. Nature. 2012. Vol. 486 (7402). Р. 207–214.

204. Cook C.H., Centner R.L., Michaels S.E. An acne grading method using photographic standards. Arch. Dermatol. 1979. Vol. 115. P. 571–575.

205. Could adult female acne be associated with modern life? / R.G. Albuquerque, M.A. Rocha, E. Bagatin et al. Arch Dermatol Res. 2014. Vol. 306 (8). Р. 683–638.

206. Cunliffe W. Acne and unemploument. Br. J. Dermatol. 1987. Vol. 123. P. 116–118.

207. Do J., Cho S., In S. Psychosocial aspects of acne vulgaris: A community-based study with korean adolescents. Ann Dermatol. 2009. Vol. 21 (2). Р. 125–129.

208. Dunn L.K., O’Neill J.L., Feldman S.R. Acne in adolescents: quality of life, mood, and psychological disorders. Dermatol. Online J. 2011. Vol. 17 (1). Р. 1.

209. Effects of isotretinoin on obsessive compulsive symptoms, depression, and anxiety in patients with acne vulgaris / Y. Yesilova, Y. Bez, M. Ari et al. J Dermatolog Treat. 2012. Vol. 23 (4). Р. 268–271.

210. Efficacy and safety of superficial chemical peeling in treatment of active acne vulgaris / H. Al-Talib, A. Al-Khateeb, A. Hameed, C..Murugaiah. An Bras Dermatol. 2017. Vol. 92 (2). Р. 212–216.

211. Epidemiology of acne vulgaris in adolescent male students in Arar, Kingdom of Saudi Arabia / N.M. Abo El-Fetoh, N.G. Alenezi, N.G. Alshamari, O.G. Alenezi. J Egypt Public Health Assoc. 2016. Vol. 91 (3). Р. 144–149.

212. European Evidence-based (S3) Guidelines for the Treatment of Acne / A. Nast, B. Dreno, V. Bettoli et al. J. Europ. Acad. Dermatol. Venerol. 2012. Vol. 26 (supp l). P. 1–29.

213. European recommendations on the use of oral antibiotics for acne / B. Dreґno, V. Bettoli, F. Ochsendorf et al. Eur. J. Dermatol. 2004. Vol. 14. P. 391–399.

214. Evidence-Based Dermatology / еd. by W. Hywel. 3rd Edition. Wiley-Blackwell, 2014. 680 р.

215. Evidence-Based Recommendations for the Diagnosis and Treatment of Pediatric Acne / L.F. Eichenfield, A.C. Krakowski, C. Piggott et al. Pediatrics. 2013. Vol. 131. Р. 163–186.

216. Expression and function of toll-like receptors 2 and 4 human keratinocytes / A. Pivarcsi, L. Bodai, B. Rethi et al. Int. Immunol. 2003. Vol. 15 (6). P. 721–730.

217. Grice E.A., Segre J.A. The human microbiome: our second genome. Annu Rev Genomics Hum Genet. 2012. Vol. 13. Р. 151–170.

218. Guy R., Kealey T. Modelling the infundibulum in acne. Dermatology. 1998. Vol. 196. P. 32–37.

219. Hall-Stoodley L., Stoodley P. Evolving concepts in biofilm infections. Cell Microbiol. 2009. Vol. 11 (7). Р. 1034–1043.

220. High-level vancomycin-resistant Staphylococcus aureus isolates associated with a polymicrobial biofilm / L.M. Weigel, R.M. Donlan, D.H. Shin et al. Antimicrob Agents Chemother. 2007. Vol. 51 (1). Р. 231–238.

221. High social phobia freguency and related disability in patients witn acne vulgaris / Y. Bez, Y. Yesilova, M.C. Kaya, A. Sir. Eur. J. Dermatol. 2011. Vol. 21 (5). Р. 756–760.

222. Huang Y.C., Cheng Y.C. Isotretinoin treatment for acne and risk of depression: A systematic review and meta-analysis. J Am Acad Dermatol. 2017. Vol. 76 (6). Р. 1068–1076.

223. In vivo monitoring of topical therapy for acne with reflectance confocal microscopy / M. Manfredini, M. Greco, F. Farnetani et al. Skin Res Technol. 2017. Vol. 23 (1). Р. 36–40.

224. Jansen T., Janßen O.E., Plewig G. Acne tarda. Acne in adults. Hautarzt. 2013. Vol. 64 (4). Р. 241–251.

225. Jones-Caballero M., Pedrosa E., Penas P.F. Self-reported adherence to treatment and quality of life in mild to moderate acne. Dermatology. 2008. Vol. 217 (4). Р. 309–314.

226. Kang D., Shi B., Erfe M.C. Vitamine B12 modulates the transcriptome of the skin microbiota in acne pathogenesis. Sci Transi Med. 2015. Vol. 24 (7). Р. 293.

227. Karvatska Y.P. The dynamics of phagocytocis indices in patients with acne vulgaris while using different therapies. Клінічна та експериментальна патологія. 2015. Vol. 1. P. 60–63.

228. Kong H.H., Segre J.A. Skin microbiome: looking back to move forward. J Invest Dermatol. 2012. Vol. 132 (3 Pt 2). Р. 933–939.

229. Koo J.Y., Leon A., Levin E.C. Psychodermatology. Semin Cutan Med Surg. 2013. Vol. 32 (2). Р. 63.

230. Lakshmi C. Hormone therapy in acne. Indian J Dermatol Venereol Leprol. 2013 Vol. 79 (3). Р. 322–337.

231. Lam C., Zaenglein A.L. Contraceptive use in acne. Clin Dermatol. 2014. Vol. 32 (4). Р. 502–515.

232. Leeming J., Holland K., Cunliffe W.J. The microbial colonization of inflamed acne vulgaris lesions. Br J Dermatol. 1988. Vol. 118 (2). Р. 203–208.

233. Leyden J.J. A review of the use of combination therapies die treatment of acne vulgaris. J. Am. Acad. Dermatol. 2003. Vol. 49 (Suppl. 3). P. 200–210.

234. Management of acne: a report from a global alliance to improve outcomes in acne / H. Gollnick, W. Cunliffe, D. Berson et al. J. Am. Acad. Dermatol. 2003. Vol. 49. P. S1–S37.

235. Melnik B., Schmitz G. FGFR2 signaling and the pathogenesis of acne. J Dtsch Dermatol Ges. 2008. Vol. 6 (9). Р. 721–728.

236. Microbiology of the skin and the role of biofilms in infection / S.L. Percival, C. Emanuel, K.F. Cutting, D.W. Williams. Int Wound J. 2012. Vol. 9 (1). Р. 14–32.

237. Molecular analysis of human forearm superficial skin bacterial biota / Z. Gao, C.H. Tseng, Z. Pei, M.J. Blaser. Proc Natl Acad Sci USA. 2007. Vol. 104 (8). Р. 2927–2932.

238. Morgan C., Huttenhower C. Chapter 12: human microbiome analysis. PLoS Comput Biol. 2012. Vol. 8. e1002808.

239. Novel techniques for enhancement and segmentation of acne vulgaris lesions / A.S. Malik, J. Humayun, N. Kamel, F.B. Yap. Skin Res Technol. 2014. Vol. 20 (3). Р. 322–331.

240. Ocek T., Kani A.S., Ba A. Psychodermatology: Knowledge, Awareness, Practicing Patterns, and Attitudes of Dermatologists in Turkey. Prim Care Companion CNS Disord. 2015. Vol. 17.

241. Photodynamic therapy and skin appendage disorders: a review / M. Megna, G. Fabbrocini, C. Marasca, G. Monfrecola. Skin Appendage Disord. 2017. Vol. 2 (3–4). Р. 166–176.

242. Poli F., Dreno B., Verschoore M. An epidemiological study of acne in female adults: results of a survey conducted in France. J. Eur. Acad. Dermatol. Venereol. 2001. Vol. 15. P. 541–545.

243. Post-transcriptional regulation of inducible nitric oxide synthase mRNA in murine macrophages by doxycycline and chemically modified tetracyclines / A.R. Amin, R.N. Patel,G.D. Thakker et al. FEBS Lett. 1997. Vol. 410. P. 259–264.

244. Preneau S., Dreno B. Female acne a different subtype of teenager acne? JEADV. 2012. Vol. 26. Р. 277–282.

245. Propionbacterium acnes and lipopolysaccharide induce the expression of antimicrobial peptides and proinflammatory cytokines/chemokines in human sebocytes / I. Nagy, A. Pivarcsi, K. Kis et al. Microbes. Infect. 2006. Vol. 8 (8). Р. 2195–2205.

246. Propionibacterium Acnes acts as an adjuvant in in vitro immunization of human peripheral blood mononuclear cells / Y.S. Jung, S.E. Matsumoto, M. Yamashita et al. Biosci. Biotechnol. Biochem. 2007. Vol. 71. P. 1963–1969.

247. Propionibacterium acnes Strain Populations in the Human Skin Microbiome Associated with Acne / S. Fitz-Gibbon, S. Tomida, B.H. Chiu et al Journal of Investigative Dermatology. 2013. Vol. 133 (9). Р. 2152–2160.

248. Quality of life among schoolchildren with acne: results of a cross-sectional study / S. Jankovic, J. Vukicevic, S. Djordjevic et al. Indian J Dermatol Venereol Leprol. 2012. Vol. 78 (4). Р. 454–458.

249. Quality of life measures for acne patients / L.E. Barnes, M.M. Levender, A.B. Jr. Fleischer, S.R. Feldman. Dermatol Clin. 2012. Vol. 30 (2). Р. 293–300.

250. Quality of life, anxiety prevalence, depression symptomatology and suicidal ideation among acne patients in Lithuania / L. Lukaviciute, P. Navickas, A. Navickas et al. J Eur Acad Dermatol Venereol. 2017. Vol. 14. doi: 10.1111/jdv.14477.

251. Revol O., Milliez N., Gerard D. Psychological impact of acne on 21st-century adolescents: decoding for better care. Br J Dermatol. 2015. Vol. 172, suppl. 1. Р. 52–58

252. Sanford J.A., Gallo R.L. Functions of the skin microbiota in health and disease. Semin Immunol. 2013. Vol. 25 (5). Р. 370–377.

253. Schmidt J., Masuda P., Miot H. Acne in women: clinical patterns in different age-groups. An Bras Dermatol. 2009. Vol. 84. Р. 349–354.

254. Schnopp C., Mempel M. Acne vulgaris in children and adolescents. Minerva Pediatr. 2011. Vol. 63 (4). Р. 293–304.

255. Sheehan M.J., Nachman M.W. Morphological and population genomic evidence that human faces have evolved to signal individual identity. Nature communications. 2014. Р. 1–10.

256. Skin barrier function (Current problems in dermatology, Vol. 49) / еd. S. Karger. Basel; New York, 2016. 164 p.

257. Smoking and dietary factors associated with moderate-to-severe acne in French adolescents and young adults: results of a survey using a representative sample / P. Wolkenstein, L. Misery, J.M. Amici et al. Dermatology. 2015. Vol. 230 (1). Р. 34–39.

258. Systematiche Behandulung mit Isotretinoin. Aktueller. Stand / G. Plewig, G. Albecht, B. Ytnz et al. Jaurarzt. 1997. N 48. S. 881–885.

259. Tan J.K., Bhate K. A global perspective on the epidemiology of acne. Br J Dermatol. 2015. Vol. 17. doi: 10.1111/bjd.13462.

260. The aerobic and anaerobic microbiology of pustular acne lesions / I. Brook, E.H. Frazier, M.E. Cox, J.K. Yeager. Anaerobe. 1995. Vol. 1(6). Р. 305–307.

261. The effect of testosterone and anabolic steroids on the skin surface lipids and the population of Propionibacteria acnes in young postpubertal men / C.L. Király, M. Alén, J. Korvola, M. Horsmanheimo. Acta Derm Venereol. 1988. Vol. 68 (1). Р. 21–26.

262. The global burden of skin disease in 2010: an analysis of the prevalence and impact of skin conditions / R.J. Hay, N.E. Johns, H.C. Williams et al. J Invest Dermatol. 2013. Vol. 134. Р. 1527–1534.

263. Topical antibiotic monotherapy prescribing practices in acne vulgaris / W.D. Hoover, S.A. Davis, A.B. Fleischer, S.R. Feldman. J Dermatolog Treat. 2014. Vol. 25 (2). Р. 97–99.

264. Topographical and temporal diversity of the human skin microbiome / E.A. Grice, H.H. Kong, S. Conlan et al. Science. 2009. Vol. 324 (5931). Р. 1190–1192.

265. Topographical and temporal diversity of the human skin microbiome / E.A. Grice, H.H. Kong, S. Conlan et al. Science. 2009. Vol. 325 (5943). Р. 944–945.

266. Uhlenhake E. Acne vulgaris and depression: a retrospective examination / E. Uhlenhake, B. Yentzer, S. Feldman // J Cosmet Dermatol. –2010. Vol. 9 (1). Р. 59–63.

267. Ultrastructural stages of biofilm development of Escherichia coli on urethral catheters and effects of antibiotics on biofilm formation / H. Koseoglu, G. Aslan N. Esen, et al. Urology. 2006. Vol. 68 (5). P. 942–946.

268. Understanding the burden of adult female acne / E.A. Tanghetti, A.K. Kawata, S.R. Daniels et al. J Clin Aesthet Dermatol. 2014. Vol. 7 (2). Р. 22–30.

269. Use of optical fiber imported intra-tissue photodynamic therapy for treatment of moderate to severe acne vulgaris / Qian Wang, Dan Yuan, Wei Liu et al. Med Sci Monit. 2016. Vol. 22. Р. 362–366.

270. White G.M. Recent findings in the epidemiologic evidence, classification, and subtypes of acne vulgaris. J Am Acad Dermatol. 1998. Vol. 39. P. S34–S37.

271. Williams H.C., Dellavalle R.P., Garner S. Acne vulgaris. The Lancet. 2012. Vol. 379, N 9813. P. 361–372.

272. Wollina U., Goldman A. Fillers for the improvement in acne scars. Clin Cosmet Investig Dermatol. 2015. Vol. 8. Р. 493–499.

273. Yin N.C. Acnein patients with skin of color: practical management / N.C. Yin, A.J.McMichael. Am J Clin Dermatol. 2014. Vol. 15 (1). Р. 7–16.

274. Zaghloul S. Objective assessment of compliance with treatments in acne / S. Zaghloul, W. Cunliffe, M. Goodfield. Br J Dermatol. 2005. Vol. 152 (5). Р. 1015–1021.

ДОДАТОК А
АКТИ ВПРОВАДЖЕННЯ

ДОДАТОК Б
СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗДОБУВАЧА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
ТА ВІДОМОСТІ ПРО АПРОБАЦІЮ РЕЗУЛЬТАТІВ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Бронова И.М. Акне, индуцированное приемом анаболических стероидов. Дерматологія та венерологія. 2015. № 1 (67). С. 89–92.

2. Кутасевич Я.Ф., Бронова И.М. Базовая и адъювантная терапия при тяжелых формах акне. Український журнал дерматології, венерології, косметології. 2015. № 2 (57). С. 74–79.

3. Губіна-Вакулик Г.И., Бронова И.М. Патогенетическая терапия акне и патоморфологические аспекты изменений кожи в процессе саногенеза. Актуальні проблеми сучасної медицини. 2017. Т. 17, вип. 2 (58). С. 98–108. (Здобувачем особисто сформульовано мету та завдання дослідження, проведено аналіз даних та їх узагальнення)

4. Імуногістохімічні особливості патогенезу акне та динаміка змін шкіри при застосуванні системних ретиноїдів у пацієнтів з тяжкими формами дерматозу / Г.І. Губіна-Вакулік, Я.Ф. Кутасевич, Р.В. Сидоренко, І.М. Бронова. Дерматологія та венерологія. 2018. № 1 (79). С. 22–26. (Здобувачем особисто сформульовано мету та завдання дослідження, проведено аналіз даних та їх узагальнення)

5. Бронова І.М. Особливості динаміки регресу елементів висипки у хворих на акне, що отримували різні види патогенетичної терапії. Медицина сьогодні і завтра. 2017. № 2 (75). С.83–88.

6. Бронова І.М. Оцінка ефективності лікування акне з урахуванням результатів обстеження за допомогою психометричної методики. Дерматологія та венерологія. 2016. № 2 (72). С. 56–62.

7. Кутасевич Я.Ф., Джораєва С.К., Бронова И.М. Акне: динамика изменений микробиоценоза в процессе саногенеза у пациентов, получающих системные ретиноиды. Дерматологія та венерологія. 2016. № 4 (74). С. 43–54. (Здобувачем проведено збір, статистичну обробку та підготовку статті до друку)

8. Бронова И.М. Проблемы общения с больными акне и пути их преодоления лечащим врачом. Дерматологія та венерологія. 2017. № 1 (75). С. 65–68.

9. Бронова И.М., Хатем С.М. Редкие нозологии: клинический случай синдрома Фавра-Ракушо. Дерматологія та венерологія. 2017. № 2 (76). С. 53–55. (Здобувачем проведено збір та обробку літературних даних, підготовку статті до друку)

10. Дерматоскопические признаки регресса элементов акне в процессе саногенеза / Я.Ф. Кутасевич, В.А. Савоськина, Ю.В. Щербакова, С.Н. Джораева, И.М. Бронова. League medica. 2017. № 2. Р. 11–14. (Здобувачем особисто проведено збір та обробку даних, сформульовано мету і проведена підготовка статті до друку)

11. Особенности динамики изменений кожи в процессе саногенеза у больных акне / Я.Ф. Кутасевич, Г.И. Губина-Вакулик, С.Н. Джораева, И.А. Маштакова, И.М. Бронова. Proceedings of the International Scientific Conference «Topical Issues of Science and Education», Warsaw (Poland), July 17, 2017. Warsaw, 2017. Vol. 4. P. 25–30. (Здобувачем особисто проведено збір та обробку даних, сформульовано висновки, зроблено підготовку статті до друку)

12. Кутасевич Я.Ф., Бронова И.М. Акне: непростая задача в практике клинициста. Здоров‘я України 21 сторіччя. 2016. № 6 (379). С. 76–77.

13. Пат. на корисну модель № 118999 UA, МПК А61К31/203, А61Р17/00, А61Р1/16, А61Q17/04. Спосіб лікування пацієнтів з акне середнього та тяжкого ступеня тяжкості / І.М. Бронова, Я.Ф. Кутасевич. № u201701391; заявл. 14.02.17; опубл. 11.09.17, Бюл. № 17.

14. Кутасевич Я.Ф., Маштакова І.О., Бронова І.М. Клінічні рекомендації щодо лікування акне (посібник для лікарів). Харків : ДУ «Інститут дерматології та венерології НАМН України», 2017. 10 с. (Здобувачем зроблено обробку літературних даних та підготовлено рекомендації до друку)

15. Бронова І.М. Особливості психосоматики у пацієнтів з акне, що знаходяться на різних видах комплексної терапії. ІІІ Міжнародний медичний конгрес «Впровадження сучасних досягнень медичної науки у практику охорони здоров’я України» : Матеріали конгресу, м. Київ, 15–17 квітня 2014 р. К., 2014. С. 85.

16. Коморбидная патология у группы пациентов со средней степенью тяжести акне / Я.Ф. Кутасевич, И.А. Олейник, И.А. Маштакова, В.Ю. Мангушева, И.М. Бронова. Матеріали Всеукраїнської наук.-практ. конф. за участю міжнародних спеціалістів «Сучасні технології в рішенні організаційних, епідеміологічних, клінічних та діагностичних задач дерматовенерології», яка присвячена 80-річчю кафедри дерматовенерології Донецького національного медичного університету ім. М. Горького, 13 червня 2014 р., м. Донецьк. Журнал дерматовенерології та косметології ім. М. О. Торсуєва. 2014. № 1–2 (32). С. 133. ( Здобувачем зроблено обробку даних, сформульовано мету, підготовано тези до друку)

17. Кутасевич Я.Ф., Бронова І.М. Сучасні аспекти лікування акне у жінок репродуктивного віку. Материалы научно-практической конференции с участием международных специалистов «Инновационные технологии в дерматовенерологии. Междисциплинарные связи», г. Харьков, 13-14 ноября 2015 г. Дерматологія та венерологія. 2015. № 3 (69). С. 78–79.

18. Бронова І.М. Вплив ендокринологічних та психологічних чинників на епідеміологію акне у жінок. Збірник робіт за матеріалами науково-практичної конференції «Дерматовенерологія в розробках молодих науковців», 19-20 листопада 2015 року, м. Київ. Дерматовенерологія. Косметологія і сексопатологія. 2015. № 3–4. С. 108.

19. Кутасевич Я.Ф., Бронова И.М. Гендерные особенности течения акне. Научные труды первой научно-практической международной конференции Ассоциации дерматовенерологов Армении «Ереванские дерматовенерологические чтения» (Ереван, 2015). Научно-медицинский журнал. 2015. № 10. С. 94.

20. Бронова І.М. Особливості загострень акне у пацієнтів, що отримували різні види патогенетичної терапії. V Ювілейний міжнародний медичний конгрес «Впровадження сучасних досягнень медичної науки у практику охорони здоров’я» : Матеріали конгресу, м. Київ, 19–21 квітня 2016 р. К., 2016. С. 84.

21. Губина-Вакулик Г.И., Бронова И.М., Мещерякова Н.В. К вопросу о патологической морфологии угревой болезни. Збірник матеріалів заочної науково-практичної конференції з міжнародною участю, присвяченої 150-річчю з дня народження професора М.Ф. Мельникова-Разведенкова «Сучасні аспекти морфології людини: успіхи, проблеми та перспективи». Харків, 2016. С. 55–57. (Здобувачем зроблено аналіз даних та сформульовано мету)

22. Кутасевич Я.Ф. Бронова І.М. Комплексний підхід до лікування акне із застосуванням системних ретиноїдів та косметологічної методики екстракції комедонів. Тези доповідей науково-практичної конференції «Інноваційні досягнення в діагностиці інфекцій, що передаються статевим шляхом, інфекційних і грибкових захворювань та поширених дерматозів. Прогрес у лікуванні» у рамках VI Міжнародного медичного конгресу, м. Київ, 25 квітня 2017 р. К., 2017. С. 160.

23. Кутасевич Я.Ф., Бронова И.М. Вариабельность подхода к лечению подрывающего фолликулита. Матеріали науково-практичної конференції з міжнародною участю «Сучасні підходи до діагностики, профілактики та інноваційні технології лікування інфекцій, що передаються статевим шляхом, поширених дерматозів, основні організаційні задачі», 10-11 листопада 2017 р., м. Харків. Дерматологія та венерологія. 2017. № 3 (77). С. 104.

24. Кутасевич Я.Ф., Бронова И.М. Особенности коррекции сопутствующих явлений сухости слизистой губ у пациентов с акне, получавших системные ретиноиды. Сучасні проблеми дерматовенерології, косметології та управління охороною здоров’я : Збірник наукових праць. Вип. 14. Харків : Оберіг, 2017. С. 197.

Відомості про апробацію результатів дисертації:

  1. Науково-практична школа «Молоді науковці майбутнє української дерматовенерології, 20-21 листопаду 2014 року, м. Київ. Усна доповідь: Бронова І.М. «Особливості лікування акне у чоловіків зі спортивним анамнезом».
  2. Науково-практична конференція молодих вчених ДУ «Інститут дерматології та венерології НАМН України «Традиції та інновації у дерматології та венерології», 11 грудня 2014 року, м. Харків. Усна доповідь: Бронова І.М. «Гендерні особливості застосування системних ретиноїдів».
  3. .Науково-практична конференція «Нові організаційні та діагностично-лікувальні технології в дерматовенерологічній практиці» в рамках IV Міжнародного медичного конгресу «Впровадження сучасних досягнень медичної науки у практику охорони здоров’я України», 15 квітня 2015 року, м. Киів. Усна доповідь: Бронова І.М. «Акне: складності ведення пацієнта в практичній діяльності дерматолога».
  4. Науково-практична конференція молодих вчених ДУ «Інститут дерматології та венерології НАМН України» «Школа нових методів діагностики, лікування та профілактики в дерматовенерології», 16 грудня  2015 року, м. Харків. Усна доповідь: Бронова І.М. «Акне. Актуальні аспекти етіопатогенезу та диференційної діагностики».
  5. Науково-практична конференція молодих вчених дерматовенерологів «Розробки молодих вчених в сучасній дерматовенерології», 9 грудня 2016 року, м. Харків. Усна доповідь: Бронова І.М. «Акне: особливості зміни мікробіоценозу шкіри в процесі саногенезу».
  6. Науково-практична конференція «Новітні технології діагностичних, лікувальних та профілактичних заходів в дерматовенерології та методи і стан їхнього впровадження», 11-12 листопаду 2016 року, м. Харків. Усна доповідь: Кутасевич Я.Ф., Маштакова І.О., Бронова І.М. «Місце системних і топічних ретиноїдів в практиці дерматолога».
  7. Науково-практична конференція «Сучасні підходи до діагностики, профілактики та інноваційні технології лікування інфекцій, що передаються статевим шляхом, поширених дерматозів, організаційні задачі», 10-11 листопада 2017 року, м. Харків. Усна доповідь: Бронова І.М. «Комплексний ступінчатий підхід до лікування акне з подальшим косметологічним супроводом пацієнта».
  8. Науково-практична конференція молодих учених за участю міжнародних спеціалістів, присвяченої Дню науки «Медична наука на перетині спеціальностей: сьогодення та майбутнє», 19 травня 2017 року, м. Харків. Усна доповідь: Бронова І.М. «Динамика морфологических изменений кожи у пациентов с акне, получающих системные ретиноиды».
  9. Всеукраїнська Таврійська науково-практична конференція з міжнародною участю спеціалістів «Сучасні перспективи і шляхи подальшого розвитку дерматовенерологічної служби України», 1-2 червня 2017 року, м. Херсон. Усна доповідь:  Бронова І.М. «Акне: сучасні аспекти базової та ад’ювантної терапії».
  10. Науково-практична конференція молодих вчених ДУ «Інститут дерматології та венерології НАМН України» з міжнародною участю, присвячена 25 річниці від дня заснування Національної академії медичних наук України «Новітні впровадження молодих вчених в сучасній дерматовенерології», 7 лютого 2018 року, м. Харків. Усна доповідь: Бронова І.М. «Зниження комплаєнтності пацієнтів з акне, які отримують системні ретиноїди та її взаємозв’язок з ускладненнями».
  11. ІІІ (Х) з’ізд Української асоціації лікарів-дерматовенерологів і косметологів, 22-23 листопаду 2017 року, м. Львів. Усна доповідь: Кутасевич Я.Ф., Маштакова І.О., Бронова І.М. «Нові аспекти вивчення впливу системних ретиноїдів в процесі лікування акне».