Інститут дерматології та венерології НАМН України

РОЗДІЛ 6

СТАН ПЕРЕКИСНОГО ОКИСНЕННЯ ЛІПІДІВ
ТА АНТИОКСИДАНТНОГО ЗАХИСТУ У ХВОРИХ НА ОНІХОМІКОЗ

Вільнорадикальні реакції окиснення, які постійно відбуваються в організмі, можуть виконувати корисну функцію – руйнують фагоцитовані клітини бактерій. Але в інших клітинах ВРО призводить до руйнування органічних молекул, у першу чергу – ліпідів, і, відповідно, мембранних структур клітин, що часто спричинює їх загибеллю. Тому в організмі функціонує ефективна система пригнічення активності ПОЛ. Вільнорадикальне і перекисне окислення як процес виявляються в метаболізмі клітини (як у нормі, так і при патології), тому вони є патогенетичними мішенями для корекції метаболізму. Вільнорадикальні і перекисні реакції є невід’ємною ланкою таких важливих біологічних процесів, як модифікація білка, транспортування електронів у ланцюгу дихання, синтез простагландинів і лейкотрієнів, проліферація і диференціація клітин, метаболізм і синтез катехоламінів, фагоцитоз, метаболізм деяких ксенобіотиків. Найважливішу роль у розвитку оксидативного стресу відіграє перший етап – ініціальний, оскільки він безпосередньо пов’язаний з порушенням метаболізму при патологічних станах і найбільш повно піддається фармакокорекції.

Вільнорадикальні реакції можуть бути як ферментативної, так і неферментативної природи. До перших належать реакції ланцюга дихання, синтезу простагландинів, цитохрому, фагоцитозу, посилення метаболізму аденілових нуклеотидів і т. д. До других – каталізація іонами міді і цинку процесів окислення органічних сполук, реакції, індуковані різними токсичними факторами, іонізацією тощо. Найважливішою особливістю вільнорадикальних реакцій є ланцюговий характер і обов’язкова участь вільних радикалів.

Вільний радикал – це молекула або її частина, що має неспарений електрон на молекулярній чи зовнішній атомній орбіті. Наявність такого електрона є ініціальною ланкою оксидативного стресу і наділяє систему високою реакційною здатністю в хімічних перетвореннях і в зв’язку з цим можливістю ушкодження біологічно важливих молекул.

У наш час виділяють десять видів активних форм кисню, що мають різну реакційну здатність і характеризуються різним часом життя та різними функціями.

Процеси ВРО, що мають універсальний характер, є показником стійкості стаціонарного режиму перетворень в організмі. Активацію процесів ВРО можна розглядати як у рамках нормального фізіологічного реагування організму, що супроводжується формуванням повноцінної адаптації як відповідь на вплив подразників певної природи, так і в патофізіологічному аспекті як один з етапів розвитку патології. Це зумовлено високою біологічною активністю сполук, що утворюються під час цих процесів, а також комплексом системних перебудов метаболізму, змінами характеру міжклітинних і міжсистемних взаємодій.

Крім антиоксидантних ферментів, в організмі не менш важливе значення мають ендогенні антиоксиданти та антиоксидантні сполуки (токофероли, аскорбінова кислота і сполуки, які містять селен). Активність перебігу реакцій оксидантного стресу та ініціювання активних форм кисню залежить від абсолютного або відносного вмісту в тканинах ендогенних антиоксидантів, внаслідок чого збільшення або зменшення їх кількості може впливати на інтенсивність оксидантного стресу.

Стабільний рівень активності ПОЛ регулює антиоксидантна система, яка обмежує утворення ліпідних вільних радикалів. До ферментів, що захищають клітини від дії активних форм кисню, відносять СОД, каталазу і ГТП. Найбільш активні ці ферменти в печінці, надниркових залозах і нирках. СОД, каталаза і глутатіонзалежні ферменти захищають клітини від окисного стресу.

6.1 Стан перекисного окислення ліпідів

Вважалося за доцільне вивчити у пацієнтів, хворих на оніхомікоз, стан процесів ВРО, а саме перекисного окислення на фоні адаптаційного стану системи АОЗ. Результати даних досліджень можна розглядати як об’єктивні та чутливі показники загального стану організму, активності функціонування систем регуляції та підтримки стійкого стану гомеостазу.

Вміст продуктів ПОЛ у сироватці крові визначали у 100 обстежених (70 – хворих на оніхомікоз і 30 практично здорових) осіб. Показники вмісту продуктів ПОЛ наведені у таблиці 6.1. Під час біохімічного дослідження крові здорових осіб визначено рівень МДА та ДК, який відповідно дорівнював (4,34 ± 0,42) та (15,9 ± 1,31) ммоль/л.

Таблиця 6.1 – Вміст продуктів ПОЛ у хворих на оніхомікоз (М ± m)

Групи обстежених осіб	Досліджувані показники
Групи обстежених осіб	МДА, мкмоль/л	ДК, ммоль/л
Хворі на оніхомікоз (n = 70)	5,25 ± 0,21*	23,7 ± 2,31*
Контрольна група ( n= 30)	4,34 ± 0,42	15,9 ± 1,31

Примітка. * – вірогідність різниці показника порівняно з контролем (p < 0,05).

Аналізуючи показники, наведені в таблиці 6.1, можна зазначити, що рівень МДА ухворих на оніхомікоз був вищим порівняно з показниками здорових осіб на 21,0 %.

Подібні зміни були виявлені і в рівні ДК сироватки крові хворих на оніхомікоз. Показники рівня ДК перевищували відповідні значення у здорових осіб на 49,1 %. Дослідження первинних і вторинних продуктів ПОЛ сироватки крові свідчить про інтенсифікацію процесів ВРО. Відомо, що токсичність сироватки крові корелює з рівнем продуктів ПОЛ, одним із проявів дії яких є ініціація ВРО в органах-мішенях.

6.2 Активність антиоксидантної системи

На фоні інтенсифікації перекисних процесів у хворих на оніхомікоз виявлені зміни в системі АОЗ. Остання має антиоксиданти, що локалізовані як у гідрофобному мембранному, так і в гідрофільному внутрішньоклітинному та позаклітинному середовищі (токоферол, тіолові сполуки, система глутатіону тощо).

Антирадикальну функцію виконує складна багатоступенева система. Важливу роль у регуляції вільнорадикальних процесів клітин відіграють антиоксидантні ферменти, такі як каталаза, СОД та ГТП.

Вивчення активності цих ферментів дозволяє виявити ряд біохімічних факторів, які пов’язані з розвитком і перебігом оніхомікозу. Оцінка характеру такого зв’язку дозволяє обґрунтувати і розробити відповідну стратегію і тактику лікування.

Стан досліджуваних показників антиоксидантної системи у хворих на оніхомікоз наведено в таблиці 6.2.

Таблиця 6.2 – Активність ферментів АОЗ у хворих на оніхомікоз (М ± m)

Групи обстежених осіб	Досліджувані показники
Групи обстежених осіб	СОД еритроцитів (ум.од/мл)	Каталаза крові (кат. число)	ГТП еритроцитів (ммоль/л)
Хворі на оніхомікоз (n = 70)	192,3 ± 1,3	6,8 ± 0,02*	8,1 ± 0,03*
Контрольна група (n = 30)	210,7 ± 11,5	7,9 ± 0,05	11,4 ± 0,02

Примітка. * – вірогідність різниці показника порівняно з контрольною групою (p < 0,05).

Проведенні дослідження дозволили встановити зниження активності СОД еритроцитів на 8,1 % у хворих на оніхомікоз порівняно із показником контрольної групи (табл. 6.2).

Будучи одним із головних ферментів антиоксидантної системи, СОД запобігає надлишковому утворенню активних форм кисню та бере участь у нерадикальному розкладі перекисів ліпідів. СОД є ключовим ферментом в антирадикальному захисті клітин під час дисмутації супероксидрадикалів до менш токсичного перекису водню. Тому зниження вмісту СОД у хворих на оніхомікоз є причиною підвищення рівня каталази крові, наслідком чого може бути пошкодження молекулярних компонентів клітин.

Під час обстеження хворих на оніхомікоз були виявлені зниження рівня каталази у порівнянні нормативними значеннями. У хворих на оніхомікоз цей показник був нижчим на 13,9 % порівняно з показниками здорових людей (табл. 6.2). Зниження активності каталази, головна функція якої полягає в розкладі пероксиду водню, утворюваного під час дисмутації, сприяє накопиченню ще однієї молекули, здатної до реакціїй. У сукупності зниження активності цих двох ферментів антиоксидантної системи призводить до підвищення концентрації цитотоксичних сполук.

Спостерігали подібну динаміку активності ГТП, яка знешкоджує не тільки перекис водню, але й органічні, у тому числі ліпідні пероксиди, що утворюються в організмі внаслідок активації ПОЛ.

Як видно із даних, наданих у таблиці № 6.2, у хворих на оніхомікоз фіксуємо вірогідне зниження показника ГТП еритроцитів на 28,9 % порівняно зі значенням контрольної групи.

Слід відзначити, що ГТП є найбільш активним антиоксидантом у судинній стінці серед інших ферментів антирадикального захисту. Існує певний зв’язок між активністю ГТП та розвитком гіпоксичних станів тканин. Так, за умов зниження експресії ГТП розвивається ендотеліальна дисфункція і порушується регуляція судинного тонусу. І навпаки, підвищення активності ферменту знижує ризик розвитку судинних уражень.

Одержані результати можуть свідчити про зниження компенсаторних можливостей систем детоксикації у хворих на оніхомікоз.

Отже, порушення активності ферментів АОЗ є важливою ланкою у патогенезі та серед чинників тяжкого перебігу оніхомікозу.

Отримані в цьому підрозділі результати доповнюють ті, що були отримані раніше стосовно накопичення в крові обстежених хворих МДА та ДК.

* * *

Узагальнюючи отримані результати, можна зробити висновок, що у хворих на оніхомікоз виникає значна напруга функціонування оксидантно-антиоксидантної системи, яка супроводжується посиленням окисного метаболізму, збільшенням продукування активних форм кисню, активацією процесів ПОЛ, здатних перебороти бар’єр АОЗ. Порушення оксидантно-антиоксидантної рівноваги на користь оксидантів за умов досліджуваної патології дає підстави говорити про розвиток в організмі хворих на оніхомікоз аномалії окисно-відновлювальних, біоенергетичних процесів, метаболізму основних енергетичних і пластичних матеріалів, які за відповідних умов призводять до дисгомеостатичного стану.

Матеріали даного розділу викладені в наступних роботах:

1. Ефективність комплексного, комбінованого лікування хворих на оніхомікоз / О. А. Салей, А. Д. Дюдюн, В. В. Гладишев, В. В. Луць // Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология. 2014. № 1–4. С. 186–191 [164].

2. Дюдюн А. Д., Поліон Н. М., Салей О. А. Стан антиоксидантної системи у хворих на оніхомікоз // Тези ІІІ (Х) з’їзду Української асоціації лікарів-дерматовенерологів і косметологів, 22–23 листопада 2017 р., м. Львів. Український журнал дерматології, венерології, косметології. 2017. № 4 (67). С. 77–78 [62].

РОЗДІЛ 7

ОСОБЛИВОСТІ ІМУННОГО СТАТУСУ ХВОРИХ НА ОНІХОМІКОЗ

Для вивчення особливостей реакції імунної системи у 70 хворих на оніхомікоз і 30 клінічно здорових осіб проведено комплексне імунологічне обстеження клітинної та гуморальної ланки імунітету. Вміст основних популяцій та субпопуляцій лімфоцитів у периферичній крові хворих на оніхомікоз і клінічно здорових осіб наведений у табл. 7.1.

Таблиця 7.1 – Склад основних популяцій лімфоцитів у крові обстежених хворих на оніхомікоз до лікування (М ± m)

Показники	Одиниці виміру	Хворі на оніхомікоз (n = 70)	Контрольна група (n = 30)
Лейкоцити	10⁹/л	6,25 ± 0,33	6,28 ± 0,63
Лімфоцити	10⁹/л	1,56 ± 0,09	1,73 ± 0,12
Лімфоцити	%	24,8 ± 1,2	27,5 ± 1,4
CD3+ лімфоцити	10⁹/л	0,88 ± 0,06	1,11 ± 0,02
CD3+ лімфоцити	%	51,1 ± 2,1	64,4 ± 2,5
CD4+ лімфоцити	10⁹/л	0,65 ± 0,03*	0,61 ± 0,02
CD4+ лімфоцити	%	37,6 ± 2,3*	35,3 ± 1,7
CD8+ лімфоцити	10⁹/л	0,29 ± 0,03	0,32 ± 0,01
CD8+ лімфоцити	%	16,7 ± 1,1	18,4 ± 1,2
CD4+/CD8+	–	1,8 ± 0,02*	1,9 ± 0,04
CD 19+ лімфоцити	10⁹/л	0,28 ± 0,02*	0,22 ± 0,01
CD 19+ лімфоцити	%	15,2 ± 1,2	12,7 ± 1,3
CD 16+ лімфоцити	10⁹/л	0,31 ± 0,02	0,33 ± 0,02
CD 16+ лімфоцити	%	17,8 ± 1,2	18,9 ± 2,30

Примітка. * – різниця вірогідна в порівнянні з групою контролю (p < 0,05).

Проведені імунологічні дослідження дозволили у периферичній крові хворих на оніхомікоз виявити невірогідне зниження кількості лейкоцитів та лімфоцитів, що відповідно було нижчим від показників контрольної групи на 0,03 х 10⁹/л і 0,17 х 10⁹/л (p < 0,1), та незначне зниження відносного вмісту лімфоцитів на 2,7 %. Аналізуючи показники клітинної ланки імунної системи у хворих на оніхомікоз, виявлено достовірно значиме зменшення як абсолютних, так і відносних показників вмісту CD3+ лімфоцитів відповідно на 0,23 х 10⁹/л та 13,3 % (p < 0,05) порівняно з клінічно здоровими особами.

Кількість CD4+ лімфоцитів у периферичній крові хворих на оніхомікоз вірогідно перевищувала нормативне значення абсолютних і відносних показників відповідно на 0,04 х 10⁹/л і 2,3 % порівняно з клінічно здоровими особами. Незначне зниження кількості CD8+ лімфоцитів у хворих на оніхомікоз не мало достовірних відмінностей від значень контрольної групи (p > 0,1). Встановлені зміни кількісного складу імунорегуляторних субпопуляцій призвели до вірогідного зростання значення імунорегуляторного індексу в групі хворих на оніхомікоз на 0,1 (p < 0,05) порівняно з показником контрольної групи. Таким чином, зниження загальної кількості лімфоцитів відбулося за рахунок CD3+ та CD8+ лімфоцитів.

Комплексне імунологічне дослідження хворих на оніхомікоз також дозволило виявити підвищення абсолютної і відносної загальної кількості популяції В-лімфоцитів у периферичній крові відповідно на 27,3 % і 19,7 % порівняно з показниками контрольної групи (табл. 7.1).

У хворих на оніхомікоз під час обстеження було встановлене недостовірне зменшення абсолютної і відносної кількості NK-клітин у периферичній крові відповідно на 6,1 % і 5,8 % порівняно з показниками здорових людей (p > 0,1).

Таким чином, аналіз проведеного дослідження дозволив встановити незначну лейкопенію та лімфопенію, які не мали достовірного значення. Серед показників, які характеризують клітинну ланку імунної системи, у хворих на оніхомікоз виявили вірогідне зниження вмісту Т-лімфоцитів у більшій частині за рахунок CD3+ та CD8+лімфоцитів. Зниження рівня Т-супресорів вказує на потенційну важливість їх у підтримці толерантності до мікотичних антигенів у хворих на оніхомікоз.

Дослідження вмісту активованих лімфоцитів у периферичній крові хворих на оніхомікоз дає можливість оцінити рівень активації або пригнічення відповідних клітинних популяцій.

У хворих на оніхомікоз спостерігався підвищений рівень активованих субпопуляцій лімфоцитів периферичної крові (табл. 7.2).

Таблиця 7.2 – Рівень субпопуляцій лімфоцитів у периферичній крові хворих на оніхомікоз до лікування (М ± m)

Показник	Одиниці виміру	Хворі на оніхомікоз (n = 70)	Контрольна група (n = 30)
CD25+-лімфоцити	х10⁹/л	0,17 ± 0,01	0,15 ± 0,01
CD25+-лімфоцити	%	10,1 ± 1,06*	8,9 ± 0,39
HLA-DR+-лімфоцити	х10⁹/л	0,23 ± 0,02	0,21 ± 0,01
HLA-DR+-лімфоцити	%	13,5 ± 1,62	12,3 ± 1,27

Примітка. * – вірогідність різниці показника з контролем (p < 0,05).

Як видно із даних, наведених у таблиці 7.2, відносна кількість CD25+ лімфоцитів у хворих на оніхомікоз перевищувала значення аналогічного показника контрольної групи на 13,5 %. Абсолютна кількість CD25+ лімфоцитів у хворих на оніхомікоз недостовірно перевищувала показник контрольної групи на 13,3 %.

У хворих на оніхомікоз також було виявлено невірогідне зростання як абсолютного, так і відносного вмісту HLA-DR+-лімфоцитів. Абсолютний рівень HLA-DR+-лімфоцитів перевищував контрольне нормативне значення на 9,5 %, а відносну кількість – на 9,8 %.

Результати вивчення гуморальної ланки імунітету у хворих на оніхомікоз наведені в табл. 7.3.

Таблиця 7.3 – Концентрація імуноглобулінів (Ig) у сироватці крові хворих на оніхомікоз до лікування (M ± m)

Показники	Хворі на оніхомікоз (n = 70)	Контрольна група (n = 30)
Ig А, г/л	2,30 ± 0,12	2,22 ± 0,13
Ig М, г/л	1,40 ± 0,14	1,32 ± 0,11
Ig G, г/л	14,18 ± 0,84	12,72 ± 0,92

Наведені в таблиці 7.3 дані вказують на те, що в пацієнтів, хворих на оніхомікоз, у сироватці крові не було виявлено вірогідних змін концентрації основних класів імуноглобулінів, їх рівень мав тенденцію до підвищення відповідно до показників клінічно здорових осіб (p > 0,1).

* * *

Таким чином, аналіз проведеного дослідження дозволив встановити незначну лейкопенію та лімфопенію, які не мали достовірного значення. Серед показників, які характеризують клітинну ланку імунної системи у хворих на оніхомікоз, ми виявили вірогідне зменшення вмісту Т-лімфоцитів у більшій частині за рахунок Т-супресорів у поєднанні зі зростанням кількості активованих субпопуляцій лімфоцитів. Низький рівень Т-супресорів вказує на їх потенційну важливість у підтримці толерантності до мікотичних антигенів у хворих на оніхомікоз.

Достовірне підвищення рівня В-лімфоцитів та недостовірне зниження вмісту NK-клітин у хворих на оніхомікоз, безумовно, є наслідком тривалої стимуляції та активації імунної системи мікотичними антигенами, що поєднується із підвищенням рівня як активованих субпопуляцій Т-лімфоцитів із раннім маркером активації CD25+, так і з пізнім маркером активації HLA-DR+.

Після консультації щодо результатів імунологічного обстеження хворих на оніхомікоз імунолог прийняв рішення не включати в комплексне лікування пацієнтів імунокоригуючих лікарських засобів.

Матеріали даного розділу викладені в роботі:

Салей Е. А. Онихомикоз – современные взгляды и подходы к решению проблемы // Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология. 2013. № 1–4. С. 241–243 [158].

РОЗДІЛ 8

КОМПЛЕКСНЕ ЕТІОПАТОГЕНЕТИЧНЕ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ОНІХОМІКОЗ

8.1 Обґрунтування та розробка диференційованого комплексного методу лікування хворих на оніхомікоз

Аналізуючи результати клініко-лабораторних досліджень, зокрема особливості клінічних проявів, характер перебігу оніхомікозу, тривалість захворювання, вік пацієнтів, стан МЦР, рівень вільнорадикального і перекисного окислення та імунної відповіді на мікотичну інфекцію, отримано дані, які дозволили розробити комплексну патогенетично обґрунтовану диференційовану поетапну методику лікування хворих на оніхомікоз.

Підхід до лікування хворих на оніхомікоз був індивідуальним, комплексним і включав у себе як етіотропні лікарські засоби, так і засоби корекції фонових станів. Вибір конкретних антифунгальних препаратів та їх застосування проводив з урахуванням загального стану хворого, ступеня залучення в патологічний процес нігтьових пластинок, швидкості їх росту, віку, статі та супутньої патології хворого.

Серед хворих на оніхомікоз були виділені у 85,71 % T. rubrum, у 14,28 % – T. mentagrophytes var. interdigitale. Серед цвілевих грибів, що виділені з уражених нігтьових пластинок, визначено Scopulariopsis brevicaulis, як мікст-інфекцію у 4 осіб (5,7 %).

Призначення системного антимікотику (тербінафін) базувалося на результатах мікотичного обстеження хворих на оніхомікоз і активності тербінафіну.

Механізм фунгістатичної дії системних антимікотиків пов’язаний з пригніченням синтезу ергостеролу, який є важливим компонентом клітинної стінки гриба. Системні антимікотики діють на активність ферменту – 14α‑деметилаза. Синтез і активність ферменту пов’язані з системою цитохрому Р450. У результаті дії системних антимікотиків відбувається порушення структури мембрани грибкової клітини і гриб втрачає здатність до росту та розмноження. Системні антимікотики більш вибірково діють на цитохроми грибів і менше впливають на систему цитохрому Р450 людини. Але системні протигрибкові препарати, які призначають на тривалий строк при лікуванні хворих на мікоз стоп та оніхомікоз, впливають на функціональний стан гепатобіліаронової системи і можуть призвести до медикаментозного ураження печінки. Тому хворим основної групи, яка отримувала системні антимікотики, в комплексне лікування додатково включали вітчизняний гепатопротектор гепарсил. Препарат має гепатопротекторну антиоксидантну та антитоксичну дію.

Гепарсил містить активну складову частину силімарин, яка є сумішшю чотирьох ізомерів флаволігнанів – силібініну, ізосилібініну, силідіаніну і силікристину. Антигепатотоксична дія силімарину зумовлена його конкуренціюю з рецепторами щодо відповідних токсинів у мембрані гепатоцитів, проявляючи таким чином мембраностабілізуючу дію. Завдяки цьому уповільнюється розвиток стеатозу та фіброзу печінки. Силімарин виявляє метаболічні ефекти, що регулюють проникність клітинної мембрани і пригнічують 5-ліпооксигеназний шлях, особливо лейкотрієну В4, і також зв’язується з вільними реактивними радикалами кисню. Силімарин стимулює синтез білків (структурних і функціональних) і фосфоліпідів в уражених клітинах печінки (нормалізуючи ліпідний обмін), стабілізує їх мембрани, зв’язує вільні радикали (антиоксидантна дія), захищаючи таким чином клітини печінки від шкідливих впливів та сприяючи їх відновленню. Дія флавоноїдів, до яких належить силімарин, пов’язана з антиоксидантними ефектами і ефектами, які покращують МЦ.

У хворих на оніхомікоз в усіх відділах МЦР бульбарної кон’юнктиви виявлені порушення мікрогемодинаміки. Стан МЦ бульбарної кон’юнктиви вказує на зміни біомедичних показників судинної системи в цілому і її трофічні можливості зокрема.

Для корекції порушень мікрогемодинаміки хворим на оніхомікоз основної групи призначали ксантинолу нікотинат. Ксантинолу нікотинат розширює периферичні судини, поліпшує периферичний колатеральний кровообіг, знижує загальний периферичний опір судин, гальмує агрегацію тромбоцитів, поліпшує МЦ, оксигенацію і живлення тканин, зменшує в’язкість крові, активує фібриноліз.

Результати дослідження вказують на підвищення рівня показників ВРО у хворих на оніхомікоз. Навантаження на функціонування оксидантно-антиоксидантної системи супроводжується посиленням окисного метаболізму, збільшенням продукування активних форм кисню, активацією процесів ПОЛ, здатних перебороти бар’єр АОЗ.

Порушення оксидантно-антиоксидантної рівноваги на користь оксидантів за умов досліджуваної патології надає підстави для призначення антиоксидантів.

Хворим на оніхомікоз основної групи в ролі антиоксиданту призначали аевіт. Компоненти препарату аевіт беруть участь у різних фізіологічних процесах в організмі, в тому числі стимулюють розмноження епітеліальних клітин, беруть участь у процесах регенерації тканин, впливають на білковий і ліпідний обмін. Препарат аевіт сприяє поліпшенню капілярного кровообігу, нормалізує проникність судинної стінки і трофіку тканин.

Для покращення трофіки і швидкості росту нігтьових пластинок хворим на оніхомікоз основної групи додатково призначали біотин. Вітамін Н (біотин) є простатичною групою ферментів карбоксилювання, необхідного для синтезу вищих жирних кислот, що входять у структури ліпідних компонентів клітин, а також щавлево-оцтової кислоти, яка є продуктом вуглеводного обміну. Біотин стабілізує функціональний стан тканин нігтьового ложа і нігтьових пластинок, що проявляється у покращенні швидкості росту, щільності і кольору нігтьових пластинок.

Для того, щоб зменшити термін прийому системних мікотичних препаратів, а для хворих на оніхомікоз основної групи (з ураженням до трьох нігтьових пластинок і ураженні кожної нігтьової пластинки менш ніж на 50 %) повністю відмовитись від необхідності використання системних мітотичних препаратів, а використовували місцево пасту з мебетизолом, хінозолом і кератолітиками, яка володіє вираженою антимікотичною активністю.

Хворим на оніхомікоз при ураженні більше ніж трьох нігтьових пластинок або ураженні кожної нігтьової пластинки більше ніж 50 % в комплексному лікуванні призначався тербінафін.

Усім хворим на оніхомікоз основної групи призначали перорально ксантинолу нікотинат по 150 мг 3 рази на добу, біотин по 5 мг 1 раз на добу і гепарсил по 70 мг 3 рази на добу та місцево – один раз на добу (щовечора) упродовж усього терміна лікування на уражені нігтьові пластинки наносилася паста з мебетизолом, хінозол і кератолітиками.

Термін мікотичного одужання при призначенні системних антимікотиків у хворих на оніхомікоз кистей для основної групи складав (32,0 ± 1,8) дня, для хворих із порівняльної групи – (48,0 ± 2,2) дня. У хворих на оніхомікоз при вражені нігтьових пластинок стоп мікотичне одужання у хворих основної групи наступало на (71,0 ± 2,7) дня, у хворих порівняльної групи – на (94,0 ± 3,5) дня. Клінічне вилікування, підтверджене мікологічним обстеженням, відзначено у 34 (97,14 %) основної і у 32 (91,43 %) порівняльної групи хворих на оніхомікоз. У одного хворого основної і у двох хворих порівняльної групи виникли рецидиви мікотичної інфекції, що потребувало призначення додаткової терапії. Призначення розробленої комплексної терапії, яка має високу терапевтичну ефективність, дозволило скоротити призначення системних антимікотиків хворим на оніхомікоз з ураженням нігтьових пластинок кистей на 16,0 ± 1,6 і з ураженням нігтьових пластинок стоп на (23,0 ± 2,2) дня.

Таким чином, призначення лікарських засобів, які позитивно впливають на стан МЦР та поліпшення росту нігтьових пластинок, є патогенетично обґрунтованим чинником у комплексній терапії хворих на оніхомікоз, що забезпечує високу ефективність лікування, низький відсоток рецидивів захворювання та зменшення до мінімуму періоду прийому системних антимікотиків.

8.2 Функціональний стан гепатобіліарної системи у хворих на оніхомікоз до і після лікування

Механізм фунгістатичної дії системних антимікотиків пов’язаний із пригніченням синтезу ергостеролу, який є важливим компонентом клітинної стінки гриба. Системні антимікотики діють на активність ферменту 14α-деметилазу. Синтез і активність ферменту пов’язані з системою цитохрому Р450. У результаті дії системних антимікотиків відбувається порушення структури мембрани грибкової клітини і гриб втрачає здатність до росту та розмноження. Системні антимікотики більш вибірково діють на цитохроми грибів і менше впливають на систему цитохрому Р450 людини. Але системні протигрибкові препарати, які призначають на тривалий строк для лікування хворих на мікоз стоп та оніхомікоз, упливають на функціональний стан гепатобіліароної системи і можуть призвести до медикаментозного ураження печінки.

Серед легких небажаних реакцій, які не спричинили припинення прийому етіотропного препарату, ми відзначали – тимчасове порушення смаку, розвиток почуття дискомфорту в ділянці правого підребер’я, легкої нудоти при збереженні нормального рівня всіх лабораторних показників функції печінки.

Динаміка зміни показників активності ферментів печінки та рівня білірубіну, креатиніну і лужної фосфатази у хворих на оніхомікоз основної та порівняльної груп при призначенні системних антимікотиків наведена в таблиці 8.1.

Під час обстеження хворих на оніхомікоз із порівняльної групи, які отримували тільки етіотропний препарат, виявлено підвищення загального білірубіну на 66,9 %, а АлАТ і АсАТ майже вдвічі. Рівень креатиніну та лужної фосфатази був на рівні вищих від нормальних показників. Підвищення в плазмі крові рівня амінотрансфераз можемо розглядати як ознаки біохімічного цитолітичного синдрому, що є проявом токсичного впливу системних антимікотиків. На підтвердження припущення про вплив системних антимікотиків на стан гепатобіліарної системи вказують показники активності ферментів АлАТ та АсАТ. Рівень активності вказаних ферментів у хворих на оніхомікоз із основної групи, які додатково отримували гепатопротектор, відповідав референтним значенням.

Таблиця 8.1 – Рівень білірубіну, креатиніну, лужної фосфатази крові та активність ферментів АлАТ і АсАТ у хворих на оніхомікоз

Групи хворих	Білірубін, мкмоль/л			АлАТ, Од/л	АсАТ, Од/л	Креати-нін, мкмоль/л	Лужна фосфатаза Од/л
Групи хворих	Прямий	Непрямий	Загальний	АлАТ, Од/л	АсАТ, Од/л	Креати-нін, мкмоль/л	Лужна фосфатаза Од/л
Контрольна група (n = 30)	3,2 ± 0,1	12,2 ± 0,4	15,4 ± 1,2	27,9 ± 1,1	23,1 ± 1,3	79,0 ± 1,5	85,2 ± 3,2
Хворі на оніхомікоз (n = 70)	3,8 ± 0,1*	15,1 ± 0,7*	18,9 ± 1,5	28,5 ± 1,8	23,7 ± 1,7	81,3 ± 4,7	95,6 ± 5,4
Основна група після лікування (n = 35)	4,6 ± 0,4*!	15,7 ± 0,9*!	20,3 ± 1,9*	32,2 ± 2,1!	28,1 ± 2,1*!	80,5 ± 4,5	100,8 ± 6,8*
Порівняльна група після лікування (n = 35)	6,1 ± 0,3*!	19,4 ± 1,1*!	25,7 ± 2,1*	51,5 ± 2,9*!	41,7 ± 2,7*!	79,0 ± 5,1	110,3 ± 7,1*

Примітки:

* – вірогідність різниці показника порівняно з контрольною групою (p < 0,05);

! – вірогідність різниці показника порівняно з групою (p < 0,05).

Випадків розвитку гострого медикаментозного гепатиту під час спостереження не зафіксовано. Підвищення рівня амінотрансфераз було асимптомним і виявлялося в процесі спостереження за пацієнтами порівняльної групи через 3–4 тижні після початку системного прийому антимікотику.

Тривале регулярне клініко-лабораторне спостереження під час лікування і після дозволяє стверджувати, що ознак медикаментозного ураження печінки у дослідних хворих не виявлено.

Профілактика лікарської гепатотоксичності заснована на вимогах до поведінки пацієнта і регулярному дослідженні печінкових показників крові, особливо у пацієнтів із груп ризику. Пацієнти були поінформовані про потенційний ризик при прийомі препарату і зобов’язані були суворо дотримуватися дієти з обмеженням гострої, жирної, смаженої їжі, та спецій і не вживати алкогольні напої.

У зв’язку з кумулятивною дією багатьох гепатотоксичних препаратів, а також повільним регресом патологічних морфологічних змін у печінці, особливо актуальним стає використання гепатопротекторів.

Гепатопротектори – препарати патогенетичної спрямованості, що перешкоджають впливу екзогенних або ендогенних факторів на печінку, що підсилюють її функцію і сприяють репаративним процесам у гепатоцитах. Вибір гепатопротектора залежить від функціонального стану печінки і провідних клінічних синдромів. Хворим на оніхомікоз основної групи додатково призначали гепарсил.

Базуючись на вище сказаному, можна аргументовано визнати правильним і адекватним призначення гепарсилу в комплексній терапії хворих на оніхомікоз як засобу для профілактики медикаментозного впливу системних антимікотиків на гепатобіліарну систему.

8.3 Порівняльна динаміка стану мікроциркуляторного русла у хворих на оніхомікоз залежно від методів терапії

Стан периферичних судин МЦР кінцівок є однією з причин виникнення мікозів і невдач у терапії хворих на оніхомікоз. За даними літератури, поширення судинної патології серед пацієнтів з грибковими захворюваннями стоп досягає 90–95 %.

Значне поширення судинної патології серед пацієнтів на оніхомікоз диктує необхідність включати в комплексне лікування патогенетичні препарати, які поліпшують стан периферійного кровообігу.

Для підвищення ефективності комплексного лікування хворих на оніхомікоз ми призначали додатково препарати для корекції судинних порушень.

Для поліпшення стану мікрогемодинаміки та забезпечення стабілізації метаболічних процесів у дистальних відділах пальців стоп і кистей, підвищення швидкості росту та стану нігтьових пластинок до комплексного лікування хворих на оніхомікоз основної групи включався пероральний прийом ксантинолу нікотинат та біотину.

Динаміка стану МЦР за ЗКІ і за всіма парціальними КІ у хворих на оніхомікоз залежно від виду терапії наведена в таблиці 8.2.

Таблиця 8.2 – Динаміка показників КІ у хворих на оніхомікоз залежно від виду терапії

Групи обстежуваних		Кон’юнктивальні індекси (в балах)
Групи обстежуваних		Судинний	Внутрішньо-судинний	Пара-судинний	Загальний
Контрольна група (n = 30)		2,9 ± 0,15	0,33 ± 0,11	0,12 ± 0,02	3,35 ± 0,19
До лікування	Хворі на оніхомікоз (n 70)	6,5 ± 0,43*	1,51 ± 0,31*	0,51 ± 0,15*	8,52 ± 0,71*
Після лікування	Основна група (n = 35)	3,1 ± 0,37!	0,49 ± 0,11!	0,11 ± 0,03!	3,7 ± 0,29!
Після лікування	Порівняльна група (n = 35)	5,9 ± 0,33*!	1,43 ± 0,37*!	0,49 ± 0,13*!	7,82 ± 0,56*!

Примітки:

* – вірогідність різниці показника порівняно з контрольною групою (p < 0,05);

! – вірогідність різниці показника порівняно з групою (p < 0,05).

Ранніми ознаками порушень капілярного кровотоку були звуження артеріол, застійні явища у венулах, що призводили до їх розширення і звивистості, а також зниження інтенсивності кровотоку в капілярах. На більш пізніх стадіях захворювання виявлялися внутрішньо-судинна агрегація еритроцитів.

Достовірне підвищення ЗКІ у хворих на оніхомікоз було на 5,17 бала у порівнянні з контрольною групою. Компонентний склад ЗКІ: СКІ – 69,6 %, ВКІ – 22,8 %, ПКІ – 7,6 %. Підвищення ЗКІ свідчить про адекватність призначення в комплексній терапії хворих на оніхомікоз препаратів, які поліпшують стан мікрогемодинаміки. На підтвердження цього вказує вища стабілізація показників МЦР у хворих на оніхомікоз, які в комплексному лікуванні вживали ангіотропні препарати, у порівнянні з показниками хворих, що отримували лише загальноприйняту терапію. Так, ЗКІ після проведення комплексної терапії знизився у хворих основної групи на 3,82 бала, а у хворих порівняльної групи на 0,7 бала. Це вказує на те, що після проведення комплексного лікування у хворих з основної групи показник стану МЦ покращився у 2,7 рази, ніж у хворих із порівняльної групи.

8.4 Характер росту нігтьових пластинок та їх результати у хворих на оніхомікоз залежно від методу лікування

На 15 і 30 день від початку терапії вимірювалася за допомогою міліметрової шкали протяжність ураженої і неураженої частини нігтьової пластинки. У процесі лікування залежно від того, як відростала нігтьова пластинка, змінювалося співвідношення між протяжністю враженої і неураженої частини, що дозволило виміряти швидкість росту нігтьової пластинки. Порівняння швидкості росту нігтьових пластинок у пацієнтів різних груп наведені в таблиці 8.3.

Максимальний ріст нігтьових пластинок відзначено на 30 день лікування, що для хворих на оніхомікоз із основної групи майже відповідає показникам клінічно здорових людей. Проте цей показник у хворих на оніхомікоз із порівняльної групи був майже вдвічі нижчим за показники основної групи. Швидший ріст нігтьових пластинок вказував на поліпшення стану МЦР дистальних відділів пальців кінцівок, що також впливатиме на кількісні показники постачання системних антимікотиків до зони враження у хворих на оніхомікоз.

Таблиця 8.3 – Порівняння швидкості росту нігтьових пластинок

Дні	Ріст нігтьових пластинок у мм
Дні	Контрольна група (n = 30)	Основна група (n = 35)	Порівняльна група (n = 35)
15 день	1,2 ± 0,015	1,0 ± 0,012*!	0,52 ± 0,009*!
30 день	2,8 ± 0,018	2,6 ± 0,02*!	1,2 ± 0,014*!

Примітки:

* – вірогідність різниці показника порівняно з контрольною групою (p < 0,05);

! – вірогідність різниці показника порівняно з групою (p < 0,05).

8.5 Динаміка стану перекисного окислення ліпідів та антиоксидантної системи після комплексного лікування хворих на оніхомікоз

У патогенезі більшості захворювань важливу роль відіграє оксидативний стрес, що включає вільнорадикальне і перекисне окислення, які призводять до пошкодження мембран і загибелі клітин.

Проведено дослідження, спрямовані на порівняльний аналіз функціональної активності систем перекисного окислення ліпідів і стан антиоксидантної системи до і після комплексного лікування хворих на оніхомікоз.

Динаміка показників ПОЛ у хворих на оніхомікоз до і після проведеного комплексного лікування наведена в таблиці 8.4.

Таблиця 8.4 – Рівень продуктів ПОЛ у хворих на оніхомікоз після проведеної терапії (М ± m)

Групи обстежуваних		Досліджувані показники
Групи обстежуваних		МДА, мкмоль/л	ДК, ммоль/л
Контрольна група (n = 30)		4,34 ± 0,42	15,9 ± 1,31
До лікування	Хворі на оніхомікоз (n = 70)	5, 25 ± 0,21*	23,7 ± 2,31*
Після лікування	Основна група (n = 35)	4,52 ± 0,24	16,8 ± 1,6
Після лікування	Порівняльна група (n = 35)	5,12 ± 0,28	19,5 ± 1,9

Примітка. * – вірогідність різниці показника порівняно з контролем (p < 0,05).

У хворих на оніхомікоз рівень продуктів ПОЛ був вищим у порівнянні з контрольною групою: МДА на 21,0 % і ДК на 49,1 %.

Стабільність реакцій ПОЛ забезпечується антиоксидантною системою, яка обмежує утворення ліпідних радикалів.

Каталаза, СОД і ГТП – це ферменти, які забезпечують захист клітин від окисного стресу. Активність ферментів АОЗ знижується під час запальних процесів. Важливу роль в АОЗ організму відіграють пептиди, до складу яких входять SH-вмісні амінокислоти: – цистеїн, цистин і метіонін. Особливе місце займає глутатіон, утворений амінокислотами – цистеїном, гліцином і глутамінової кислотою. SH-вмісні сполуки захищають клітини від шкідливої дії вільних радикалів.

СОД перетворює супероксидні аніони в пероксид водню: ферменти СОД містяться і в цитоплазмі, і в мітохондріях і є ніби першою ланкою захисту, тому що супероксид аніону утворюється першим з активних форм кисню під час витоку електронів з кисневого ланцюга.

Каталаза міститься в основному в пероксисомах, де утворюється найбільша кількість пероксиду водню, а також в лейкоцитах, де вона захищає клітини від наслідків «кисневого вибуху».

ГТП є найважливішим ферментом, що забезпечує інактивацію активних форм кисню, який бере участь у руйнуванні пероксиду водну і гідропероксиду ліпідів. ГТП бере участь у каталізації відновлення пероксидів за допомогою трипептиду глутатіону (γ-глутамілцистеїнілгліцин).

Динаміку активності системи АОЗ у хворих на оніхомікоз, яка мала залежність від виду комплексної терапії, показано в таблиці 8.5.

Таблиця 8.5 – Активність ферментів АОЗ у хворих на оніхомікоз після лікування (М ± m)

Групи обстежуваних		Досліджувані показники
Групи обстежуваних		СОД еритроцитів (ум. од/мл)	Каталаза крові (кат. число)	ГТП еритроцитів (ммоль/л)
Контрольна група (n = 30)		210,7 ± 1,5	7,9 ± 0,05	11,4 ± 0,02
До лікування	Хворі на оніхомікоз (n =7 0)	192,3 ± 1,3	6,8 ± 0,02*	8,1 ± 0,03*
Після лікування	Основна група (n = 35)	202,4 ± 1,2*!	7,2 ± 0,04*!	10,8 ± 0,02*!
Після лікування	Порівняльна група (n = 35)	196,2 ± 1,4*!	6,9 ± 0,01*!	8,9 ± 0,03*!

Примітки:

* – вірогідність різниці показника порівняно з контрольною групою (p < 0,05);

! – вірогідність різниці показника порівняно з групою (p < 0,05).

Дослідження засвідчило статистично значиме підвищення активності ферментів АОЗ після проведення комплексного лікування у хворих на оніхомікоз основної групи порівняно з групою хворих, які отримували лише стандартну терапію.

Підвищення ферментів АОЗ після проведення комплексного лікування у хворих на оніхомікоз основної групи було більшим, ніж у хворих порівняльної групи: СОД на 3 %; каталази на 5 %; ГТП на 23,3 %.

Підвищення активності антиоксидантної системи сприяло зниженню рівня продуктів ПОЛ у хворих на оніхомікоз після проведеної терапії. Так, у хворих на оніхомікоз основної групи МДА і ДК знизилися більше ніж на 11,4 %, проти показників хворих із порівняльної групи.

Таким чином, уведення в комплексне лікування хворих на оніхомікоз препарату аевіт сприяє поліпшенню капілярного кровообігу, нормалізує проникність судинної стінки і трофіку тканин. До складу препарату входять активні компоненти альфа-токоферолу ацетат і ретинолу пальмітат. Механізм дії та терапевтичні ефекти препарату засновані на фармакологічній властивості активних компонентів, що входять до його складу.

8.6 Основні показники імунної системи у хворих на оніхомікоз після проведеної терапії

Враховуючи, що імунологічні дослідження хворих на оніхомікоз не виявили значних достовірних порушень, а також консультацію лікаря- імунолога, було прийнято рішення не призначати в комплексне лікування пацієнтів імуномоделюючих лікарських засобів.

Додатковим фактом є те, що аевіт, який застосовується в комплексному лікуванні хворих на оніхомікоз в ролі антиоксиданту, також має імуномодулюючу дію.

Для вивчення особливостей реакції імунної системи у хворих на оніхомікоз проведено комплексне імунологічне обстеження клітинної та гуморальної ланки імунітету. Вміст основних популяцій та субпопуляцій лімфоцитів у периферичній крові хворих на оніхомікоз наведений в табл. 8.6.

Патогенетичні механізми оніхомікозу поряд з іншими порушеннями повинні мати певні зміни в імунній системі. Тому був проведений комплекс досліджень, спрямований на вивчення імунного стану у хворих на оніхомікоз після проведення комплексної терапії.

Таблиця 8.6 – Склад основних популяцій лімфоцитів у крові обстежених хворих на оніхомікоз до лікування (М ± m)

Показники	Одиниці виміру	Основна група до лікування (n = 70)	Основна група після лікування (n = 35)	Порівняльна група після лікування (n = 35)	Контрольна група (n = 30)
Лейкоцити	10⁹/л	6,25 ± 0,33	6,27 ± 0,31	6,26 ± 0,27	6,28 ± 0,63
Лімфоцити	10⁹/л	1,56 ± 0,09	1,71±0,07	1,68 ± 0,06	1,73 ± 0,12
Лімфоцити	%	24,8 ± 1,2	27,1 ± 1,3	26,7 ± 1,1	27,5 ± 1,4
CD 3+ лімфоцити	10⁹/л	0,88±0,06*!	1,01±0,01*!	0,97±0,03*!	1,11±0,02
CD 3+ лімфоцити	%	51,1±2,1*!	58,6±2,2!	56,3±2,3*	64,4±2,5
CD 4+ лімфоцити	10⁹/л	0,65±0,03*	0,59±0,03	0,66±0.02*	0,61±0,02
CD 4+ лімфоцити	%	37,6±2,3*	34,1±2,1	38,2±0,01*	35,3±1,7
CD 8+ лімфоцити	10⁹/л	0,29±0,03	0,31±0,01	0,30±0,02	0,32±0,01
CD 8+ лімфоцити	%	16,7±1,1	17,6±1,2	17,2±1,2	18,4±1,2
CD4+/CD8+	–	2,2±0,02*!	1,9±0,01!	2,2±0,02*!	1,9±0,04
CD 19+ лімфоцити	10⁹/л	0,28±0,02!	0,23±0,01!	0,25±0,01*	0,22±0,01
CD 19+ лімфоцити	%	15,2±1,2	12,5±1,3!	13,6±1,2!	12,7±1,3
CD 16+ лімфоцити	10⁹/л	0,31±0,02	0,33±0,02	0,32±0,02	0,33±0,02
CD 16+ лімфоцити	%	17,8±1,2	18,9±2,1	18,4±0,02	18,9 ± 2,30

Примітка:

* – різниця вірогідна в порівнянні з групою контролю (p < 0,05);

! – вірогідність різниці показника порівняно з групою (p < 0,05).

Аналіз даних, наведених у таблиці 8.6 показав, що вірогідних змін у загальній кількості лімфоцитів периферичної крові у хворих основної і порівняльної груп не виявлено.

Комплексне лікування хворих на оніхомікоз сприяло достовірному підвищенню загальної кількості CD3+-лімфоцитів з (0,88 ± 0,06) х 10⁹/л в основній групі до (1,01 ± 0,01) х 10⁹/л, у порівняльній – до (0,97 ± 0,03) х 10⁹/л та зниженню CD4+-лімфоцитів з (0,65 ± 0,03) х 10⁹/л, в основній групі до (0,59 ± 0,03) х 10⁹/л. Кількість CD8+-лімфоцитів у пацієнтів на оніхомікоз після лікування не змінилася та залишилася в межах значень контрольної групи як серед пацієнтів основної групи, так і в групі порівняння (p > 0,1). Наведені показники CD4+ і CD8+ призвели до підвищення показника імунорегуляторного індексу лише в основній групі на 0,3.

Комплексна терапія хворих на оніхомікоз сприяла вірогідному зменшенню вмісту у периферичній крові CD19-лімфоцитів з (0,28 ± 0,02) х 10⁹/л в основній групі до (0,23 ± 0,01) х 10⁹/л, а в порівняльній групі до (0,25 ± 0,01) х 10⁹/л.

Показники активних субпопуляцій (таблиця 8.7) в основній і порівняльній групі хворих на оніхомікоз після проведеного лікування мали позитивну динаміку.

Таблиця 8.7 – Рівень субпопуляцій лімфоцитів в периферичній крові хворих на оніхомікоз після лікування (М ± m)

Показники	Одиниці виміру	Основна група до лікування (n = 70)	Основна група після лікування (n = 35)	Порівняльна група після лікування (n = 35)	Контрольна група (n = 30)
CD25+-лімфоцити	х10⁹/л	0,17 ± 0,01	0,15 ± 0,01*	0,16 ± 0,02	0,15 ± 0,01
CD25+-лімфоцити	%	10,1 ± 1,06	8,9 ± 0,39	9,5 ± 0,31	8,9 ± 0,39
HLA-DR- лімфоцити	х10⁹/л	0,23 ± 0,02	0,21 ± 0,01	0,22 ± 0,02	0,21 ± 0,01
HLA-DR- лімфоцити	%	13,5 ± 1,62	12,3 ± 1,27	12,9 ± 1,31	12,3 ± 1,27

Примітка. * – вірогідність різниці показника з контролем (p < 0,05).

Після проведеної терапії кількості NK-клітин та активованих Т- та В-лімфоцитів із фенотипом HLA-DR+ змін не зазнали як в основній, так і в групі порівняння.

Існують досить суперечливі повідомлення про рівні IgM, IgG, IgA у хворих на оніхомікоз та про їх роль у патогенезі захворювання. Ми зробили аналіз концентрації імуноглобулінів у хворих на оніхомікоз після проведення комплексної терапії (таблиця 8.8). Концентрація імуноглобулінів в обох групах пацієнтів не мала достовірних змін у динаміці лікування (p > 0,1) і мала тенденцію до нормалізації значень.

Таблиця 8.8 – Концентрація імуноглобулінів у сироватці крові хворих на оніхомікоз до лікування (M ± m)

Показники	Основна група до лікування (n = 70)	Основна група після лікування (n = 35)	Порівняльна група після лікування (n = 35)	Контрольна група (n = 30)
Ig А, г/л	2,30 ± 0,12	2,30 ± 0,12	2,1 ± 0,11	2,22 ± 0,13
Ig М, г/л	1,40 ± 0,14	1,40 ± 0,14	1,3 ± 0,11	1,32 ± 0,11
Ig G, г/л	14,18 ± 0,84	14,18 ± 0,84	13,8 ± 0,72	12,72 ± 0,92

* * *

Таким чином, встановлено, що комплексна терапія хворих на оніхомікоз забезпечила нормалізацію показників імунної системи. На тлі клінічного та мікологічного виліковування спостерігалося часткове відновлення змінених показників клітинної та гуморальної ланок імунної системи. Відбулося зменшення вмісту Т-лімфоцитів та Т-хелперів, В- та NK-клітин, активованих субпопуляцій лімфоцитів.

Матеріали даного розділу викладені в наступних роботах:

1. Биотин в комплексном лечении больных ониходистрофиями / Е. А. Салей, А. Д. Дюдюн, В. П. Федотов, Н. Н. Полион, Д. Г. Башмаков, С. К. Курбанова // Дерматологія та венерологія. 2011. № 2 (52). С.109–111 [163].

2. Сучасні аспекти лікування хворих на оніхомікоз / А. Д. Дюдюн, О. А. Салей, Н. Н. Поліон, Ю. Ф. Полковніков, І. В. Жила // Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология. 2012. № 1–4. С. 201–205 [64].

3. Новые возможности местного лечения пациентов с онихомикозом / А. Д. Дюдюн, Е. А. Салей, Н. Н. Полион, В. В. Горбунцов // Український журнал дерматології, венерології, косметології. 2013. № 2 (49). С. 149–153 [58].

4. Ефективність комплексного, комбінованого лікування хворих на оніхомікоз / О. А. Салей, А. Д. Дюдюн, В. В. Гладишев, В. В. Луць // Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология. 2014. № 1–4. С. 186–191 [159].

5. Дюдюн А. Д., Салей Е. А., Полион Н. Н. Комплексное лечение больных онихомикозом // Український журнал дерматології, венерології, косметології. 2015. № 1 (56). С. 115–118 [160].

6. Функціональний стан гепатобіліарної системи у хворих на оніхомікоз при системному застосуванні антимікотиків / А. Д. Дюдюн, Н. М. Поліон, О. А. Салей, М. А. Кравченко, В. А. Лубковський, В. В. Баюта // Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология. 2016. № 1–4. С. 63–68 [200].

7. Салей Е. А., Дюдюн А. Д. Комплексное лечение больных онихомикозом с применением биотина // Актуальные вопросы дерматологии, венерологии и ВИЧ/СПИД инфекции : Сборник научных трудов. Харьков : Изд-во „С.А.М.”, 2013. С. 202–207 [166].

8. Салей Е. А., Дюдюн А. Д., Полион Н. Н. Комплексное лечение больных онихомикозом // Актуальные вопросы дерматологии, венерологии и ВИЧ/СПИД инфекции : Сборник научных трудов. Харьков, 2014. С. 173–179 [160].

9. Вплив системних антимікотиків на функціональний стан печінки при лікуванні хворих на дерматомікози / А. Д. Дюдюн, Н. М. Поліон, О. А. Салей, Л. В. Букач // Актуальные вопросы дерматологии, венерологии и ВИЧ/СПИД инфекции : Сборник научных трудов. Харьков, 2016. С. 86–94 [61].

10. Пат. на корисну модель 100497 UA, МПК А61К31/00. Спосіб лікування хворих на оніхомікоз при ураженні більш трьох нігтьових пластинок або ураженні кожної нігтьової пластинки більш ніж 50 % / А. Д. Дюдюн, О. А. Салей, Н. М. Поліон, В. В. Луць. – № u201501539; заявл. 23.02.2015; опубл. 27.07.2015, Бюл. № 14 [179].

11. Пат. на корисну модель 101900 UA, МПК А61К31/00. Спосіб лікування хворих на оніхомікоз при ураженні до трьох нігтьових пластинок і ураженні кожної нігтьової пластинки менш ніж 50 % / А. Д. Дюдюн, О. А. Салей, Н. М. Поліон, В. В. Луць. – № u201502302; заявл. 16.03.2015; опубл. 12.10.2015, Бюл. № 19 [180].

12. Особенности комплексного лечения больных онихомикозом / Е. А. Салей, А. Д. Дюдюн, В. В. Горбунцов, Н. Н. Полион // Проблемы медицинской микологии. 2013. Научно-практическая конференция по медицинской микологии (XVI Кашкинские чтения) : Тезисы докладов. Проблемы медицинской микологии. Т. 15, № 2. С. 118 [165].

РОЗДІЛ 9

АНАЛІЗ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ

Незважаючи на численні дослідження етіології та розвитку оніхомікозу і досягнуті за останні роки успіхи в клінічній мікології, деякі аспекти цієї проблеми залишаються не з’ясованими до кінця, що створює певні труднощі в діагностиці та виборі методів лікування хворих на оніхомікоз. Саме тому проблема оптимізації методів комплексного лікування хворих на оніхомікоз сьогодні є вкрай актуальною.

Оніхомікоз – ураження нігтьових пластинок патогенними або умовно-патогенними грибами.

Найпоширенішою патологією грибкової природи в наш час стали мікоз стоп і особливо оніхомікоз. Серед усіх хворих, які звертаються за медичною допомогою до лікаря дерматовенеролога, кожний третій має мікотичне ураження шкіри або нігтьових пластинок. Кількість хворих на оніхомікоз збільшується з віком пацієнтів. Так, захворюваність на оніхомікоз зростає з 3 % серед дітей та підлітків до понад 45–60 % у людей літнього віку.

За даними вітчизняних авторів, оніхомікоз у структурі дерматологічної патології складає 24 %, мікози стоп і мікози гладкої шкіри – 7 % [11, 25], а поширеність мікозу й оніхомікозу в пацієнтів із виявленим метаболічним синдромом – близько 55 % [31, 54]. Висока захворюваність у цієї категорії хворих пов’язана, перш за все, з певними віковими змінами фізіологічних властивостей шкіри і її придатків, більшою можливістю інфікування, порушеннями МЦ в дистальних відділах кінцівок. Імовірність розвитку грибкової інфекції значно вища при порушеннях у МЦР. Поширеність судинної патології серед пацієнтів на оніхомікоз диктує необхідність пошуку нових методів діагностики і корекції судинних порушень.

Збудниками оніхомікозу, як правило, є дерматоміцети.

На роль імунної системи в прогресуванні мікотичної інфекції вказує ряд авторів. Імунологічні порушення залежать від тривалості патологічного стану та клінічної форми мікозів стоп.

Відсутність точних даних про стан ПОЛ, АОЗ, імунного статусу і метаболізму сполучної тканини ускладнює вирішення завдання розробки ефективного патогенетично обґрунтованого лікування хворих на мікозом стоп.

Одним з актуальних, складних і важливих питань, які постійно виникають у практичних лікарів, є ефективне лікування хворих на оніхомікоз. Удосконалення діагностики та лікування хворих на оніхомікоз залишається одним із центральних питань сучасної дерматології. Останнім часом у лікуванні хворих на оніхомікоз пріоритетом є призначення системних антимікотиків. Проте, незважаючи на їх високу ефективність, проведення системної терапії не завжди можливе в повному обсязі. Найчастіше це зумовлено різним ступенем токсичної дії антимікотиків та виникненням побічних впливів таких препаратів. Важливим чинником у призначенні системних антимікотиків є висока ціна ліків, яка не завжди доступна для більшості хворих.

Сама терапія хворих на оніхомікоз з призначенням системних антимікотиків досить тривала і залежить від клінічних проявів захворювання, віку і загального стану хворого та інших чинників. Системні антимікотики метаболізіруються в печінці, що суттєво впливає на стан цитохромної системи людини та проявляється визначеною гепатотоксичністю препаратів.

Незважаючи на різноманіття існуючих методик терапії хворих на оніхомікоз з використанням місцевої та загальної терапії, питання ефективності та безпечності лікування таких хворих залишається актуальним як для українських, так і для багатьох зарубіжних лікарів, що перешкоджають підвищенню ефективності та безпечності лікування хворих на оніхомікоз, є недостатньо розроблена методика комплексного патогенетично обґрунтованого лікування, спрямованого на високу терапевтичну ефективність, а також можливого скорочення термінів прийому системних антимікотиків та усунення їх побічної дії.

Зважаючи на все викладене вище, зрозумілою стає зацікавленість фахівців у вивченні рівня захворюваності на оніхомікоз, у розробленні нових методів лікування хворих на оніхомікоз з урахуванням клінічних проявів захворювання, віку, соматичного стану та фінансових можливостей пацієнтів.

Метою роботи обрано підвищення ефективності лікування хворих на оніхомікоз шляхом застосування науково обґрунтованих показань і методик комплексної терапії з призначенням антимікотиків, оніхопротекторів, оніхолітиків та препаратів, що покращують стан МЦ нижніх та верхніх кінцівок. Для досягнення поставленої мети роботу здійснювали в таких напрямах: по-перше, вивчено клінічні особливості перебігу оніхомікозу; по-друге, визначено видовий склад збудників оніхомікозу та їх чутливість до антимікотиків; по-третє, з’ясовано особливості імунного статусу, стан кисневого забезпечення шкіри і периферичної МЦ у хворих на оніхомікоз. Також було проведено дослідження з вивчення впливу біотину і ксантинолу нікотинату на швидкість росту та стан нігтьових пластинок; розроблення прописів лікарської форми для топічного застосування в комплексній терапії хворих на оніхомікоз, з урахуванням їх антимікотичної активності. Після проведених досліджень було розроблено комплексний метод лікування хворих на оніхомікоз з урахуванням стану МЦР, ВРО й імунного статусу та зроблено клініко-лабораторну оцінку результатів лікування за запропонованою методикою.

Для виконання поставлених завдань і досягнення мети дисертаційної роботи було обстежено та проліковано 70 хворих на оніхомікоз, які отримували амбулаторне або стаціонарне лікування на клінічній базі кафедри шкірних та венеричних хвороб ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України». Усі пацієнти були комплексно обстежені згідно з наказом МОЗ України № 312 від 08.05.2009 р. «Про затвердження клінічних протоколів надання медичної допомоги хворим на дерматовенерологічні захворювання», а також проведено додаткові дослідження з визначенням імунологічних та біохімічних показників. Для об’єктивної оцінки результатів клініко-лабораторного дослідження були обстежені 30 умовно здорових осіб.

Критерієм залучення пацієнтів до дослідження була: наявність ураження нігтьових пластинок мікотичною інфекцією.

Для аналізування отриманих результатів використовували біостатичні методи. Розрахунки проводили з використанням методів біометричного аналізу, реалізованих у пакетах ліцензійних програм EXCEL-2003® і STATISTICA 6.1 (StatSoft Inc., серійний №AGAR909E415822FA).

Пацієнти не залучалися до дослідження за критерієм наявності соматичної патології в стадії загострення.

Розподіл хворих на оніхомікоз за віком, соціальним станом та родом занять було проведено відповідно до типового для демографічних показників населення досліджуваного регіону.

Серед хворих на оніхомікоз 15 % мали вік до 40 років, 21 % – 41–50 років, 37,2 % – 51–60 років, 25,7 % – 61 рік і старше. 62,9 % хворих на оніхомікоз під час спостереження були у віці старше 51 року. Серед хворих на оніхомікоз кількісно переважали чоловіки (64,3 відсотка). Давність ураження нігтьових пластинок у них становила від 9 місяців до 23 років.

Сімейний стан хворих на оніхомікоз: 58 (82,8 %) – перебували в шлюбі, 4 (5,7 %) – не були у шлюбі, 8 (11,4 %) – були розлучені.

Виникнення захворювання 47 обстежених хворих (67,1 %) пов’язували з подібними ураженнями нігтьових пластинок у близьких родичів, 15 (21,4 %) – з відвідуванням басейну і лазні. Решта хворих не могла вказати причино-наслідковий зв’язок виникнення захворювання.

Соціальним стан хворих на оніхомікоз: службовців – 6 (8,6 %), робітників – 20 (28,6 %), приватних підприємців – 3 (4,3 %), пенсіонерів – 39 (55,7 %), непрацюючих – 2 (2,9 %).

Виникнення і розвиток оніхомікозу дуже часто, залежить від функціонального стану деяких органів і систем, тому під час обстеження хворих на оніхомікоз особливу увагу приділяли збору анамнезу щодо перенесених хвороб та наявності супутньої соматичної патології.

Серед інших перенесених захворювань найчастіше хворі на оніхомікоз називали: застудні – 70 (100 %), гнійно-запальні – 25 (35,7 %), запальні та паразитарні ураження шкіри – 20 (28,6 %), неврологічні ураження – 15 (21,4 %), патологію шлунково-кишкової системи – 14 (20,0 %).

Серед супутньої соматичної патології у хворих на оніхомікоз превалювала патологія серцево-судинної, ендокринної системи та захворювання неврологічного характеру.

Ретельний аналіз анамнестичних даних дозволив установити тривалість захворювання. У жінок захворювання тривало: до 5 років у 15 (60 %), 6–10 років у 8 (32 %), понад 10 років у 2 (8 %) пацієнток. У чоловіків ураження нігтьових пластинок тривало: до 5 років у 22 (48,9 %), 6–10 років у 18 (40,0 %), понад 10 років у 5 (11,1 %) пацієнтів.

Таким чином, у більш ніж половини хворих на оніхомікоз мікотичне ураження нігтьових пластинок тривало до 5 років. Тривалість захворювання більше 10 років встановлена у 20 % хворих. Серед хворих виявлено ураження до двох нігтьових пластинок у 15 (21,5 %), від трьох до чотирьох – у 26 (37,1 %), п’ять і більше – у 29 (41,4 %).

Серед хворих на оніхомікоз ураження однієї або двох нігтьових пластинок було у 15, трьох або чотирьох – у 26, п’яти і більше – у 29 пацієнтів.

Залежно від площі ураження нігтьової пластинки хворі на оніхомікоз розподілені таким чином: ураження від 1 до 50 % у 12 (17,1 %), 50 % – у 20 (14 %), від 50 до 80 % – 34 (48,6 %) і тотальне ураження у 10 (14,3 %) пацієнтів.

Форма ураження нігтьових пластинок у 53 (75,7 %) хворих на оніхомікоз мала дистально-латеральний, у 7 (10 %) поверхнево білий і у 10 (14,3 %) тотально-дистрофічний характер.

Серед факторів, які сприяють виникненню оніхомікозу та впливають на перебіг захворювання, насамперед слід вказати на порушення периферичного кровообігу. Стан МЦР впливає на швидкість росту нігтьової пластинки та якісні її властивості.

Застосування кон’юнктивальної біомікроскопії ока дозволило оцінити стан та розлади МЦ крові і, тим самим, підвищити якість діагностики різних захворювань, виявляти їх на більш ранніх стадіях, і нарешті, створити умови для більш глибокого розуміння причин виникнення та розвитку різних розладів МЦ, що дає можливість індивідуального підбору фармакологічних засобів та здійснення об’єктивного контролю за ефективністю проведення призначеного лікування хворих на оніхомікоз.

У хворих на оніхомікоз показники СКІ, ВКІ, ПКІ і ЗКІ були достовірно підвищеними.

У пацієнтів старших вікових груп хворих на оніхомікоз в усіх відділах МЦР бульбарної кон’юнктиви виявленоі порушення мікрогемодинаміки у формі підсилення нерівномірності калібру судин та їх звивистості, особливо венул, меандричної звивистості, наявності мікроаневризм і венулярних сакуляцій, утворення судинних клубочків, спазму артеріол і дилатації венул зі зниженням у результаті цього артеріоло-венулярного коефіцієнта до 1 : 4 – 1 : 6 та менше. У хворих молодшої вікової групи порушення МЦР мало незначний характер.

Процеси ВРО, які мають універсальний характер, є показником стійкості стаціонарного режиму перетворень в організмі. Активацію процесів ВРО можна розглядати як у рамках нормального фізіологічного реагування організму, що супроводжується формуванням повноцінної адаптації як відповідь на вплив подразників певної природи, так і в патофізіологічному аспекті як один з етапів розвитку патології. Це зумовлено високою біологічною активністю сполук, що утворюються під час цих процесів, а також комплексом системних перебудов метаболізму, змінами характеру міжклітинних і міжсистемних взаємодій.

Зараз немає можливості виділити провідні метаболічні ланки, відповідальні за пошкодження клітин і тканин у хворих на оніхомікоз. Відбуваються порушення обміну речовин, які пов’язані з мікотичною інфекцією із накопиченням токсичних метаболітів у біологічних середовищах організму хворих на оніхомікоз.

Процес ПОЛ властивий нормально функціонуючим тканинам при формуванні ліпідних мембранних структур, їх реконструкції, біосинтезу гормонів. Спостерігається різний ступінь активації ПОЛ при різних патологічних станах. Надмірна активація ПОЛ здійснює токсичний вплив на тканини, стає причиною порушення мембранних структур клітин організму, ліпідного обміну, сприяє посиленню окислення сульфгідрильних груп білків, лізису та розвитку структурних змін.

Показники вмісту МДА у хворих на оніхомікоз був вищими від показників здорових осіб на 21,0 %. Подібні зміни були виявлені і в рівні ДК сироватки крові хворих на оніхомікоз. Показники рівня ДК перевищували відповідні значення у здорових осіб на 49,01 %. Дослідження первинних і вторинних продуктів ПОЛ сироватки крові свідчить про інтенсифікацію процесів ВРО. Відомо, що токсичність сироватки крові корелює з рівнем продуктів ПОЛ, одним із проявів дії яких є ініціація ВРО в органах-мішенях.

Стан антиоксидантної системи та її функціональна активність впливають на інтенсивність оксидантного стресу і формування перебігу патологічного стану у хворих на оніхомікоз. Надмірному накопиченню активних форм кисню та розвитку оксидантного стресу протистоїть система АОЗ, активність якої вивчалася.

Стабільний рівень активності ПОЛ регулює антиоксидантна система, яка обмежує утворення ліпідних вільних радикалів. До ферментів, які захищають клітини від дії активних форм кисню, відносять СОД, каталазу і ГТП. Найбільш активні ці ферменти в печінці, наднирниках і нирках.

Проведені дослідження дозволили встановити зниження активності СОД еритроцитів на 8,1 % у хворих на оніхомікоз порівняно із показником групи клінічно здорових осіб.

Рівень каталази у хворих на оніхомікоз був нижчим на 13,9 % від показників здорових людей.

Подібна динаміка активності ферменту антиоксидантної глутатіонзалежної системи спостерігалась і для ГТП, яка знешкоджує не тільки перекис водню, але й органічні, серед них ліпідні, пероксиди, що утворюються в організмі внаслідок активації ПОЛ. У хворих на оніхомікоз спостерігалося вірогідне зниження показника ГТП еритроцитів на 28,9 % у порівнянні показником контрольної групи.

Таким чином, одержані результати свідчать про зниження компенсаторних можливостей систем детоксикації у хворих на оніхомікоз.

Отже, порушення активності ферментів АОЗ є одним із провідних ланцюгів патогенезу та чинників тяжкого перебігу оніхомікозу.

У хворих на оніхомікоз виникає значна напруга функціонування оксидантно-антиоксидантної системи, яка супроводжується посиленням окисного метаболізму, збільшенням продукування активних форм кисню, активацією процесів ПОЛ, здатних перебороти бар’єр АОЗ. Порушення оксидантно-антиоксидантної рівноваги на користь оксидантів за умов досліджуваної патології дає підстави говорити про розвиток в організмі хворих на оніхомікоз порушень окисно-відновлювальних, біоенергетичних процесів, метаболізму основних енергетичних і пластичних матеріалів, які за відповідних умов призводять до дисгомеостатичного стану.

Імунну систему вважають третьою регуляторною системою, яка бере участь в усіх, без винятку, процесах адаптації, що свідчить про важливість вивчення імунологічних характеристик будь-якого захворювання. Імунна система має складний комплекс саморегуляції, який забезпечує оптимальну спрямованість та інтенсивність імунної відповіді. Імунний контроль потрібен для забезпечення гомеостазу і балансу антигенного складу організму, тому зміни імунологічних параметрів є відображенням реакції імунних органів на зміну антигенної ситуації. Зазначені функції виконують органи лімфатичної системи, різного рівня організація та функції клітин лімфоїдної тканини, які забезпечують індивідуальність і цілісність організму.

Відносна кількість CD25+ лімфоцитів у хворих на оніхомікоз перевищувала значення аналогічного показника контрольної групи на 13,5 %. Абсолютна кількість CD25+ лімфоцитів у хворих на оніхомікоз недостовірно перевищувала показник контрольної групи на 13,3 %.

У хворих на оніхомікоз також було виявлено невірогідне зростання як абсолютного, так і відносного вмісту HLA-DR+лімфоцитів. Абсолютний рівень HLA-DR+лімфоцитів перевищував контрольне нормативне значення на 9,5 %, а відносну кількість – на 9,8 %.

У пацієнтів, хворих на оніхомікоз у сироватці крові не були виявлені вірогідні зміни концентрації основних класів імуноглобулінів, цей рівень мав тенденцію до підвищення у порівнянні з показниками клінічно здорових осіб.

Після консультації щодо результатів імунологічного обстеження хворих на оніхомікоз імунолог прийняв рішення не вводити до комплексного лікування пацієнтів імунокоригувальних лікарських засобів.

Результати аналізу результатів клініко-лабораторних досліджень, особливості клінічних проявів, характер перебігу оніхомікозу, тривалість захворювання, вік пацієнтів, стан МЦР, рівень вільнорадикального і перекисного окиснення та імунної відповіді на мікотичну інфекцію дозволили розробити комплексну патогенетично обґрунтовану диференційовану поетапну методику лікування хворих на оніхомікоз.

В основу комплексної терапії хворих на оніхомікоз були покладені – етіопатогенетичне обґрунтування лікування з урахуванням клінічних проявів захворювання.

Призначення системного антимікотику (тербінафін) базувалося на результатах мікотичного обстеження хворих на оніхомікоз й активності тербінафіну.

Тербінафін проявляє високу активність щодо більшості збудників дерматомікозів. Максимальну активність проявляє щодо червоного трихофітону і патогенних грибів – пліснявих, пітиріазису і міцеліальних форм роду Candida.

Системні антимікотики більш вибірково діють на цитохроми грибів і менше впливають на систему цитохрому Р450 людини. Але системні протигрибкові препарати, які призначають на тривалий строк для лікування хворих на мікоз стоп та оніхомікоз, впливають на функціональний стан гепатобіліарної системи і можуть призвести до медикаментозного ураження печінки. Серед легких небажаних реакцій, які не викликають відмову від прийому етіотропного препарату, відзначали такі: тимчасове порушення смаку, розвиток почуття дискомфорту в ділянці правого підребер’я, легку нудоту при збереженні нормального рівня всіх лабораторних показників функції печінки. Тому хворим основної групи, яка отримувала системі антимікотики, в комплексне лікування додатково призначали вітчизняний гепатопротектор гепарсил.

Під час обстеження хворих на оніхомікоз з порівняльної групи, які отримували тільки етіотропний препарат, виявлено підвищення: загального білірубіну на 66,9 %, а АлАТ і АсАТ – майже вдвічі. Рівень креатиніну та лужної фосфатази мав вищі рівні від нормальних показників. Підвищення в плазмі крові рівня амінотрансфераз можемо розглядати як ознаки біохімічного цитолітичного синдрому, що є проявом токсичного впливу системних антимікотиків. На підтвердження припущення про вплив системних антимікотиків на стан гепатобіліарної системи вказують показники активності ферментів АлАТ та АсАТ. Рівень активності названих ферментів у хворих на оніхомікоз основної групи, які додатково отримували гепатопротектор, відповідав референтним значенням.

У хворих на оніхомікоз в усіх відділах МЦР бульбарної кон’юнктиви виявлено порушення мікрогемодинаміки. Стан МЦ бульбарної кон’юнктиви вказує на зміни біомедичних показників судинної системи в цілому та її трофічні можливості зокрема.

Для корекції порушень мікрогемодинаміки хворим на оніхомікоз із основної групи призначали ксантинолу нікотинат. Ксантинолу нікотинат розширює периферичні судини, поліпшує периферичний колатеральний кровообіг, знижує загальний периферичний опір судин, гальмує агрегацію тромбоцитів, поліпшує МЦ, оксигенацію і живлення тканин, зменшує в’язкість крові, активує фібриноліз.

Результати дослідження вказують на підвищення рівня показників ВРО у хворих на оніхомікоз. Відзначаємо функціональне навантаження оксидантно-антиоксидантної системи, яке супроводжується посиленням окисного метаболізму, збільшенням продукування активних форм кисню, активацією процесів ПОЛ, здатних перебороти бар’єр АОЗ у хворих на оніхомікоз. Порушення оксидантно-антиоксидантної рівноваги на користь оксидантів за умов досліджуваної патології дає підставу для призначення антиоксидантів.

Для поліпшення трофіки і швидкості росту нігтьових пластинок хворим на оніхомікоз із основної групи додатково призначали біотин. Вітамін Н (біотин) є простатичною групою ферментів карбоксилювання, необхідного для синтезу вищих жирних кислот, що входять у структури ліпідних компонентів клітин, а також щавлево-оцтової кислоти, яка є продуктом вуглеводного обміну. Біотин стабілізує функціональний стан тканин нігтьового ложа і нігтьових пластинок, що проявляється поліпшенням швидкості росту, щільності і кольору нігтьових пластинок.

Щоб зменшити термін прийому системних мікотичних препаратів, а у хворих на оніхомікоз із основної групи при ураженні до трьох нігтьових пластинок і ураженні кожної нігтьової пластинки менше ніж на 50 % повністю відмовитись від використання системних мікотичних препаратів, призначали місцево пасту з мебетизолом, хінозолом і кератинолітиками.

Хворим на оніхомікоз при ураженні більше ніж трьох нігтьових пластинок або ураженні кожної нігтьової пластинки більше ніж на 50 % у комплексному лікуванні призначали тербінофін.

Усім хворим на оніхомікоз із основної групи призначали перорально аевіт по 1 др один раз на добу, ксантинолу нікотинат по 150 мг три рази на добу, біотин по 5 мг один раз на добу і гепарсил по 70 мг три рази на добу та місцево один раз на добу (щовечора) впродовж усього терміну лікування на уражені нігтьові пластинки наносили пасту з мебетизолом, хінозолом і кератинолітиками.

Розроблене комплексне диференційоване лікування хворих на оніхомікоз дозволяє усунути побічні ефекти системної антимікотичної терапії, а також підвищити ефективність лікування і зменшити кількість рецидивів мікотичної інфекції.

Для підвищення ефективності комплексного лікування хворих на оніхомікоз призначали додатково препарати для корекції судинних порушень.

Для поліпшення стану мікрогемодинаміки та забезпечення стабілізації метаболічних процесів у дистальних відділах пальців стоп і кистей, підвищення швидкості росту та стану нігтьових пластинок до комплексного лікування хворих на оніхомікоз основної групи включали пероральний прийом ксантинолу нікотинат та біотину.

Динаміка стану МЦР за ЗКІ і за всіма парціальними КІ у хворих на оніхомікоз, залежала від виду терапії.

ЗКІ після проведення комплексної терапії знизився у хворих із основної групи на 3,82, а у хворих із порівняльної на 0,7 бала. Це вказує на те, що у хворих основної групи після проведення комплексного лікування показник стану МЦ поліпшився у 2,7 рази.

Максимальний ріст нігтьових пластинок відзначено на 30 день лікування, що для хворих на оніхомікоз із основної групи майже відповідає показниками клінічно здорових людей. Проте цей показник у хворих на оніхомікоз із порівняльної групи був майже вдвічі нижчим за показники основної групи. Швидкість росту нігтьових пластинок корелювала із поліпшенням стану МЦР дистальних відділів пальців кінцівок, що також упливало на показники постачання системних антимікотиків до зони ураження у хворих на оніхомікоз. Висока концентрація антимікотиків у зоні ураження і високий рівень росту нігтьових пластинок забезпечують високу терапевтичну ефективність комплексного лікування хворих на оніхомікоз та низьку частоту рецидивів захворювання.

Призначення лікарських засобів, які позитивно впливають на стан МЦР та поліпшення росту нігтьових пластинок, є патогенетично обґрунтованим фактом у комплексній терапії хворих на оніхомікоз, що забезпечує високу ефективність лікування, низький відсоток рецидивів захворювання та зменшення до мінімуму періоду прийому системних антимікотиків.

Процеси ВРО мають універсальний характер і є показником певної ланки метаболічних процесів як у нормі, так і під час різних патологічних процесів. Висока біологічна активність метаболітів, що утворюється у хворих під час патологічних станів, сприяє зміні інших метаболічних процесів та зміні міжклітинних і міжсистемних взаємодій.

Проведено порівняльний аналіз функціональної активності систем перекисного окислення ліпідів і стан антиоксидантної системи до і після комплексного лікування хворих на оніхомікоз.

У хворих на оніхомікоз, рівень МДА був вірогідно вищим на 11,4 % у порівнянні з контрольною групою. Також у хворих на оніхомікоз був вірогідно підвищеним рівень ДК на 2,3 %.

Стабільність реакцій ПОЛ забезпечує антиоксидантна система, яка обмежує утворення ліпідних радикалів.

Проведені дослідження показали статистично значиме підвищення активності ферментів АОЗ після проведення комплексного лікування у хворих на оніхомікоз основної групи порівняно з групою хворих, які отримували лише стандартну терапію.

Підвищення ферментів АОЗ після проведеного комплексного лікування у хворих на оніхомікоз основної групи було більшим, ніж у хворих порівняльної групи: – СОД на 3 %; каталази на 5 %; ГТП на 23,3 %.

Підвищення активності антиоксидантної системи сприяло зниженню рівня продуктів ПОЛ у хворих на оніхомікоз після проведеної терапії. Зокрема у хворих на оніхомікоз із основної групи МДА знизилося на 11,4 %, а ДК збільшилося на 2,3 % проти відповідних показників хворих із порівняльної групи.

Призначення в комплексному лікуванні хворих на оніхомікоз препарату аевіт, що має патогенетичну спрямованість, забезпечило у пацієнтів нормалізацію показників ВРО, підвищення ефективності лікування та зменшення рецидивів захворювання.

Аналіз отриманих даних показав, що вірогідних змін у загальній кількості лімфоцитів периферичної крові у хворих основної і порівняльної груп не встановлено.

Комплексне лікування хворих на оніхомікоз сприяло достовірному підвищенню загальної кількості CD3+-лімфоцитів з (0,88 ± 0,06) х 10⁹/л в основній групі до (1,01 ± 0,01) х 10⁹/л, у порівняльній – до (0,97 ± 0,03) х 10⁹/л та зниженню CD4+-лімфоцитів з (0,65 ± 0,03) х 10⁹/л, в основній групі до (0,59 ± 0,03) х 10⁹/л. Кількість CD8±-лімфоцитів у пацієнтів на оніхомікоз після лікування не змінилася та залишилася в межах значень контрольної групи як серед пацієнтів основної групи, так і в групі порівняння (p > 0,1). Наведені показники CD4+ і CD8+ призвели до підвищення показника імунорегуляторного індексу лише в основній групі на 0,3.

Комплексна терапія хворих на оніхомікоз сприяла вірогідному зменшенню вмісту у периферичній крові CD19-лімфоцитів з (0,28±0,02) х 10⁹/л в основній групі до (0,23±0,01) х 10⁹/л, а в порівняльній групі до (0,25±0,01) х 10⁹/л.

Показники активних субпопуляцій в основній і порівняльній групах хворих на оніхомікоз після проведеного лікування мали позитивну динаміку.

Досить суперечливими є повідомлення про рівні IgM, IgG, IgA у хворих на оніхомікоз та їхню роль у патогенезі захворювання. Аналіз концентрації імуноглобулінів у хворих на оніхомікоз після проведення комплексної терапії відображено в таблиці 8.7. Концентрація імуноглобулінів в обох групах не мала достовірних змін у динаміці лікування (p > 0,1), залишаючись у межах норми.

У результаті, встановлено, що комплексна терапія хворих на оніхомікоз забезпечила нормалізацію показників імунної системи. На тлі клінічного та мікологічного виліковування спостерігалося часткове відновлення змінених показників клітинної та гуморальної ланок імунної системи. Відбулося зменшення вмісту Т-лімфоцитів та Т-хелперів, В- та NK-клітин, активованих субпопуляцій лімфоцитів.

Клінічне вилікування, підтверджене мікологічним обстеженням, настало у 34 (97,14 %) із основної і у 32 (91,43 %) із порівняльної групи хворих на оніхомікоз. Мікологічну негативацію у хворих основної групи з ураженням кистей отримано на (32,0 ± 1,8) дня, з ураженням стоп – на (48,0 ± 2,2) дня., тоді як у групі порівняння мікологічну негативацію отримано на (71,0 ± 2,7) і (94,0 ± 3,5) дня відповідно. У одного хворого з основної і у двох хворих із порівняльної груп виникли рецидиви мікотичної інфекції, що потребували призначення додаткової терапії.

Таким чином, розроблений комплексний диференційований поетапний метод лікування хворих на оніхомікоз дозволив отримати високу терапевтичну ефективність та призвів до нормалізації показників ВРО, імунного статусу, стану МЦР, підвищення швидкості росту нігтьових пластинок. Запропонована терапія дала можливість у хворих на оніхомікоз із ураженням до трьох нігтьових пластинок і кожної менше ніж 50 % відмовитися від призначення прийому системних антимікотиків, для пацієнтів із ураженням більше трьох нігтьових пластинок і кожної більше ніж 50 % – скоротити призначення системних антимікотиків при ураженні нігтьових пластинок стоп на 23,0 ± 2,2, а при ураженні нігтьових пластинок кисті на (16,0 ± 1,6) дня. Виключення з комплексного лікування хворих на оніхомікоз системних антимікотиків або зменшення періоду їх прийому дає можливість зменшити або уникнути дії на гепатобіліарну систему, а також зменшити фінансове навантаження на пацієнтів.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне обґрунтування та нове практичне вирішення актуального наукового завдання, що полягає у підвищенні ефективності лікування хворих на оніхомікоз з урахуванням клінічних проявів захворювання, науково обґрунтованих показань і методики комплексної поетапної диференційованої терапії шляхом призначення антимікотиків, кератолітиків та препаратів, що покращують стан перекисного окислення ліпідів, мікроциркуляторного русла та швидкість росту нігтьових пластинок.

1. Оніхомікоз разом із мікозом стоп відносять до найпоширенішої патології серед грибкових захворювань. Серед усіх хворих, що звертаються за медичною допомогою до лікаря дерматовенеролога, кожен третій має мікотичне ураження шкіри або нігтьових пластинок. Оніхомікоз у структурі дерматологічної патології складає 24 %. Оніхомікоз і мікоз стоп є основним резервуаром мікотичної інфекції, яка здатна до високої сенсибілізації організму хворих і формує умови для виникнення мікотичної екземи, тромбофлебіту, піодермії, бешихи, токсикодермії, капіляритів та інших патологічних станів. Своєчасне адекватне комплексне лікування хворих на оніхомікоз є однією із актуальною проблем сучасної дерматовенерології.

2. Серед обстежених 70 хворих на оніхомікоз 62,9 % склали хворі віком понад 51 рік, переважну частину яких становили чоловіки (64,3 %). У 48,6 % хворих обсяг ураження нігтьових пластин склав від 50 % до 80 %. Форма ураження нігтьових пластинок у 75,7 % хворих на оніхомікоз мала дистально-латеральний, у 10 % – поверхнево білий і у 14,3 % – тотально-дистрофічний характер.

3. Верифікація збудників грибкової інфекції дозволила виявити у 39 (55,7 %) чоловіків і у 21 (30,0 %) жінок T. rubrum і T. mentagrophytes var. interdigitale, який ідентифіковано у 6 (8,6 %) чоловіків і 4 (5,7 %) жінок. В якості мікст-інфекції серед цвілевих грибів був виявлений Scopulariopsis brevicaulis у 4 осіб (5,7 %).

4. З погляду доцільності застосування місцевої терапії для хворих на оніхомікоз розроблено ропис екстемпорального приготування пасти з мебетизолом, хінозолом та кератолітиком. Антимікотична активність мебетизол-хінозолової пасти при дії на Trichophyton rubrum перевищувала таку для мазі «Мікоспор» в 1,7 рази, для мазі “Ундецин” в 2,2 рази і для мазі “Цинкундан” в 1,9 рази, при дії на Trichophyton mentagrophytes – для мазі «Мікоспор» – в 1,6 рази, для мазі «Ундецин» – в 2,0 рази, для мазі «Цинкундан» – в 1,7 рази, при дії на Candida albicans розроблена паста перевищувала мазь «Мікоспор» в 1,7 рази, мазь «Ундецин» у 1,2 рази і мазь «Цинкундан» у 1,3 рази.

5. Серед показників, які характеризують клітинну ланку імунної системи, виявлено вірогідне зниження вмісту Т-лімфоцитів у більшій частині за рахунок CD3+ та CD8+лімфоцитів. Знижений рівень Т-супресорів вказує на потенційну важливість їх у підтримці толерантності до мікотичних антигенів у хворих на оніхомікоз. Достовірне підвищення рівня В-лімфоцитів та тенденція до зниження вмісту NK-клітин є наслідком тривалої стимуляції імунної системи мікотичними антигенами.

6. У хворих на оніхомікоз встановлено порушення оксидантно-антиоксидантної рівноваги. Так рівень МДА і ДК у хворих на оніхомікоз відповідно був вищим на 21,0 % і на 49,1 % порівняно з показниками здорових осіб. Активність антиоксидантного захисту у хворих на оніхомікоз проявлялася зниженням рівня СОД на 8,1 %, каталази на 13,9 %, ГТП на 28,9 % порівняно з показниками контрольної групи. Призначення препаратів, що мають антиоксидантну активність, у комплексному лікуванні хворих на оніхомікоз дало можливість стабілізувати процеси ПОЛ. Після проведеної терапії рівень МДА у хворих на оніхомікоз основної групи знизився на 11,4 %, рівень СОД, каталази, ГТП відповідно підвищився на 3,0 %, 5,0 %, 23,3 % щодо порівняльної групи.

7. У хворих на оніхомікоз старших вікових груп в усіх відділах мікроциркуляторного русла бульбарної кон’юнктиви виявлено порушення мікроциркуляції у формі підсилення нерівномірності калібру судин та їх звивистості, особливо венул, меандричної звивистості, наявності мікроаневризм і венулярних сакуляцій, утворення судинних клубочків, спазму артеріол і дилатації венул зі зниженням в результаті цього артеріоло-венулярного коефіцієнту до 1:4 – 1:6 та менше. У хворих молодшої вікової групи порушення мікроциркуляторного русла мало менш значний характер. Після проведення комплексної терапії у хворих із основної групи загальний кон’юнктивальний індекс знизився у 5,5 рази. Максимальний ріст нігтьових пластинок відзначено на 30 день призначення біотину. У хворих на оніхомікоз із основної групи швидкість росту нігтьових пластинок майже зрівнялася з показниками клінічно здорових людей. Ріст нігтьових пластинок у хворих основної групи складав (2,6 ± 0,02) мм, а у здорових осіб – (2,8 ± 0,02) мм. Одночасно, цей показник у хворих порівняльної групи дорівнював (1,2 ± 0,01) мм і був меншим ніж у два рази порівняно з показниками основної групи.

8. Після лікування у хворих на оніхомікоз із порівняльної групи відбулося підвищення рівня загального білірубіну в 1,4 рази, а АлАТ і АсАТ майже вдвічі. Підвищення в плазмі крові рівня амінотрансфераз є ознакою біохімічного цитолітичного синдрому, що є проявом токсичного впливу системних антимікотиків. Рівень цих показників у хворих на оніхомікоз основної групи відповідав референтним значенням. Вміст креатиніну та лужної фосфатази у хворих на оніхомікоз не перевищував нормальні показники.

9. Розроблений комплексний поетапний диференційований метод лікування хворих на оніхомікоз має високий терапевтичний ефект, що підтверджується нормалізацією показників ПОЛ, імунного статусу, стану МЦР, підвищенням швидкості росту нігтьових пластинок. Клініко-мікологічне одужання настало у 34 (97,1 %) хворих на оніхомікоз із основної і у 32 (91,4 %) – із порівняльної групи. Запропонована терапія дала можливість у хворих на оніхомікоз із ураженням до трьох нігтьових пластинок (зокрема кожної обсягом менше ніж 50 %) відмовитися від призначення системних антимікотиків, а у пацієнтів із ураженням більше трьох нігтьових пластинок (кожної обсягом понад 50 %) скоротити призначення системних антимікотиків при ураженні нігтьових пластинок стоп і кистей на (23,0±2,2) і (16,0±1,6) дня відповідно. Виключення з комплексного поетапного лікування хворих на оніхомікоз системних антимікотиків або зменшення періоду їх прийому дозволяє зменшити або уникнути їх впливу на гепатобіліарну систему.

РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. При ураженні до трьох нігтьових пластинок і ураженні кожної нігтьової пластинки менше ніж на 50 % рекомендується призначати перорально аевіт по 1 капсулі 1 раз на добу впродовж 40 днів, ксантинолу нікотинат по 150 мг 3 рази на добу і біотин по 5 мг 1 раз на добу впродовж 60-70 днів та нанесення місцево на уражені нігтьові пластинки один раз на добу впродовж усього терміну лікування мебетизол-хінозолової пасти такого складу, мас. %: мебетизол – 9,9–10,1; хінозол – 2,9–3,1; кислота бензойна – 9,0–10,0; кислота саліцилова – 9,0–10,0; олія соняшникова – 14,0–15,0; поліетиленоксид 400 – 29,0–30,0; емульгатор № 1 – 7,0–8,0; моногліцерид дистильований – 3,5–4,5; твін-80 – 4,5–5,5; вода – до 100,0.

2. При ураженні більше трьох нігтьових пластинок або ураженні кожної нігтьової пластинки більше ніж на 50 % рекомендується розпочинати лікування за 4 тижні до призначення системних антимікотичних препаратів, при цьому призначати перорально ксантинолу нікотинат по 150 мг 3 рази на добу, біотин по 5 мг 1 раз на добу і гепарсил по 70 мг 3 рази на добу впродовж 90 днів та місцево один раз на добу (щовечора) упродовж усього терміну лікування на уражені нігтьові пластинки наносити мебетизол-хінозолову пасту зазначеного складу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Аак О. В. Аллергены грибов. Особенности микогенной сенсибилизации (обзор). Проблемы медицинской микологии. 2005. Т. 7. № 2. С. 12 – 16.
Аббасова П. Г., Котрехова Л. П., Разнатовский К. И. Нейрогормональные и сосудистые нарушения и особенности комплексной терапии у женщин, больных онихомикозом, в климактерическом периоде. IX Российская научно-практическая конференция санкт-петербургские дерматологические чтения 29-31 октября 2015. С. 9 – 10.
Аббасова П.Г., Котрехова Л.П., Разнатовский К.И. Анализ нейроэндокринной системы у женщин, больных онихомикозами, в климактерическом периоде. IX Российская научно-практическая конференция санкт-петербургские дерматологические чтения 29-31 октября 2015. С. 8 – 9.
Аббасова П.Г., Котрехова Л.П., Разнатовский К.И. Видовое разнообразие грибов и клиника онихомикозов у женщин в климактерическом периоде. IX Российская научно-практическая конференция санкт-петербургские дерматологические чтения 29-31 октября 2015. С. 6 – 8.
Аббасова П.Г., Котрехова Л.П., Разнатовский К.И. Изучение психоэмоционального состояния у женщин, больных онихомикозами, в климактерическом периоде. IX Российская научно-практическая конференция санкт-петербургские дерматологические чтения 29-31 октября 2015. С. 5 – 6.
Аббасова П.Г., Котрехова Л.П., Разнатовский К.И. Уровень β-эндорфинов и онихомикозы у женщин в климактерическом периоде. IX Российская научно-практическая конференция санкт-петербургские дерматологические чтения 29-31 октября 2015. С. 4 – 5.
Аббасова П.Г., Котрехова Л.П., Разнатовский К.И. Анализ тревожности у женщин, больных онихомикозами в климактерическом периоде. IX Российская научно-практическая конференция санкт-петербургские дерматологические чтения 29-31 октября 2015. С. 3 – 4.
Абидова З.М., Икрамова Н.Д. Иммунокорригирующая терапия больных микозом стоп с применением Вобэнзима®. Проблемы медицинской микологии. 2010. Том 12. № 1. С. 58 – 58.
Абидова З.М., Икрамова Н.Д. Современная терапия микозов и онихомикозов стоп. Проблемы медицинской микологии. 2011. Том 13. № 2. С. 58 – 58.
Абидова З.М., Икрамова Н.Д., Бегимкулов С.Ш Микосист в комплексной терапии онихомикозов стоп. Проблемы медицинской микологии. 2014. Том 16. № 2. С. 36 – 36.
Айзятулов Р.Ф.Этиология, патогенез, клиника и комплексная терапия микозов стоп, онихомикозов. Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. 2013. № 8 (67). С. 38 – 42.
Антомонов М. Ю. Математическая обработка и анализ медико-биологических даннях. Киев, 2006. 558 с.
Ахмедова С.Д. Показатели гуморального иммунитета у пациентов с микотическим поражением кожи и ее придатков. Медицинские новости. 2014. №3. С. 77–79.
Бабушкина М.В., Загртдинова Р.М., Карамова С.Д., Емельянова Т.Г. Возрастные особенности неспецифических ониходистрофий в Удмуртской Республике. Проблемы медицинской микологии. 2013. Т. 15. № 2. С. 56.
Баев А.И., Тонконогова Н.В. Оценка эффективности и безопасности применения микогала в терапии онихомикозов. IX Российская научно-практическая конференция санкт-петербургские дерматологические чтения 29-31 октября 2015. С. 28 – 29.
Базиков И.А., Мальцев А.Н., Селимов М.А., Читанава А.Д. Физические характеристики опытного образца антифунгального ниосомального геля с итраконазолом. Проблемы медицинской микологии. 2016. Т. 18. № 2. С.41.
Баринова А.Н., Плавинский С.Л., Зайцева Е.Е. Микозы у ВИЧ-инфицированных больных. Проблемы медицинской микологии. 2012. Т. 14. № 2. С. 34 – 38.
Батпенова Г.Р. Роль грибковой патологии в развитии ониходистрофии при гнездной алопеции. Проблемы медицинской микологии. 2010. Т. 12. №2. С. 82 – 82.
Баткаев Э.А., Карпова А.В., Мальгинова Л.В., Баткаев Н.В. Оценка эффективности кератолитической терапии в комплексном лечении онихомикозов. Проблемы медицинской микологии. 2016. Т. 18. № 2. С. 41 – 42.
Бахметьев А.А. Низкоинтенсивная лазерная терапия в лечении онихомикозов. Проблемы медицинской микологии. 2010. Т. 12. №2. С. 63.
Бахметьев А.А. Опыт применения низкоинтенсивного лазерного излучения при комплексной терапии онихомикоза. Проблемы медицинской микологии. 2011. Т. 13. № 2. С. 65.
Баязитова А.А., Глушко Н.И., Лисовская С.А., Халдеева Е.В., Паршаков В.Р. Ассоциативные взаимоотношения культур Aspergillus niger, выделенных от больных отомикозами, и Рseudomonas аeruginosa. Проблемы медицинской микологии. 2013. Том 15. № 2. С. 56.
Беляева Е.Н., Шевяков М.А., Елькин А.В., Соловьева Т.Н. Микозы у больных, получающих терапию ингибиторами фактора некроза опухоли. 2012. Т. 14. № 2. С. 69 – 70.
Белякова Н. А., Некрасова Е. Г., Руденко Е. В. Эндогенное ауторозеткообразование и факторы, оказывающие на него влияние у больных сахарным диабетом 2 типа. Сахарный диабет. 2011. № 2. С. 9 – 11.
Болотная Л.А., Шмелькова Е.С. «Итракон» в терапии онихомикозов. Український журнал дерматології, венерології, косметології. 2012. № 3 (46). С. 131 – 136.
Боровиков В.А. Statistica. Искусство анализа данных на компьютере. С.-Петербург : Питер. 2003. 688 с.
Буравкова А.Г., Демьянова О.Б., Полуэктова Т.Е. Возможности комбинированной терапии онихомикозов. Проблемы медицинской микологии. 2011. Т. 13. № 2. С. 66.
Буравкова А.Г., Демьянова О.Б. Опыт наружной терапии онихомикозов стоп. Проблемы медицинской микологии. 2013. Т. 15. № 2. С. 60.
Буравкова А.Г., Демьянова О.Б., Полуэктова Т.Е. К вопросу о наружном лечении микозов стоп. Проблемы медицинской микологии. 2013. Т. 15. № 2. С. 60.
Буравкова А.Г., Новикова Л.А., Демьянова О.Б. Терапия кандидозных онихий и паронихий кистей «Кандитралом». Проблемы медицинской микологии. 2015. Т. 17. № 2. С. 50.
Буравкова А.Г., Новикова Л.А., Демьянова О.Б. Подходы к лечению онихомикозов у пациентов с метаболическим синдромом. Проблемы медицинской микологии. 2016. Т. 18. № 2. С.47 – 48.
Бялик Л.Р. Современный взгляд на лечение онихомикозa. Проблемы медицинской микологии. 2013. Т. 15. № 2. С. 61.
Бялик Л.Р., Бахметьева Т.М. Микозы с топ у больных экземой. 2013. Т. 15. № 2. С. 61.
Бялик Л.Р. Онихомикозы: современные подходы к лечению. Проблемы медицинской микологии. 2015. Т. 17. № 2. С. 50.
Бялик Л.Р., Горовой В.Е. Развитие ониходистрофий при гнёздной алопеции и роль грибковых заболеваний. Проблемы медицинской микологии. 2016. Т. 18. № 2. С.48.
Бялик Л.Р., Новикова Л.А. Современный взгляд на рациональную терапию микозов стоп. Проблемы медицинской микологии. 2016. Т. 18. № 2. С.48.
Бялик Л.Р., Новикова Л.А, Донцова Е.В., Борзунова Л.Н. Опыт применения препарата изоконазола при микозах стоп у женщин. Проблемы медицинской микологии. 2012. Т. 14. № 2. С. 73 – 74.
Верещака В.В. Особливості системних змін гемомікроциркуляції при хронічних дерматозах. Фізіол. журн. 2012. Т. 58. № 1. С. 81 – 85.
Веселов А.В., Хонрает К. Новый подход к топической терапии онихомикозов. Клиническая микробиология и антимикробная химиотерапия. 2013. Том 15. № 1. С. 23 – 34.
Галникіна С. О., Болотюк М. В. Псоріатична оніходистрофія як медико-соціальна проблема. Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология. 2012. № 1 – 4. С. 255 – 259.
Герасимчук Е.В., Герасимчук М.Ю. Особенности назначения системной противогрибковой терапии онихомикоза стоп с учетом отягощенной соматической патологии пищеварительной системы. Проблемы медицинской микологии 2012. Т 14. № 2. С. 76 – 77.
Герасимчук Е.В., Гладько В.В., Герасимчук М.Ю. Анализ заболеваемости дерматомикозами у кадровых офицеров за последние 10 лет в 9-ой консультативно-диагностической поликлинике МВО. Проблемы медицинской микологии. 2010. Т. 2. № 2. С. 75.
Герасимчук Е.В., Герасимчук М.Ю. Влияние интеркуррентной кожной патологии у больных с онихомикозом, микозом стоп и кистей на оптимизацию лечения. Проблемы медицинской микологии. 2011. Т. 13. № 2. С. 69.
Герасимчук Е.В., Герасимчук М.Ю. Мониторинг известных и необходимость новых высокотехнологичных методов диагностики заболеваний ногтей. Проблемы медицинской микологии. 2011. Том 13. № 2. С. 70.
Герасимчук Е.В., Герасимчук М.Ю. Геронтологическая микология – современная медико-социальная проблема, междисциплинарные пути решения. Проблемы медицинской микологии. 2013. Т. 15. № 2. С. 65.
Герасимчук Е.В., Герасимчук М.Ю. Распространенность дерматомикозов среди пациентов консультативно-диагностической поликлиники МО РФ. Проблемы медицинской микологии. 2013. Т. 15. № 2. С. 66.
Герасимчук Е.В., Гладько В.В., Герасимчук М.Ю. Современные эпидемиологические тенденции поликлинических онихомикозов у офицеров «кадра» с учетом демографических особенностей. Проблемы медицинской микологии. 2015. Т. 17. № 2. С. 56.
Герасимчук Е.В., Гладько В.В., Герасимчук М.Ю. Мониторинг микологической эффвности противогрибковых препаратов для наружного использования у пациентов с микозом ногтей и стоп. Проблемы медицинской микологии. 2016. Т. 18. № 2. С.54.
Горбунцов В.В. Погребняк Л.А. Полион Н.Н. Салей Е.А. Методы экстракорпоральной детоксикации и тканевой терапии в лечении больных хроническими дерматозами. Дерматовенерология и эстетическая медицина. 2015. № 3 (27). С 121 – 122.
Гуревич В.С., Гурина В.С., Конторидинова К.Н. Сравнительный анализ двух методов определения активности супероксиддисмутазы. Лабораторное дело. 1990. № 4. С.44 – 47.
Демьянова О.Б., Буравкова А.Г., Полуэктова Т.Е. Современные подходы к наружной терапии онихомикозов. Проблемы медицинской микологии. 2016. Т. 18. № 2. С. 59.
Денисенко О.І., Єрошкіна О.В. Застосування поліензимного засобу в комплексному лікуванні трихомікозів. Український журнал дерматології, венерології, косметології. 2011. № 1 (40). С. 75 – 77.
Детушева Е.В., Родин В.Б., Чугунов В.А., Кобзев Е.Н. Количественная оценка эффективности действия антимикробных препаратов. Проблемы медицинской микологии. 2013. Т. 15. № 2. С. 69.
Джусупгалиева М.Х., Акышбаева К.С., Тонконогова Н.В., Абдрашитов Ш.Г. Возбудители микозов стоп у больных с нарушениями углеводного обмела. IX Российская научно-практическая конференция санкт-петербургские дерматологические чтения 29-31 октября 2015. С. 54 – 55.
Донцова Е.В., Новикова Л.А., Бахметьева Т.М. Особенности микозов стоп у больных с метаболическим синдромом. Проблемы медицинской микологии. 2013. Т. 15. № 2. С. 69.
Дубинина Е.Е., Ефимова Л. Ф., Сафронова Л.Н. Методы определения активности каталазы. Лабораторное дело. 1988. № 8. С. 16 – 19.
Дудченко М. О., Васильєва К. В., Єрохіна Л. П. Застосування антимікотичних препаратів при лікуванні грибкових уражень шкіри. Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология. 2013. № 1 – 4. С. 168 – 171.
Дюдюн А.Д., Салей Е.А., Полион Н.Н., Горбунцов В.В. Новые возможности местного лечения пациентов с онихомикозом. Український журнал дерматології, венерології, косметології. 2013. №2 (49). С. 149 – 153.
Дюдюн А.Д., Салей Е.А., Полион Н.Н., Горбунцов В.В. Новые возможносты местного лечения пациентов с онихомикозом. Український журнал дерматології, венерології, косметології. 2013. № 2 (49). С. 149 – 153.
Дюдюн А. Д., Горбунцов В. В., Башмаков Д. Г., Литвин М. С. Новые возможности в лечении микоза стоп – использование дополнительного эффекта крема сертаконазола. Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология. 2012. № 1 – 4. С. 273 – 279.
Дюдюн А.Д., Поліон Н.М., Салей О.А., Букач Л.В. Вплив системних антимікотиків на функціональний стан печінки при лікуванні хворих на дерматомікози. Актуальные вопросы дерматологии, венерологии и ВИЧ/СПИД инфекции. Харьков. 2016. С. 86 – 94.
Дюдюн А. Д., Поліон Н. М., Салей О. А. Стан антиоксидантної системи у хворих на оніхомікоз // Тези ІІІ (Х) з’їзду Української асоціації лікарів-дерматовенерологів і косметологів, 22–23 листопада 2017 р., м. Львів. Український журнал дерматології, венерології, косметології. 2017. № 4 (67). С. 77 – 78.
Дюдюн А.Д., Салей Е.А., Полион Н.Н. Комплексное лечение больных онихомикозом. Український журнал дерматології, венерології, косметології. 2015. №1 (56). С. 115 – 118.
Дюдюн А. Д., Салій О. А., Поліон Н. Н., Полковніков Ю. Ф., Жила І. В. Сучасні аспекти лікування хворих на оніхомікоз. Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология. 2012. № 1 – 4. С. 201 – 205.
Елинов Н.П. Aspergillus persii А.М. Корте и М. Зотти – новый вид и возбудитель онихомикоза у человека и Aspergillus tanneri К. Дж. Квон-Чунг, Дж.А. Сугуи и С.У. Петерсон – новый вид и возбудитель инвазивного рефрактерного заболевания. Проблемы медицинской микологии. 2014. Т. 16. № 3. С. 3 – 12.
Еремина Н.В., Казей В.И., Чурин А.А., Фомина Т.И., Ермолаева Л.А., Федорова Е.П., Неупокоева О.В., Васильева Н.В., Богомолова Т.С., Выборнова И.В., Босак И.А., Елинов Н.П., Пурмаль А.А., Рыдкина Е.Б., Гурова Е.В. Пилотные исследования эффективности и острой токсичности двух лекарственных композиций инновационного препарата CBL0100 для лечения микозов. Проблемы медицинской микологии. 2014. Т. 16. № 1. С. 23 – 28.
Заславский Д.В., Оловянишников О.В., В. Куликова С.Ю., Власова М.В., Алексеев Р.Д. Два случая микотического кератита у пациентов с онихомикозом. Проблемы медицинской микологии. 2010. Т. 2. № 2. С. 88.
Зинченко М.А., Зинченко А.В. Проблемы микологии и эпидемиологии в Вологодском областном онкологическом диспансере. Проблемы медицинской микологии. 2010. Т. 2. №2. С. 104.
Зыкова О.С. Псориатическая ониходистрофия и поражение суставов. IX Российская научно-практическая конференция санкт-петербургские дерматологические чтения 29-31 октября 2015. С. 64 – 65.
Зорин А.Н., Бекетова Е.Г. Видовой состав возбудителей микозов ногтей и кожи у жителей Красноярска. Проблемы медицинской микологии. 2013. Т. 15. № 2. С. 79.
Зорин А.Н., Анисимова Е.Н., Савченко А.А., Борисов А.Г., Катцына Г.И. Исследование клеточного иммунитета при онихомикозах с использованием метода Гематофлоу. Проблемы медицинской микологии. 2015. Т. 17. № 1. С. 24 – 27.
Иванова Л.В., Баранцевич Е.П., Шляхто Е.В. Резистентность грибов-патогенов к антимикотикам (обзор). Проблемы медицинской микологии. 2011. Т. 13. № 1. С. 14 – 17.
Иванова Ю.А. Применение препарата тербинафина в лечении больных онихомикозом стоп. Проблемы медицинской микологии. 2012. Т. 14. № 2. С. 88.
Иванова Ю.А. Распространенность микозов кожи и ее придатков у пациентов с заболеваниями соединительной ткани на фоне применения иммуносупрессивных противовоспалительных препаратов. Проблемы медицинской микологии. 2011. Т. 13. № 1. С. 32 – 34.
Иванова Ю.А. Поверхностные микозы населения Алтайского края, выявленные при проведении активных медицинских профилактических осмотров. Проблемы медицинской микологии. 2012. Т. 14. № 2. С. 30 – 33.
Иванова Ю.А., Емельянова И.В. Лабораторная диагностика микозов кожи и ее придатков у пациентов на фоне сопутствующей эндокринной патологии и заболеваний соединительной ткани по данным ГУЗ Алтайской краевой клинической больницы. Проблемы медицинской микологии. 2011. Т. 13. № 2. С. 55 – 57.
Иванова Ю.А., Емельянова И.В. Клинико-эпидемиологические особенности и эффективность терапии дерматомикозов у больных сахарным диабетом. Проблемы медицинской микологии. 2014. Т. 16. № 3. С. 51 – 58.
Иванова Ю.А. Влияние факторов риска на эффективность лечения онихомикоза стоп у пациентов с сахарным диабетом 1 и 2 типа. Проблемы медицинской микологии. 2014. Т. 16. № 2. С. 78.
Иванова Ю.А., Райденко О.В. Клинические особенности микозов стоп, кистей и онихомикозов у ВИЧ-инфицированных пациентов. Проблемы медицинской микологии. 2011. Т. 13. № 4. С.18 – 21.
Икрамова Н.Д. Роль микробиоты кишечника у больных микозом стоп. Проблемы медицинской микологии. 2016. Т. 18. № 2. С.69 – 70.
Имамов О.С. Комплексное лечение больных микозом стоп у старших возрастных групп. Проблемы медицинской микологии. 2011. Т. 13. № 3. С. 40 – 44.
Касаткин Е.В., Лысогорская И.В. Социально-эпидемиологическая характеристика дерматомикозов. Проблемы медицинской микологии. 2012. Т. 14. № 2. С. 92.
Касаткин Е.В., Лысогорская И.В., Саворовская Е.С. Социально-эпидемиологическая характеристика дерматомикозов за 2009-2012 годы. Проблемы медицинской микологии. 2013. Т. 15. № 2. С. 83.
Касымов О.И., Касымов А.О. Изучение эффективности разных методов лечения онихомикозов с использованием итраконазола (орунгала). Проблемы медицинской микологии. 2010. Т. 2. №2. С. 96.
Королевва Ж.В. Этиолгия, клиника и оптимизация терапии при микозе стоп. Український журнал дерматології, венерології, косметології. 2013. №2 (49). С. 171 – 175.
Котрехова Л.П., Разнатовский К.И., Цурупа Е.Н. Применение флуконазола в терапии больных онихомикозом стоп, протекающего с прогностически неблагоприятными клиническими проявлениями. Проблемы медицинской микологии. 2015. Т. 17. № 2. С. 91.
Киселева Е.П. Новые представления о противоинфекционном иммунитете и защите от грибов. Проблемы медицинской микологии. 2010. Т. 2. № 2. С. 97.
Климко Н.Н. Микозы: диагностика и лечение. Рук-во для врачей. 2е изд., перераб. и доп. Москва : Ви Джи Групп. 2008. 336 с.
Ключарева С.В. Оптимизация терапии онихомикозов. IX Российская научно-практическая конференция санкт-петербургские дерматологические чтения 29-31 октября 2015. С. 77 – 79.
Ключарёва С.В., Нечаева О.С., Белова Е.А., Гусева С.Н. Онихомикоз и микоз стоп – оптимизация терапии. Проблемы медицинской микологии. 2016. Т. 18. № 2. С. 76.
Коган Б.Г., Верба Е.А. Современные представления о лечении тербинафином больных онихомикозом в Украине. Український журнал дерматології, венерології, косметології. 2008. № 1. С.61 – 63.
Корнишева В.Г., Могилева Е.Ю. Микозы при ВИЧ-инфекции. Обзор литературы. Проблемы медицинской микологии. 2013. Т. 15. № 4. С. 10 – 19.
Корнишева В.Г. Фотодинамическая терапия при онихомикозе (обзор). Проблемы медицинской микологии. 2015. Т. 17. № 1. С. 3 – 7.
Корнишева В.Г., Белова С.Г. К вопросу о целесообразности проведения онихэктомии при онихомикозе у больных с хроническим рожистым воспалением нижних конечностей. Проблемы медицинской микологии. 2016. Т. 18. № 2. С. 80.
Коржева О.В. Влияние положительного результата вегетокорректирующей терапии на эффективность лечении 84 онихомикозов стоп у пациентов пожилого возраста. Проблемы медицинской микологии. 2011. Т. 13. № 2. С. 84.
Корнишева В.Г., Белова С.Г. Мазь «Микозорал» в лечении микозов стоп и кистей при сахарном диабете второго типа. Проблемы медицинской микологии. 2011. Т. 13. № 2. С. 39 – 41.
Корнишева В.Г., Пак Е.Ю. Гипоцинкемия у больных микозом стоп и рецидивирующим рожистым воспалением нижних конечностей. Проблемы медицинской микологии. 2011. Т. 13. № 4. С.22 – 25.
Котрехова Л.П. Сравнительное исследование эффективности тербинафина (Ламизила) и аморолфина (Лоцерила) в комбинации при онихомикозе стоп. Проблемы медицинской микологии. 2012. Т. 14. № 4. С. 29 – 32.
Котрехова Л.П., Разнатовский К.И., Цурупа Е.Н. Флуконазол в терапии больных онихомикозом стоп, протекающего с прогностически неблагоприятными проявленими. Клиническая дерматология и венерология. 2015. Т. 14. №3. С. 46 – 51.
Котрехова Л.П., Разнатовский К.И., Вашкевич А.А., Цурупа Е.Н Вторичная профилактика онихомикоза стоп у больных с высоким риском развития рецидива. Проблемы медицинской микологии. 2014. Т. 16. № 2. С. 90.
Котрехова Л.П., Разнатовский К.И., Васильева Н.В., Чилина Г.А., Цурупа Е.Н. Дифлюкан в терапии онихомикоза стоп у больных пожилого и старческого возрастов. Проблемы медицинской микологии. 2016. Т. 18. № 3. С. 20 – 23.
Котрехова Л.П., Пиотровская И.В., Гурбанова М.Г., Полухина О.Э. Три составляющие эффективной терапии микоза стоп. Проблемы медицинской микологии. 2011. Т. 13. № 2. С. 84.
Котрехова Л.П., Шурпицкая О.А., Богомолова Т.С., Чилина Г.А., Новикова Н.В., Цурупа Е.Н. Ретроспективный анализ результатов клинико-лабораторной диагностики микозов кожи и ее придатков у пациентов, обратившихся за медицинской помощью в микологическую клинику в 2012 году. Проблемы медицинской микологии. 2013. Т. 15. № 2. С. 91.
Кошевенко А.С., Ананьева Е.П., Яковлев И.П., Юсковец В.Н. Антифунгальная активность новых производных 1,3,4-тиадиазола. Проблемы медицинской микологии. 2016. Т.18. №3. С.42 – 44.
Кряжев Д.В., Кирилов А.А., Иванова И.П., Смирнов В.Ф. Некогерентное импульсное излучение как средство инактивации грибов-биодеструкторов. Проблемы медицинской микологии. 2010. Т. 2. № 2. С. 102.
Кубасова Н.Л. Особенности этиологии и лечения онихомикоза кистей, обусловленного недерматомицетами. Проблемы медицинской микологии. 2010. Т. 2. № 2. С. 103.
Кубасова Н.Л., Пупкова М.А., Васильева Н.В., Клиценко О.А. Особенности диагностики и лечения онихомикоза стоп, обусловленного нитчатыми недерматомицетами и дрожжами. Проблемы медицинской микологии. 2010. Т. 12. № 3. С. 25 – 28.
Кутасевич Я.Ф., Олійник І.О., Чеховська Г.С., Гаврилюк О.А. Диференційна діагностика псоріатичної оніходистрофії з оніхомікозом та піднігтьового крововиливу з меланомою. Дерматологія та Венерологія. 2014. № 2 (64). С. 71 – 76.
Лавникевич Д.М., Медведева Т.В., Чилина Г.А., Васильева Н.В., Полищук А.Г. ПЦР-тест для диагностики онихомикоза. Проблемы медицинской микологии. 2013. Т. 15. № 2. С. 96.
Малярчук Т.А., Соколова Т.В. Сертаконазол при лечении больных с осложненным микозом стоп. Проблемы медицинской микологии. 2014. Т. 16. № 2. С. 100.
Малярчук Т.А., Соколова Т.В., Малярчук А.П. Тактика ведения больных с осложненными дерматофитиями стоп. IX Российская научно-практическая конференция санкт-петербургские дерматологические чтения 29-31 октября 2015. С. 116 – 118.
Медведева Т.В., Чилина Г.А. Случай онихомикоза, вызванного Microsporum canis. Проблемы медицинской микологии. 2011. Т. 13. № 2. С. 42 – 44.
Медведева Т.В., Чилина Г.А., Богомолова Т.С. Этиологическая структура онихомикозов за 10-летний период наблюдения. Проблемы медицинской микологии. 2014. Т. 16. № 2. С. 101.
Меньшиков В.В. Лабораторные методы исследования в клинике. Москва : Медицина, 1987. 365 с.
Медведева Т.В., Чилина Г.А., Митрофанов В.С., Лавникевич Д.М., Богданова Т.В. Случай онихомикоза, вызванного редким возбудителем. Проблемы медицинской микологии. 2012. Т. 14. № 2. С. 111.
Медведева Т.В., Митрофанов В.С., Чилина Г.А., Босак И.А. Случай сочетания синдрома «зеленых ногтей» с кандидозной онихией у пациентки с протекающим псориатическим поражением ногтей. Проблемы медицинской микологии. 2010. Т. 2. № 2. С. 110.
Михайлова Ю.В., Руднева М.В., Чилина Г.А., Полищук А.Г. Идентификация возбудителей микозов с помощью сиквенирования ДНК. Проблемы медицинской микологии. 2013. Т. 15. № 2. С. 105.
Михайлова Ю.В., Полищук А.Г. Молекулярная идентификация представителей Zygomycetes из Российской коллекции патогенных грибов по нуклеотидным последовательностям рДНК. Проблемы медицинской микологии. 2012. Т. 14. № 3. С. 59 – 63.
Мозжерова М.А. Влияние факторов антропогенного загрязнения на заболеваемость поверхностными микозами работников нефтехимической отрасли. Проблемы медицинской микологии. 2010. Т. 2. № 2. С. 113.
Моин В.М. Простой и специфический метод определения активности глютатионпероксидазы в еритроцитах. Лабораторное дело. 1986. № 2. С.724 – 727.
Некрасова Е.Г., Дубенский В.В., Гутянская Л.В. Распространенность микозов стоп и онихомикозов у пациентов с хроническими дерматозами. Проблемы медицинской микологии. 2011. Т. 13. № 2. С. 94.
Некрасова Е. Г. Распространенность микозов стоп и их влияние на течение хронических дерматозов. Решение вопросов здравоохранения, теоретической и прикладной медицины. Сб. науч.-практ. работ ТГМА и ГУЗ ОКБ. Тверь, 2011. С. 99–100.
Некрасова Е. Г., Резайкин А. В. Распространенность микозов стоп у больных сахарным диабеТ. 2 типа и факторы, способствующие их развитию. Решение вопросов здравоохранения, теоретической и прикладной медицины. Сб. науч.-практ. работ ТГМА и ГУЗ ОКБ. Тверь, 2011. С. 97 – 98.
Некрасова Е. Г., Резайкин А. В. Эффективность системного лечения грибковых заболеваний кожи у пациентов с сахарным диабетом. Актуальные вопросы дерматовенерологии. Материалы науч.-практ. конф. Курск. 2011. С. 73 – 76.
Некрасова Е.Г., Дубенский В.В., Белякова Н.А., Егорова Е.Н. Факторы, влияющие на развитие микозов стоп, у больных сахарным диабеТ. 2 типа. Проблемы медицинской микологии. 2011. Т. 13. № 2. С. 34 – 38.
Некрасова Е. Г., Дубенский В. В., Миллер Д. А., Белякова Н. А. Особенности сосудистого гемостаза у больных микозами стоп, ассоциированных с сахарным диабетом и их коррекция. Иммунопатология, аллергология, инфектология. 2011. № 2. С. 53 – 62.
Нечаева О.С., Ключарева С.В., Селиванова О.Д., Хаббус А.Г. Возможности современной терапии онихомикозов. IX Российская научно-практическая конференция санкт-петербургские дерматологические чтения 29-31 октября 2015. С. 133 – 134.
Нифантьев Н.Э., Цветков Ю.Е., Карелин А.А. Стереонаправленный синтез олигосахаридных фрагментов гликополимеров клеточной стенки грибов и гликоконъюгатов на их основе – инструментов для гликобиологических исследований. Проблемы медицинской микологии. 2010. Т. 2. №2. С. 118.
Новикова Л.А., Бахметьева Т.М., Бахметьев А.А. Применение «итразола» в терапии микозов и онихомикозов стоп. Проблемы медицинской микологии. 2010. Т. 2. № 2. С. 120.
Новикова Л.А., Борзунова Л.Н., Бахметьев А.А. Клиника и течение микозов стоп. Проблемы медицинской микологии. 2012. Т. 14. № 2. С. 116.
Новикова Л.А., Бахметьева Т.М Заболеваемость и клинические особенности микозов у населения г. Воронежа за 2009 год. Проблемы медицинской микологии. 2010. Т. 2. № 2. С. 118.
Новикова Л.А., Буравкова А.Г., Демьянова О.Б. Опыт применения «итразола» в терапии кандидоза кожи и ногтей. Проблемы медицинской микологии. 2010. Т. 2. №2. С. 121.
Новикова Л.А., Бялик Л.Р., Донцова Е.В. Оценка эффективности современной терапии онихомикозом у лиц пожилого возраста. Проблемы медицинской микологии. 2010. Т. 2. № 2. С. 122.
Новикова Л.А., Бахметьева Т.М., Бялик Л.Р. Изучение эффективности «орунгамина» в лечении больных онихомикозом. Проблемы медицинской микологии. 2011. Т. 13. № 2. С. 96.
Новикова Л.А., Бялик Л.Р. Применение тербинафина («экзитера») в лечении микозов стоп. Проблемы медицинской микологии. 2011. Т. 13. № 2. С. 97.
Новикова Л.А., Бахметьева Т.М., Бахметьев А.А. Некоторые аспекты эпидемиологии грибковых заболеваний среди населения г. Воронежа. Проблемы медицинской микологии. 2013. Т. 15. № 2. С. 107.
Новикова В.В., Астахова А.В., Кучевасова М.В. Анализ этиологической структуры микозов ногтей, кожи стоп и кистей у пациентов краевого кожно-венерологического диспансера. Проблемы медицинской микологии. 2014. Т. 16. № 2. С. 107.
Новикова Л.А., Бахметьева Т.М. Эпидемиологическая характеристика заболеваемости дерматомикозами населения Воронежа за 2013 год. Проблемы медицинской микологии. 2014. Т. 16. № 2. С. 107.
Новикова Л.А., Буравкова А.Г., Пришельцева Ю.В. Опыт наружной терапии микозов стоп. Проблемы медицинской микологии. 2014. Т. 16. № 2. С. 108.
Новикова Л.А., Бахметьева Т.М. Качество жизни у больных онихомикозами. Проблемы медицинской микологии. 2015. Т. 17. № 2. С. 118.
Новикова Л.А., Бахметьева Т.М., Бялик Л.Р., Бахметьев А.А. Эффективность итраконазола в комплексном лечении онихомикозов. Проблемы медицинской микологии. 2014. Т. 16. № 2. С. 108.
Новикова Л. А., Буравкова А. Г., Демьянова О. Б. Современные подходы к наружной терапии микозов стоп. Проблемы медицинской микологии. 2015. Т. 17. № 2. С. 119.
Пестова Н.Е., Богданов К.В., Пицик Е.В. Сравнительный анализ видовой идентификации грибов рода Aspergillus, Cryptococcus, Candida и Trichophyton традиционными культуральными и молекулярно-генетическими методами. Проблемы медицинской микологии. 2010. Т. 2. № 2. С. 125.
Полищук А.Г. MALDI-TOF масс-спектрометрическая идентификация медицински значимых микромицетов (обзор). Проблемы медицинской микологии. 2011. Т. 13. № 4. С. 8 – 11.
Полосенко О.В., Шепелин А.П. Питательные среды, используемые при диагностике грибковых заболевании. Проблемы медицинской микологии. 2014. Т. 16. № 2. С. 114.
Полуэктова Е.У., Юнес Р.А., Дьячкова М.С., Козловский Ю.Е., Даниленко В.Н. Разработка препаратов психобиотиков, направленных на снятие депрессивных состояний, вызываемых длительными стресами. Проблемы медицинской микологии. 2016. Т. 18. № 2. С.104.
Пупкова М.А. Определение кератинолитической активности некоторых микромицетов (обзор). Проблемы медицинской микологии. 2010. № 2. С. 53 – 57.
Пупкова М.А., Кубасова Н.Л. Кератинолитическая активность некоторых микромицетов, выделенных из ногтевых пластин пациентов с онихомикозом. Проблемы медицинской микологии. 2010. Т. 12. № 3. С. 29 – 38.
Пятакова А.В., Козлова Я.И., Соболев А.В., Аак О.В., Ермолова С.О., Шахова Л.В., Климко Н.Н. Микогенная сенсибилизация у пациентов бронхиальной астмой в Ленинградской области. Проблемы медицинской микологии. 2016. Т. 18. № 2. С.107 – 108.
Райденко О.В., Иванова Ю.А. Микозы кожи и ногтей у ВИЧ-инфицированных больных в Алтайском крае. Проблемы медицинской микологии. 2013. Т. 15. № 3. С. 22 – 24.
Райденко О.В., Иванова Ю.А. Распространенность микозов кожи и ее придатков у ВИЧ-инфицированных пациентов. Проблемы медицинской микологии. 2010. Т. 2. №2. С. 129 – 130.
Реброва О. Ю. Статистический анализ медицинских данных. Применение пакета прикладных программ STATISTICA. М. Медиа Сфера. 2002. 312 с.
Романцов М.Г., Сологуб Т.В., Горячева Л.Г. Современный подход к адекватной терапии хронических гепатитов. Эффективность этиотропной и патогенетической терапии, оценка качества жизни, риск развития исходов заболевания. С.-Петербург, 2010. 64 с.
Савченко А.А., Борисов А.Г., Анисимова Е.Н., Беленюк В.Д., Кудрявцев И. В., Решетников И.В., Квятковская С.В., Цейликман В.Э., Зорин А.Н. Исследование фенотипа лейкоцитов крови у больных онихомикозами с помощью метода Hematoflow. Инфекция и иммунитет. 2015. Т. 5. № 4. С. 339 – 348.
Сагидолдина Л.К., Ендибаева У.А., Курмангазина А.М. Рациональный выбор наружной терапии микозов стоп. Проблемы медицинской микологии. 2016. Т. 18. № 2. С. 112.
Сайфиева О.В., Глушко Н.И., Лисовская С.А., Паршаков В.Р., Халдеева Е.В. Микобиота кожи и ее придатков при семейных случаях дерматомикозов и онихомикозов. Проблемы медицинской микологии. 2011. Т. 13. № 2. С. 107.
Салей Е. А. Онихомикозы (эпидемиология, этиопатогенез, лечение). Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология. 2011. № 1-4. С. 110 – 114.
Салей Е. А. Онихомикоз – современные взгляды и подходы к решению проблемы. Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология. 2013. № 1-4. С. 235 – 241.
Салей О. А., Дюдюн А. Д., Гладишев В. В., Луць В. В. Ефективність комплексного, комбінованого лікування хворих на оніхомікоз. Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология. 2014. №1 – 4. С. 186 – 191.
Салей Е.А., Дюдюн А.Д., Полион Н.Н. Комплексное лечение больных онихомикозом. Актуальные вопросы дерматологии, венерологии и ВИЧ/СПИД инфекции. Сборник научных трудов. Харьков, 2014. С. 173 – 179.
Салей О. А. Стан мікроциркулярного русла у хворих на оніхомікоз. Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология. 2015. № 3-4. С. 202 – 208.
Салей О.А., Дюдюн А.Д., Поліон Н.М. Сучасні уявлення про етіологію, патогенез та методи терапії хворих на оніхомікоз. Актуальные вопросы дерматологии, венерологии и ВИЧ/СПИД инфекции. Харьков, 2017. С. 189 – 197.
Салей Е. А., Дюдюн А.Д., Федотов В.П., Полион Н.Н., Башмаков Д.Г., Курбанова С.К. Биотин в комплексном лечении больных ониходистрофиями. Дерматологія та Венерологія. 2011. № 2 (52). С. 109 – 111.
Салей О. А., Дюдюн А.Д., Гладишев В.В., Луць В. В. Ефективність комплексного, комбінованого лікування хворих на оніхомікоз Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология. 2014. №1 – 4. С. 186 – 191
Салей Е.А., Дюдюн А.Д., Горбунцов В.В., Полион Н.Н. Особенности комплексного лечения больных онихомикозом. Проблемы медицинской микологии. 2013. Т. 15. № 2. С. 118.
Салей Е. А., Дюдюн А. Д. Комплексное лечение больных онихомикозом с применением биотина // Актуальные вопросы дерматологии, венерологии и ВИЧ/СПИД инфекции : Сборник научных трудов. Харьков : Изд-во „С.А.М.”, 2013. С. 202 – 207.
Саркисян Э. Ю., Нелипович Д.В., Осипян Л.Л. Этиологическая диагностика и некоторые методы лечения онихомикоза в Армении. Ученые записки ЕГУ. Химия и биология. 2012. № 1. С. 39 – 45.
Свиридова К.В. Результаты лечения онихомикоза стоп у больных псориазом. Проблемы медицинской микологии. 2010. Т. 2. № 2. С. 131.
Селивёрстова М.С. Оценка заболеваемости онихомикозами в Белгородской области. Терапевтический эффект итраконазола и тербинафина в лечении онихомикозов. Проблемы медицинской микологии. 2010. Т. 2. № 2. С. 136.
Селютина О.В. Микроспория: современные клинико-эпидемиологические аспекты, чувствительность люминисцентной діагностики. IX Российская научно-практическая конференция санкт-петербургские дерматологические чтения 29-31 октября 2015. С.-Петербург. С. 157 – 158.
Сергеев А. Ю., Сергеев Ю. В. Грибковые инфекции: Руководство для врачей. М. : Бином, 2008. 280 с.
Серебренникова Е.С., Давыдова В.Л., Гурина С.В., Иозеп А.А. Изучение антимикробной активности некоторых производных альгиновой кислоты. Проблемы медицинской микологии. 2013. Т. 15. № 4. С. 60 – 62.
Смусева О.Н., Камышова Д.А., Шаталова О.В. Безопасность применения противогрибковых препаратов в клинической практике. Проблемы медицинской микологии. 2014. Т. 16. № 2. С. 129.
Соболев А.В., Аак О.В., Черкашин В.В. Микогенная аллергия как фактор снижения качества жизни. Проблемы медицинской микологии. 2012. Т. 14. № 2. С. 30 – 33.
Соболев А.В., Аак О.В. Особенности диагностики и лечения микогенной аллергии у лиц пожилого возраста. Проблемы медицинской микологии. 2011. Т. 13. № 2. С. 110.
Соболев А.В., Аак О.В. Клиника, диагностика и лечение микогенной аллергии. Проблемы медицинской микологии. 2012. Т. 14. № 1. С. 128.
Согомонян Л.М., Вашкевич А.А. Ошибки топического лечения дерматозов. Проблемы медицинской микологии. 2013. Т. 15. № 2. С. 122.
Соколова Т.В., Малярчук Т.А. Микозы стоп в амбулаторной практике дерматологов России. Проблемы медицинской микологии. 2013. Т. 15. № 2. С. 122.
Спосіб лікування хворих на оніхомікоз при ураженні більш трьох нігтьових пластинок або ураженні кожної нігтьової пластинки більш ніж 50 % / А. Д. Дюдюн, Е. А. Салей, Н. М. Поліон, В. В. Луць: патент на корисну модель 97449 Україна: МПК (205.01) А61 К 31/00. № u201411776; заявл. 30.10.2014; опубл. 10.03.2015, Бюл. № 5/2015.
Спосіб лікування хворих на оніхомікоз при ураженні до трьох нігтьових пластинок і ураженні кожної нігтьової пластинки менш ніж 50 % / А. Д. Дюдюн, Е. А. Салей, Н. М. Поліон, В. В. Луць: патент на корисну модель. 101900 Україна: МПК (205.01) А61 К 31/00 № u201502302; заявл. 16.03.2015; опубл. 12.10.2015, Бюл. № 19/2015.
Степанова С.В., Егоров А.А. Препараты выбора при лечении грибковой инфекции у больных с сосудистой патологией. Проблемы медицинской микологии. 2010. Т. 2. № 2. С. 135.
Степанова А.А., Мирзабалаева А.К., Котрехова Л.П., Богданова Т.В., Жорж О.Н., Рауш E.P. Электронно-микроскопическое изучение грибов и бактерий методом окрашивания фосфорно-вольфрамовой кислотой. Проблемы медицинской микологии. 2012. Т. 14. № 2,. С. 129 – 130.
Степкина К.П. Комплексный подход к лечению вросшего ногтя, ассоциированного с онихомикозом. Проблемы медицинской микологии. 2013. Т. 15. № 2. С. 124.
Тилавбердиев Ш.А., Климко Н.Н., Деннинг Д.В. Использование модели Life program для оценки распространенности тяжелых и хронических микотических заболеваний в республике Узбекистан. Проблемы медицинской микологии. 2016. Т. 18. № 3. С. 3 – 6
Файзуллина Е.В. Современные тенденции эпидемиологии онихомикоза. Проблемы медицинской микологии. 2014. Т. 16. № 1. С. 18 – 25.
Файзуллина Е.В. Клинико-эпидемиологическая оценка эффективности лечения онихомикоза. Проблемы медицинской микологии. 2012. Т. 14. № 2. С. 132.
Файзуллина Е.В., Ибрагимова Р.З. Современное состояние заболеваемости микозами стоп с онихомикозами в Среднеповолжском регионе. Проблемы медицинской микологии. 2010. Т. 2. № 2. С. 138.
Файзуллина Е.В. Анализ состояния здоровья пациентов с онихомикозом. Проблемы медицинской микологии. 2013. Т. 15. № 2. С. 129.
Файзуллина Е.В. Эффективность противогрибкового лечения при онихомикозе. Проблемы медицинской микологии. 2011. Т. 13. № 2. С. 113.
Файзуллина Е.В. Отношение к лечению онихомикоза: мнения врачей и пациентов. Проблемы медицинской микологии. 2013. Т. 15. № 2. С. 129.
Файзуллина Е.В. Факторы риска микозов стоп и онихомикоза. Проблемы медицинской микологии. 2014. Т. 16. № 2. С. 137.
Файзуллина Е.В. Онихомикоз: результаты клинико-социального исследования. Проблемы медицинской микологии. 2014. Т. 16. № 2. С. 138.
Федотов В. П., Макарчук А. А., Носонова А. В. Отечественный антимикотик дитиомикоцид в наружной терапии дерматомикозов. Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология. 2012. № 1 – 4. С. 269 – 272.
Федотов В. П., Дюдюн А. Д., Горбунцов В. В., Башмаков Д. Г. Терапия осложненных форм онихомикозов у больных с сопутствующей патологией. Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология. 2010. №1 – 2. С. 34 – 40.
Федотов В. П., Дюдюн А. Д., Горбунцов В. В., Башмаков Д. Г., Пипкин Я. С., Скорина В. О. Новий підхід до системної етіотропної терапії оніхомікозів. Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология. 2011. № 1 – 4. С. 59 – 63.
Федотов В. П., Дюдюн А. Д., Горбунцов В. В., Корецкая Е. Ю., Веретельник К. А., Макарчук А. А. Новое понимание и подходы к диагностике и терапии микозов как осложняющего фактора при ряде дерматозов. Отечественный препарат итраконазола как альтернативный антимикотик комплексной терапии. Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология. 2011. № 1 – 4. С. 221 – 229.
Федотов В.П., Дюдюн А.Д., Горбунцов В.В., Гелен Э.Я. Особенности диагностики и терапии онихомикозов у лиц сопутсвующей соматической патологией, ВИЧ – инфекцией. Дерматологія та венерологія. 2011. № 2 (52). С. 159.
Филиппова В.С., Разнатовский К.И. Оценка эффективности комплексной терапии онихомикозов у ВИЧ-инфицированных больных. IX Российская научно-практическая конференция санкт-петербургские дерматологические чтения 29-31 октября 2015. СПБ. 2015. С. 193 – 194.
Филиппова В.С., Разнатовский К.И. Сочетанные проявления различных нозологических форм микозов кожи и ее придатков у ВИЧ-инфицированных больных. IX Российская научно-практическая конференция санкт-петербургские дерматологические чтения 29-31 октября 2015. С.-Петербург, 2015. С. 192 – 193.
Функціональний стан гепатобіліарної системи у хворих на оніхомікоз при системному застосуванні антимікотиків / А. Д. Дюдюн, Н. М. Поліон, О. А. Салей, М. А. Кравченко, В. А. Лубковський, В. В. Баюта // Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология. 2016. № 1–4. С. 63 – 68.
Хисматуллина З.Р., Петрасюк О.А., Рафикова Г.Р. Эпидемиологический мониторинг возбудителей микозов стоп у пациентов в республике Башкортостан. Проблемы медицинской микологии. 2011. Т. 13. № 2. С. 116.
Хостелиди С.Н., Попова М.О., Волкова А.Г., Богомолова Т.С., Климович А.В., Подольцева Э.И., Белогурова М.Б., Медведева Н.В., Колбин А.С., Бойченко Э.Г., Зюзгин И.С., Зубаровская Л.С., Афанасьев Б.В.,Климко Н.Н. Особенности диагностики и лечения мукороза в Санкт-Петербурге в 2010-2012 гг. Проблемы медицинской микологии. 2014. Т. 16. № 2. С. 144.
Хрущ В.И. Оптимизация наружной терапии мокнущих форм микоза стоп. Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. 2015. № 1. С. 45 – 48.
Цурупа Е.Н., Котрехова Л.П., Васильева Н.В., Разнатовский К.И., Чилина Г.А. Клинико-этиологические особенности онихомикоза стоп у больных пожилого и старческого возраста, проживающих в Санкт-Петербурге и Ленинградской области. Проблемы медицинской микологии. 2016. Т. 18. № 2. С. 124 – 125.
Чащин А.Ю., Якубович А.И Онихомикоз и полиморбидность у пожилых. IX Российская научно-практическая конференция санкт-петербургские дерматологические чтения 29-31 октября 2015. С.-Петербург, 2015. С. 197 – 198.
Чащин А.Ю., Кузнецова Н.П., Афанасьева И.Г., Богданова Н.А. Некоторые эпидемиологические и клинические особенности онихомикозов у дерматологических больных. Проблемы медицинской микологии. 2011. Т. 13. № 2. С. 119.
Челпаченко О.Е., Перунова Н.Б., Иванова Е.В. Микробиологические аспекты антимикотической фитотерапии (обзор). Проблемы медицинской микологии. 2014. Т. 16. № 3. С. 13 – 19.
Червинец В.М., Червинец Ю.В., Беляева Е.А., Албулов А.И. Антибактериальная и фунгистатическая активность хитозана. Проблемы медицинской микологии. 2016. Т. 18. № 2. С.125.
Черникова Л.И., Чипиженко В.А., Караченцева И.Н., Штыров И.Н. Оптимизация терапии онихомикозов у больных аллергодерматозами. Дерматологія та венерологія. 2011. № 2 (52). С. 120 – 122.
Чеховская А. С. Структурные изменения ногтевых пластин в процессе комплексного лечения больных онихомикозами. Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология. 2014. №1 – 4. С. 172 – 177.
Чеховська Г.С. Дерматоскопічна оцінка в ранній діагностиці оніхомікозів. Дерматологія та Венерологія. 2013. № 4 (62). С. 56 – 61.
Чилина Г.А., Богомолова Т.С. Действие устройства для обработки обуви «Тимсон» с удвоенным количеством ультрафиолетовых ламп внутри каждого прибора на штаммы основного возбудителя онихомикозов – Trichophyton rubrum. Проблемы медицинской микологии. 2011. Т. 13. № 2. С. 120.
Шамли Н.Б., Разнатовский К.И. Особенности онихомикозов кистей/стоп у больных с метаболическим синдромом. Проблемы медицинской микологии. 2011. Т. 13. № 4. С. 26 – 28.
Шамли Н.Б., Разнатовский К.И. Применение средств, корригирующих липидный обмен у больных онихомикозом стоп. Проблемы медицинской микологии. 2011. Т. 13. № 4. С. 29 – 31.
Шаров Т.Н., Гришина М.А., Ткаченко Г.А., Шпак И.М. Сравнительная характеристика методов типирования микроскопических грибов (обзор). Проблемы медицинской микологии. 2012. Т. 14. № 2. С. 18 – 24.
Шаров Т.Н., Гришина М.А., Ткаченко Г.А., Шпак И.М. Сравнительная характеристика методов типирования микроскопических грибов (обзор). Проблемы медицинской микологии. 2012. Т. 14. № 2. С. 18 – 24.
Шевченко А.Г., Глузмин М.И., Егорова Е.В., Глузмина В.Ю. Урбанизация и выявляемость микозов стоп и кистей в Краснодарском крае. Проблемы медицинской микологии. 2016. Т. 18. № 2. С. 129.
Шевяков М.А. Гепатотоксичность антифунгальных препаратов. Проблемы медицинской микологии. 2011. Т. 13. № 2. С. 121.
Шевяков М.А., Медведева Т.В Лекарственные поражения печени при лечении дерматомикозов (обзор). Проблемы медицинской микологии. 2012. Т. 14. № 1. С. 9 – 12.
Щербак О.Н., Андреева И.Д., Казмирчук В.В., Лошко Г.А. Противогрибковая активность новых производных 4Н-пиридо[4´,3´:5,6]пирано[2,3-d]пиримидина. Проблемы медицинской микологии. 2012. Т. 12, № 2. С. 139 – 140.
Юцковский А.Д., Паулов О.И., Кулагина Л.Г. Некоторые клинические особенности онихомикозов. Проблемы медицинской микологии. 2012. Т. 12. № 2. С. 140.
Юцковский А.Д., Кулагина Л.М., Паулов О.И. Современный взгляд на лечение микозов стоп. Проблемы медицинской микологии. 2010. Т. 2. №2. С. 144.
Яковлев А.Б. Критерии дифференциального диагноза псевдомонадной онихии и онихомикоза. Проблемы медицинской микологии. 2010. Т. 2. №2. С. 145.
Яковлев А.Б., Липова Е.В Частота возникновения вторичного онихомикоза на фоне псориатической онихии. IX Российская научно-практическая конференция санкт-петербургские дерматологические чтения 29-31 октября 2015. С.-Петербург, 2015. С. 206 – 207.
Abadi D., Zderic V. Ultrasoundmediated nail drug delivery system. J Ultrasound Med. 2011. Vol. 30. No 12. Р. 1723 – 1730.
Ahmed M., Gupta S., Gupta S. A. Clinico-mycological study of onychomycosis. Egyptian Dermtol Online J. 2010. Vol. 6. Р. 1.
Alexander C.L., Shankland G.S., Carman W., Williams C. Introduction of a dermatophyte polymerase chain reaction assay to the diagnostic mycology service in Scotland. Br. J. Dermatol. 2011. Vol. 164. Р. 966 – 972.
Ameen M., Lear J.T., Madan V., Mohd Mustapa M.F., Richardson M. British Association of Dermatologists guidelines for the management of onychomycosis 2014. British J. of Dermatology. 2014. No 171. P. 937 – 958.
Aspiroz C., Fortuño Cebamanos B., Rezusta A., Paz-Cristóbal P., Domínguez-Luzón F., Gené Díaz J., Gilaberte Y. Photodynamic therapy for onychomycosis. Case report and review of the literature. Rev. Iberiam. Micol. 2011. Vol. 28. No 4. Р. 191 – 193.
Bader O., Weig M., Taverne-Ghadwal L., Lugert R., Gross U., Kuhns M. Improved clinical laboratory identification of human pathogenic yeasts by matrix-assisted laser desorption ionization time-of-flight mass spectrometry. Clin. Microbiol. Infect. 2011. Vol. 17. P. 1359 – 1365.
Bangsgaard N., Saunte D.M., Folkenberg M., Zachariae C. Serious adverse events reporting on systemic terbinafine: a Danish register-based study. Acta Derm. Venereol. 2011. Vol. 91. Р. 358 – 359.
Baran R. The elderly. Clin Dermatol. 2011. Vol. 29. Р. 54 – 60.
Budak A., Bogusz B., Tokarczyk M., Trojanowska D. Dermatophytes isolated from superficial fungal infections in Krakow, Poland, between 1995 and 2010. Mycoses. 2013. Vol. 56. No 4. Р. 422 – 428.
Carney C., Tosti A., Daniel R., Scher R., Rich P., DeCoster J., Elewski B. A new classification system for grading the severity of onychomycosis: Onychomycosis severity index. Arch Dermatol. 2011. Nov. Vol. 147. Р. 1277 – 1282.
Cupta A.K., Paguet M., Tavakkol A. Terbinafine in the treatment of dermatophyte toenail onychomycosis: a mena-analysis of eficfcy for continuous and intermittent regiment. J Eur Aсad Dermatol Venerol. 2013. Vol. 27. Р. 267 – 272.
Dhib I., Fathallah A., Yaacoub A., Zemni R., Gaha R., Said M.B. Clinical and mycological features of onychomycosis in central Tunisia: a 22-years retrospective study (1986-2007). Mycoses 2013. Vol. 56. No 3. Р. 273 – 280
Elewski B.E., Rich P., Pollak R., Pariser D.M., Watanabe S., Senda H., Ieda C., Smith K., Pillai R., Ramakrishna T., Olin J.T. Efinaconazole 10 % solution in the treatment of toenail onychomycosis: two phase III multicentre, randomizet, double-blind studies. J Am Acal Dermatol. 2013. Vol. 68. No 4. Р. 600 – 608.
Elewski B., Pollak R., Ashton S., Rich P., Schlessinger J., Tavakkol A. A randomized, placebo-and active-controlled, parallel-group, multicentre, investigator –blinded study of four treatment regimens of posaconazole in adults with toenail onychomycosis. Br J Dermatol. 2012. Vol. 166. Р. 389 – 398.
Emtestam L., Kaaman T., Rensfeldt K. Treatment of distal subungual onychomycosis with a topical preparation of urea, propylene glycol and lactic acid: results of a 24-week, double-blind, placebo-controlled study. Mycoses. 2012. Vol. 55. Р. 532 – 540.
Firinu D., Massidda O., Lorrai M.M., Serusi L., Peralta M., Barca M.P., Serra P., Manconi P.E. Successful treatment of chronic mucocutaneous candidiasis caused by azole-resistant Candida albicans with posaconazole. Clin. Dev. Immunol. 2011. Р. 286 – 289.
Ghannoum M., Isham N., Catalano V. A second look at efficacy criteria for onychomycosis.: clinical and mycological cure. Br J Dermatol. 2014. Vol. 170. Р. 182 – 187.
Gupta A., Drummond-Main C. Systematic review of nondermatophyte mold onychomycosis : diagn0sis, clinical types , epidermology, and treatment. J Am. Acad. Dermatol. 2012. Vol. 66. Р. AB122.
Gupta A.K., Simpson F.C. New therapeutic options for onychomycosis. Expert Opin Pharmacother. 2012. Vol. 13. No 8. Р. 1131 – 1142.
Gupta A.K., Paquet M. Systemic antifungals to treat onychomycosis in children: a systematic review. Pediatr Dermatol. 2013. Vol. 30. Р. 294 – 302.
Gupta A.K. Onychomycosis: what do we consider/how do we define cure and what are the barriers to achieving it? J. Am. Acad. Dermatol. 2013. Vol. 68. Р. AB11.
Gulcan A., Gulcan E., Oksuz S. Prevalence of toenail onychomycosis in patients withtype 2 diabetes mellitus and evaluation of risk factors. J. Am. Podiatr. Med. Assoc. 2011. Vol. 101. Р. 49 – 54.
Gupta A.K., Drummond-Main C., Cooper E.A., Brintnell W., Piraccini B.M., Tosti A. Systematic review of nondermatophyte mold onychomycosis diagnosis, clinical types , epidermology, and treatment. J. Am. Acad. Dermatol. 2012. Vol. 66. No 3. Р. 494 – 502.
Hartmane I., Dervenice A., Mailand F. Mikazans I., Frisenda L., Caserini M. Evaluation of safety profile, pharmacokinetics , and clinical benefit of an innovative terbinafine transungual sjlution (P-3058): a phase I study in patients with mild-tj-moderate distal subungual onychomycosis. J Am Asad Dermatol. 2013. Vol. 68. Issue 4. Sup. 1. Р. AB105.
Hay R.J., Baran R. Onychomycosis: a proposed revision of the clinical classification. J. Am. Acad. Dermatol. 2011. Vol. 65. Р. 1219 – 1227.
Hees H., Jager M.W., Raulin C. Treatment of onychomycosis using the 1064-nm Nd:YAG laser: a clinical pilot study. Dtsch. Dermatol. Ges. 2014. Bd. 12. S. 322 – 329.
Hees H., Raulin C., Baumler W. Laser treatment of onychomycosis: an in vitro pilot stady. J. Dtsch. Dermatol. Ges. 2012. Bd. 10. S. 913 – 917.
Hochman L.G. Laser treatment of onychomycosis using a novel 0.65-millisecond pulsed Nd:YAG 1064-nm laser. J. Cosmеt. Las. Ther. 2011. Vol. 13. Р. 2 – 5.
Hollmig S.T., Rahman Z., Henderson M.T., Rotatori R.M., Gladstone H., Tang J.Y. Lack of efficacy with 1064-nm neodymium: yttrium-aluminum-garnet laser for the treatment of onychomycosis: a randomized, controlled trial. J. Am. Asad. Dermatol. 2014. May. Vol. 70. No 5. Р. 911 – 917.
Honraet K., Rigole P., Matthijs N., Rossel B., Coenye T. Acidification as an approach to control dermatophytes. 20th EADV Congress, 20-24 October 2011, Lisbon, Portugal. Abstr. PO 480.
Hwang S.M., Suh M.K., Ha G.Y. Onychomycosis due to nondermatophytic molds. Ann. Dermatol. 2012. Vol. 24. Р. 175 – 180.
Jo Siu W.J., Tatsumi Y., Senda H., Pillai R., Nakamura T., Sone D., Fothergill A. Comparison of in vitro antifungal activities of efinaconazole and currently available antifungal agents against a variety of pathogenic fungi associated with onychomycosis. Antimicrob Agents Chemother. 2013. Vol. 57. No 4. Р. 1610 – 1616.
Jo Y., Kim S.H., Koh K., Park J., Shim Y.B., Lim J., Kim Y., Park Y.J., Han K. Reliable, accurate determination of the leukocyte differential of leukopenic samples by using Hematoflow method III Korean. J. Lab. Med. 2011. Vol. 31. No 3. P. 131 – 137.
Karsai S., Junger M. Laser dermatology – beware the sharks! Br. J. Dermatol. 2014. Vol. 170. Р. 473 – 474.
Kimura U, Takeuchi K, Kinoshita A, Takamori K, Hiruma M, Suga Y. Treating onychomycoses of the toenall: clinical efficacy of the sub-millisecond 1,064 nm Nd: YAG laser using a 5mm spot diameter. J. Drugs Dermatol. 2012. Vol. 11. No 4. Р. 496 – 504.
Lai W.Y., Tang W.Y., Loo S.K., Chan Y. Clinical characteristics and treatment outcomes of patients undergoingnail avulsion surgery for dystrоphic nails. Hong Kong Med. J. 2011. Vol. 17. Р. 127 – 131.
Landsman A.S., Robbins A.H. Treatment of mild, moderate, and severe onychomycosis using 870-and 930-nm light exposure: some follow-up observations at 270 days. J. Am. Podiatr..Med. Assoc. 2012. Vol. 102. Р. 169 – 171.
Letscher-Bru V., Obszynski C.M., Samsoen M., Sabou M., Waller. J, Candolfi E. Antifungal activity of sodium bicarbonate against fungal agents causing superficial infections. Mycopathologia. 2013. Vol. 175. No 1 – 2. Р. 153 – 158.
Li X.F., Tian W., Wang H., Chen H., Shen Y.N., Lv G.X., Liu W.D. Direct detection and differentiation of causative fungi of onychomycosis by multiplex polymerase chain reaction-based assay. Eur J Dermatol. 2011. Vol. 21. No 1. Р. 37 – 42.
Lim E.H., Kim H.R., Park Y.O., Lee Y., Seo Y.J., Kim C.D., Lee J.H., Im M. Toenal onychomycosis treated with a factional carbon-dioxide laser and topical antifungal cream. J Am Asad Dermatol. 2014. Vol. 70, No 5. Р. 918 – 923.
Matrissiani L., Talbot K., Jones S. Safety and efficacy of tinea pedis and onychomycosis treatment in people with diabetes: a systematic review. J. Foot Ancle Res. 2011. Vol. 4. Р. 26.
Menendez S., Falson L., Magueira Y. Therapeutic efficacy of topical JLEOZON in patients suffering from onychomycosis. Mycoses. 2011. Vol. 54. Р. e272 – е277.
Miklić P., Skerlev M., Budimcić D., Lipozencić J. The frequency of superficial mycoses according to agents isolated during a tenyear period (1999-2008) in Zagreb area, Croatia. Acta Dermatovenerol Croat. 2010. Vol. 18. Р. 92 – 98.
Minnebruggen G. Van, François I.E.J.A., Cammue B.P.A., Thevissen K., Vroome V., Borgers M., Shroot B. A General overview on past, present and future antimycotics. The Open Mycology Journal. 2010. Vol. 4. Р. 22 – 32.
Murdan S., Milcovich G., Goriparthi G.S. An assessment of the human nail plate pH. Skin Pharmacol. Physiol. 2011. Vol. 24. Р. 175 – 181.
Narotham Reddy K., Srikanth B. Akshaya, Sharan T. Ram, Biradar P. Epidemiological, clinical and cultural study of onychomycosis. Am. J. Dermatol. Venereol. 2012. Vol. 1. Р. 35 – 40.
Nenoff P., Grunewald S., Paasch U. Laser therapy of onychomycosis. J. Dtsch. Dermatol. Ges. 2014. Bd. 12. H. 1. Р. 33 – 38.
Noguchi H., Miyata K., Sugita T., Hiruma M. Treatment of Onychomycosis Using a 1064 nm Nd: YAG Laser. Med. Mycol. J. 2013. Vol. 54. Р. 333 – 339.
Paasch U., Mock A., Grunewald S., Bodendorf M.O., Kendler M., Seitz A.T., Simon J.C., Nenoff P. Antifungal efficacy of lasers against dermatophytes and yeasts in vitro. Int J Hyperthermmia. 2013. Vol. 29. Р. 544 – 550.
Parish L.C., Parish J.L., Routh H.B., Fleischer A.B. Jr, Avakian E.V., Plaum S., Hardas B. A randomized, double-blind, vehicle-controlled efficacy and safety study of naftifine 2 % cream in the treatment of tinea pedis. J Drugs Dermatol. 2011. Vol. 10. No 11. Р. 1282 – 1288.
Parish L.C., Parish J.L., Routh H.B., Avakian E., Olayinka B., Pappert E.J., Plaum S., Fleischer A.B., Hardas B. Double-blind, randomized, vehicle-controlled study evaluating the efficacy and safety of naftifine 2 % cream in tinea cruris. J Drugs Dermatol. 2011. Vol. 10. No 10. Р. 1142 – 1147.
Pazos L. R., Ferreiros V. P., Pereiro V., Toribio J. Onychomycosis observed in children over a 20-year period. Mycoses. 2011. Vol. 54. Р. 450 – 453.
Piraccini B.M., Sisti A., Tosti A. Long-term follow-up of toenail onychomycosis caused by dermatophytes after successful treatment with systemic antifungal agents. J. Am. AcadDermatol. 2010. Vol. 62. Р. 411 – 414.
Piraccini B.M., Starase M., Bruni F. Onychomycosis in children. Expert Rev Dermatol. 2012. Vol. 7. Р. 569 – 578.
Putignani L., Chierico F. Del, Onori M.MALDI-TOF mass spectrometry proteomic phenotyping of сlinically relevant fungi. Mol. Biosyst. 2011. Vol. 7. P. 620 – 629.
Reich A., Szepietowski J.C. Health-related gualiti of life in patients with nail disorders. Am J Clin Dermatol. 2011. Vol. 12. Р. 313 – 320.
Richardson M.D., Warnоck D.W. Fungal infection: Diagnosis and Management. 4th ed. Chichester. Wiley-Blackwell? 2012. 476 р.
Rodríguez-Pazos L., Pereiro-Ferreirós M.M., Pereiro M. Jr., Toribio J. Onychomycosis observed in children over a 20-year period. Mycoses. 2011. Vol. 54. Р. 450 – 453.
Shivakumar H.N., Vaka S.R., Madhav N.V., Chandra H., Murthy S.N. Bilayered nail lacquer of terbinafine hydrochloride for treatment of onychomycosis. J Pharm Sci. 2010. Vol. 99. No 10. Р. 4267 – 4276.
Singal A., Khanna D. Onychomycosis: diagnosis and management. Indian J. Dermatol. Venereol. Leprol. 2011. Vol. 77. Р. 659 – 672.
Sigurgeirsson B., Rossem Van K., Malahias S., Ratering K. A phase II, randomized, double-blind study to investigate the efficacy and safety of 4 dose regiments of oral albaconazole in patients with distal subungual onychomycosis. J Am Asad Dermatol. 2013. Vol. 69. Р. 416 – 425.
Shivakumar H.N., Juluri A., Desai B.G., Murthy S.N. Ungual and Transungual drug delivery. Drug. Dev. Ind. Pharm. 2012. Vol. 38. No 8. Р. 901 – 911.
Stein Gold L.F., Vlahovic T., Verma A., Olayinka B., Fleischer A.B. Jr. Naftifine Hydrochloride Gel 2 % is Efficacious and Safe for the Treatment of Tinea Pedis. Journal of Drugs in Dermatology. 2015. Vol. 14. No 10. Р. 138 – 144.
Stevenson L. G., Drake S. K., Shea Y. R., Zelazny A. M., Murray P. R. Evaluation of matrix-assisted laser desorption ionization-time of flight mass spectrometry for identification of clinically important yeast species. J. Clin. Microbiol. 2010. Vol. 48. No 1. P. 3482 – 3486.
Subissi A., Monti D., Togni G., Mailland F. Ciclopirox: recent nonclinical and clinical data relevant to its use as a topical antimycotic agent. Drugs. 2010. Vol. 70. Р. 2133 – 2152.
Spriet I., Lambrecht C., Lagrou K., Verhamme B. Successful eradication of Scytalidium dimidiatum-induced ungula and cutaneous infection with voriconazole. Eur. J. Dermatol. 2012. Vol. 22. Р. 197 – 199.
Waibel J., Rudnick A., Wulcan A.J. Prospective efficacy and safety study to evaluate laser with real-time temperature feedbeck for fungal onychomycosis. Laser. Surg. Med. 2013. Vol. 12. Р. 1237 – 1242.
Wisselink G.J., Zanten E. van, Kooistra-Smid A.M. Trapped in keratin; a comparison of dermatophyte detection in nail, skin and hair samples directly from clinical samples using culture and realtime PCR. J. Microbial Methods. 2011. Vol. 85. Р. 62 – 66.
Yin Z., Xu J., Luo D. A meta-analysis comparing long-term recurrences of toenail onychomycosis after successful treatment with terbinafine versus itraconazole. Dermatolog. Treat. 2012. Vol. 23. Р. 449 – 452.
Zhang R. N., Wang R. N., Zhuo F. L., Duan X. H., Zhang X. Y., Zhao J. Y. Long- pulse Nd: YAG 064-nm laser treatment for onychomycosis. Chin. Med. J. (Engl). 2012. Vol. 125. Р. 3288 – 3291.

ДОДАТОК А

АКТИ ВПРОВАДЖЕННЯ

ДОДАТОК Б
СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗДОБУВАЧА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
ТА ВІДОМОСТІ ПРО АПРОБАЦІЮ РЕЗУЛЬТАТІВ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Салей Е. А. Онихомикозы (эпидемиология, этиопатогенез, лечение) // Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология. 2011. № 1–4. С. 110–114.
2. Биотин в комплексном лечении больных ониходистрофиями / Е. А. Салей, А. Д. Дюдюн, В. П. Федотов, Н. Н. Полион, Д. Г. Башмаков, С. К. Курбанова // Дерматологія та венерологія. 2011. № 2 (52). С.109–111.
3. Сучасні аспекти лікування хворих на оніхомікоз / А. Д. Дюдюн, О. А. Салей, Н. Н. Поліон, Ю. Ф. Полковніков, І. В. Жила // Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология. 2012. № 1–4. С. 201–205.
4. Новые возможности местного лечения пациентов с онихомикозом / А. Д. Дюдюн, Е. А. Салей, Н. Н. Полион, В. В. Горбунцов // Український журнал дерматології, венерології, косметології. 2013. № 2 (49). С. 149–153.
5. Салей Е. А. Онихомикоз – современные взгляды и подходы к решению проблемы // Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология. 2013. № 1–4. С. 241–243.
6. Ефективність комплексного, комбінованого лікування хворих на оніхомікоз / О. А. Салей, А. Д. Дюдюн, В. В. Гладишев, В. В. Луць // Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология. 2014. № 1–4. С. 186–191.
7. Дюдюн А. Д., Салей Е. А., Полион Н. Н. Комплексное лечение больных онихомикозом // Український журнал дерматології, венерології, косметології. 2015. № 1 (56). С. 115–118.
8. Салей О. А. Стан мікроциркуляторного русла у хворих на оніхомікоз // Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология. 2015. № 3–4. С. 202–208.
9. Функціональний стан гепатобіліарної системи у хворих на оніхомікоз при системному застосуванні антимікотиків / А. Д. Дюдюн, Н. М. Поліон, О. А. Салей, М. А. Кравченко, В. А. Лубковський, В. В. Баюта // Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология. 2016. № 1–4. С. 63–68.
10. Салей Е. А., Дюдюн А. Д. Комплексное лечение больных онихомикозом с применением биотина // Актуальные вопросы дерматологии, венерологии и ВИЧ/СПИД инфекции : Сборник научных трудов. Харьков : Изд-во „С.А.М.”, 2013. С. 202–207.
11. Салей Е. А., Дюдюн А. Д., Полион Н. Н. Комплексное лечение больных онихомикозом // Актуальные вопросы дерматологии, венерологии и ВИЧ/СПИД инфекции : Сборник научных трудов. Харьков, 2014. С. 173–179.
12. Вплив системних антимікотиків на функціональний стан печінки при лікуванні хворих на дерматомікози / А. Д. Дюдюн, Н. М. Поліон, О. А. Салей, Л. В. Букач // Актуальные вопросы дерматологии, венерологии и ВИЧ/СПИД инфекции : Сборник научных трудов. Харьков, 2016. С. 86–94.
13. Сучасні уявлення про етіологію, патогенез та методи терапії хворих на оніхомікоз / О. А. Салей, А. Д. Дюдюн, Н. М. Поліон, І. В. Жила, І. М. Гавріна. Актуальные вопросы дерматологии, венерологии и ВИЧ/СПИД инфекции. Харьков, 2017. С. 189–197.
14. Пат. на корисну модель 100497 UA, МПК А61К31/00. Спосіб лікування хворих на оніхомікоз при ураженні більш трьох нігтьових пластинок або ураженні кожної нігтьової пластинки більш ніж 50 % / А. Д. Дюдюн, О. А. Салей, Н. М. Поліон, В. В. Луць. – № u201501539; заявл. 23.02.2015; опубл. 27.07.2015, Бюл. № 14.
15. Пат. на корисну модель 101900 UA, МПК А61К31/00. Спосіб лікування хворих на оніхомікоз при ураженні до трьох нігтьових пластинок і ураженні кожної нігтьової пластинки менш ніж 50 % / А. Д. Дюдюн, О. А. Салей, Н. М. Поліон, В. В. Луць. – № u201502302; заявл. 16.03.2015; опубл. 12.10.2015, Бюл. № 19.
16. Особенности комплексного лечения больных онихомикозом / Е. А. Салей, А. Д. Дюдюн, В. В. Горбунцов, Н. Н. Полион // Проблемы медицинской микологии. 2013. Научно-практическая конференция по медицинской микологии (XVI Кашкинские чтения) : Тезисы докладов. Проблемы медицинской микологии. Т. 15, № 2. С. 118.
17. Дюдюн А. Д., Поліон Н. М., Салей О. А. Стан антиоксидантної системи у хворих на оніхомікоз // Тези ІІІ (Х) з’їзду Української асоціації лікарів-дерматовенерологів і косметологів, 22–23 листопада 2017 р., м. Львів. Український журнал дерматології, венерології, косметології. 2017. № 4 (67). С. 77–78.

Відомості про апробацію результатів дисертації:

1. Науково-практична конференція з міжнародною участю «Актуальні проблеми дерматології, венерології та ВІЛ/СНІД-інфекції», присвячена 130-річчю кафедри дерматології , венерології і СНІДу, м. Харків, 19 червня 2014 року, усна доповідь: Салей О.А, Дюдюн А.Д., Поліон Н.М. «Комплексне лікування хворих на оніхомікоз».
2. Засідання Дніпропетровського обласного товариства дерматовенерологів та Дніпропетровської філії Української асоціації лікарів-дерматовенерологів та косметологів, м. Дніпропетровськ, 18 липня 2015 року, усна доповідь: Салей О.А «Стан мікроциркуляторного русла у хворих на оніхомікоз».
3. Засідання Дніпропетровського обласного товариства дерматовенерологів та Дніпропетровської філії Української асоціації лікарів-дерматовенерологів та косметологів, м. Дніпропетровськ, 21 грудня 2016 року, усна доповідь: Салей О.А «Стан антиоксидантної системи та перекисного окислення у хворих на оніхомікоз».
4. Науково-практична конференція з міжнародною участю «Актуальні проблеми дерматології, венерології та ВІЛ/СНІД-інфекції», присвячена 90-річчю доцента Петрова Б.Р., м. Харків, 15 червня 2017 року, усна доповідь: Салей О.А, Дюдюн А.Д., Поліон Н.М., Жила І.В., Гавріна І.М. «Сучасні уявлення про етіологію, патогенез та методи «терапії хворих на оніхомікоз».