- Історія інституту

- Основні напрями діяльності

- Сертифікат якості ISO 9001:2015

- Керівництво інституту

- Наукова діяльність

- Діяльність клініки

- Підготовка кадрів

- Впровадження в практику

ДУ „Інститут дерматології та венерології Національної академії медичних наук України” було засновано в серпні 1924 року (Наказ Народного Комісаріату охорони здоров’я України № 48 від 9 серпня 1924 р.)

Першим його директором (1924–1937) був О.М. Федоровський — ініціатор створення не тільки інституту, але і цілої мережі дерматовенерологічних диспансерів і сільських венерологічних пунктів в Україні. Його роботи «Материалы по распространению венерических заболеваний на Украине в 1924 году», «Проституция на Украине и борьба с ней», «Материалы для изучения заболеваемости сифилисом населения Украины», «Быт, половая жизнь и венерические болезни рабочих и крестьян Донецкого бассейна» і в теперішній час становлять чималий інтерес як для медичних працівників, так і для істориків. Під керівництвом О.М. Федоровського вчені інституту (О.М. Кричевський, П.М. Маркус, Д.М. Лейбфрейд, К.А. Каришева, А.М. Петров, А.П. Єрмілов, П.А. Соболєв та ін.) проводили вагомі наукові дослідження. Була організована й успішно працювала школа лікарів-венерологів, яка поклала початок підготовці висококваліфікованих фахівців і керівників венерологічної служби, а також був створений консультативний лікувальний центр як для окремих громадян, так і для периферійних шкірно-венерологічних установ.

З 1937 р. по 1956 р. директором інституту був О.М. Кричевський — відомий учений, клініцист і педагог, що вперше в СРСР розробив і науково обґрунтував профілактичні і лікувальні шкірно-венерологічні заходи на виробництві і виклав їх у монографії «Материалы организации борьбы с пиодермитами на производстве» (1937 р.). Багато років він і його співробітники глибоко вивчали проблему реактивності організму. Вони провели оригінальні дослідження і запропонували експериментальний штам саркоми пацюків, відомий у літературі як штам Кричевського-Синельникова, був розроблений метод біполярної електрокоагуляції пухлин. З 1935 р. О.М. Кричевський активно працював над обґрунтуванням лікування гонореї сульфаніламідними препаратами. З його ініціативи почалося вивчення вірусної етіології деяких захворювань шкіри, мікоплазмових поразок органів сечостатевої системи. У цей період в інституті було організовано вивчення раннього і пізнього сифілісу нервової системи, сифілісу внутрішніх органів. З.С. Голотина вперше в країні звернула увагу на мінливість гонококів і придбання ними стійкості до сульфаніламідних препаратів. Вона ініціювала широке впровадження бактеріологічної діагностики гонореї в областях і великих містах України.

З перших днів Великої Вітчизняної війни майже всі наукові співробітники інституту стали до лав Радянської Армії, а інститут було евакуйовано до м. Сталінськ Кемеровської області. Після звільнення Харкова інститут відновив роботу, його колектив поповнився новими співробітниками. У цей час були розроблені нові методи лікування гонореї, ран, що повільно гояться, гіпертрофічних рубців і інших важких уражень шкіри, удосконалені і широко впроваджені в практику способи лікування корости, розроблено препарат битиурол, який відрізняється гарною переносимістю й ефективністю при лікуванні сифілісу, налагоджено виробництво гоновакцини й ін. Особливо важким для працівників інституту був 1948 рік, коли вони провели масове обстеження сільського населення 100 районів України.

Під керівництвом професора Б.А. Задорожного (1956–1959) в інституті був розроблений новий напрямок у вітчизняній дерматології по вивченню впливу фізичних факторів на шкіру (іонізуюче випромінювання, температура і т.п.).

З 1959 р. по 1977 р. під керівництвом директора інституту О.І. П’ятикопа розроблялися нові організаційні форми виявлення венеричних і заразних шкірних захворювань і боротьби з ними, заходу щодо спільної роботи станцій переливання крові і венерологів у профілактиці трансфузійного сифілісу. У цей же час вивчалися питання діагностики і патогенезу розповсюджених (екзема, псоріаз) і важких (хронічна пухирчатка, червоний волчак, васкуліти) дерматозів та ін. Г.М. Біляєв, І.М. Шевченко, П.Ф. Петрунін, П.Ф. Бідненко, Ф.І. Суховій, І.М. Матвієнко, О.І. Бринд, В.Г. Боровська, О.І. Брайловський, Н.Н. Мадієвська успішно досліджували функціональний стан центральної нервової системи, ендокринних залоз (щитоподібна, наднирники, статеві) і вегетативної нервової системи, роль патології внутрішніх органів у патогенезі алергійних дерматозів. Важливі результати досліджень одержали Г.С. Цераідіс, М.П. Фрішман, П.К. Кістякова, Захарова Т.І., Нікольська К.П., Є.А. Бавикіна, Є.А. Петрусенко, О.І. Сульженко, Г.М. Біляєв, П.П. Артамонова.

З 1964 року інститут є головною українською установою з проблеми «Наукові основи дерматології та венерології», керує, планує і координує всі наукові дослідження в області дерматовенерології в Україні.

Під керівництвом відомого вченого І.І. Маврова (з 1977 -2009 рр.) колектив Інституту вирішував важливі питання підвищення економічності й ефективності наукових досліджень, підготовки наукових і лікарських кадрів. Співробітники інституту брали участь у розробці і реалізації багатьох найважливіших цільових програм і виконанні науково-дослідних робіт, з 1977 року в інституті діє клініка і консультативна поліклініка.

Серед досягнень інституту в цей час слід зазначити розробку проблем венеричних інфекцій нового покоління (хламідійної, мікоплазмової, вірусної). З цих проблем інститут був головним у СРСР. У той же час розроблявся і такий фундаментальний напрямок медичної науки, як роль порушення структури і функцій мембран клітин у розвитку шкірної і венеричної патології, вивчалися особливості збудників венеричних інфекцій та їх взаємодія з організмом хворих, були створені вітчизняні тест-системи для діагностики венеричних інфекцій, що не поступаються якістю дорогим закордонним аналогам, розроблені ефективні противогрибкові і кортикостероїдні мазі для зовнішнього застосування.

З 2009 по 2012 рік інститут очолював професор, доктор медичних наук  Г.І. Мавров. Наукова діяльність професора Г.І. Маврова присвячена вивченню особливостей збудників венеричних інфекцій; розробці нових методів лікування та діагностики інфекцій, що передаються статевим шляхом, питанням організації боротьби з венеричними хворобами. Професор Мавров Г.І є національним представником у Міжнародному союзі з боротьби з інфекціями, що передаються статевим шляхом .

Директор Інституту – професор, доктор медичних наук, заслужений лікар України Я.Ф.Кутасевич. Наукова діяльність професора Кутасевич Я.Ф. присвячена вивченню етіології та патогенезу тяжких та розповсюджених дерматозів (псоріаз, лімфоми шкіри, алергодерматози, захворювання сполучної тканини з переважним ураженнями шкіри тощо), розробці методів їх діагностики та лікування, а також нових препаратів для зовнішньої терапії та методів їх застосування.

Інститут є провідною науковою установою в країні, яка має свою школу вчених світового рівня. В інституті працює – 61 науковий співробітник, в тому числі 8 докторів, із них 4 професори, та 15 кандидатів наук.

Сучасна структура інституту включає в себе 12 основних підрозділів, а саме: клініку; консультативну поліклініку; відділення дерматології, інфекційних та паразитарних захворювань шкіри; відділення інфекцій, що передаються статевим шляхом; відділ науково-аналітичної роботи в дерматології та венерології; відділ вивчення впливу епідемії ВІЛ на проблему інфекцій, що передається статевим шляхом; клініко-діагностичну лабораторію; лабораторію імунології, патоморфології та молекулярної генетики; лабораторію серології; лабораторію алергології; лабораторію біохімії; лабораторію мікробіології.

Коло наукової діяльності інституту – медико-екологічні, медико-генетичні, медико-математичні, медико-соціальні та епідеміологічні дослідження, вивчення патологічних процесів у шкірі, з’ясування особливостей збудників венеричних хвороб, розробка нових методів лікування, діагностичних тест-систем та автоматизованих лабораторних комплексів.

Результати наукових досліджень соціально-епідеміологічних процесів, екологічних чинників та умов, що сприяють виникненню і поширенню дерматозів та захворювань, що передаються статевим шляхом, дозволили розробити противоепідемічні, лікувально-профілактичні та організаційно-правові заходи, які забезпечують зберігання здоров’я населення України. Ці наукові розробки інституту лягли в основу створення «Концепції боротьби з захворюваннями, що передаються статевим шляхом, та програми її реалізації в Україні на період 1995-2000 рр.». Концепція та програма забезпечили в масштабах України координацію роботи служб охорони здоров’я, системи навчання, освіти, правоохоронних органів по забезпеченню ранньої діагностики, ефективної терапії та профілактики венеричних інфекцій та створення необхідних умов для здорового способу життя суспільства.

В процесі реалізації Концепції встановлено, що поширення венеричних хвороб у регіонах, що мають різні економіко-географічні особливості, істотно відрізняється. Тому інститутом розроблені та впроваджені в практику регіональні програми по боротьбі із захворюваннями, що передаються статевим шляхом.

Інститутом розроблено: автоматизовані лабораторні діагностичні комплекси, прилади, діагностичні тест-системи та експрес-методи діагностики поширених дерматозів та інфекцій, що передаються статевим шляхом. Ця вітчизняна діагностична апаратура захищена патентами і на сьогодні конкурентоспроможна, має високу чутливість, специфічність та надійність, що підтверджено широким колом випробувань, має значні перспективи для її застосування в Україні та перспективу її експорту в країни СНД та ближнього зарубіжжя.

В даний час продовжується дослідження впливу венеричних інфекцій на вагітних, плід і немовлят. Разом із Празьким інститутом молекулярної генетики АН Чехії проводилося вивчення генетичних механізмів атопії. Високою оцінкою наукової і практичної діяльності інституту з’явилося присудження йому Іспанським інститутом паразитології і нетрадиційної медицини гранта на річне навчання співробітників інституту в університеті м. Гранада (Іспанія), запрошення англійських і німецьких колег до участі в спільних науково-дослідних програмах.

На базі наукових досліджень інституту розроблено та впроваджено в практику сучасні схеми амбулаторного лікування хворих на сифіліс, які дають значний економічний ефект. Методики добре себе зарекомендували та широко використовуються практичними лікарями. Інститутом створені кортикостероїдні та противогрибкові засоби для зовнішньої терапії поширених хвороб шкіри. Більшість із розроблених препаратів та методів їх використання є оригінальними і захищені патентами. Переважна більшість із них випускається вітчизняними фармацевтичними підприємствами. Вони прийнятні для широких верств населення України.

В інституті працює музей патогенних для людини мікроорганізмів, який є філією Музею патогенних для людини мікроорганізмів Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України та має статус Національного надбання. . Депозитарій працює із штамами, що мають цінність для промислового виробництва (запатентовані штами), в музеї накопичується колекція збудників, що відображають їх регіональні особливості.

Колекція штамів мікроорганізмів музею інституту закладає основу для вивчення венеричних інфекцій нового покоління та їх ролі у виникненні патології судинно-серцевої, дихальної систем, опорно-рухового апарату, ока, репродуктивної функції, патології вагітності, плоду, які зумовлюють демографічні показники в державі. Фактично в Інституті дерматології та венерології АМН України не тільки зародилося, але й успішно розвивається цей пріоритетний напрямок в медичній науці та охороні здоров’я. Інститутом вперше в Україні була організована лабораторія по вивченню інфекцій нового покоління.

У стаціонарі клініки 110 ліжок, серед них: 60 – дерматологічні, 50 – венерологічні. Більш ніж 1,5 тисячі хворих на рік одержують стаціонарне лікування. Працює консультативна поліклініка потужністю 84 відвідувань у зміну. До складу консультативної поліклініки входять: дерматологічний та венерологічний кабінети. У клініці працюють високваліфіковані лікарі та спеціалісти, також хворих консультують наукові співробітники Інституту та співробітники кафедри дерматовенерології Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України.

В лабораторіях та відділеннях інституту проводиться підготовка лікарів-лаборантів та клініцистів для всіх областей України, видаються монографії, посібники, методичні матеріали для лікарів, проводяться наради-семінари та інші види медико-просвітницької діяльності. Ці заходи постійні, вони розвиваються й розповсюджуються за межи Харкова та області.

Інститут готує фахівців вищої кваліфікації шляхом навчання в клінічній ординатурі та аспірантурі за фахом „шкірні та венеричні хвороби”.

На базі інституту працює спеціалізована вчена рада із захисту докторських та кандидатських дисертацій, видається фаховий журнал “Дерматологія та венерологія”. Інститут бере активну участь у діяльності медичних асоціацій, в тому числі міжнародних. Систематично проходять республіканські наради завідувачів кафедрами шкірних та венеричних хвороб, керівників установ охорони здоров’я, науково-практичні конференції для лікарів-дерматовенерологів, урологів та лікарів-лаборантів. Інститут неодноразово виступав організатором всесоюзних та республіканських з’їздів дерматологів та венерологів. В його стінах проводився виїзний семінар Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), науковці інституту брали участь у засіданні робочої групи ВООЗ, яке відбулося в Лондоні (Великобританія) і де була розроблена програма «Адаптація стандартів лікування хворих  інфекціями, що передаються статевим шляхом, у регіональних умовах».

Систематично проходять науково-практичні конференції для лікарів-дерматовенерологів, урологів та лікарів-лаборантів. Інститут неодноразово виступав організатором всесоюзних та республіканських з’їздів дерматологів та венерологів. В його стінах проводився виїзний семінар Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), науковці інституту брали участь у засіданні робочої групи ВООЗ, яке відбулося в Лондоні (Великобританія) і де була розроблена програма «Адаптація стандартів лікування хворих інфекціями, що передаються статевим шляхом, у регіональних умовах».