Oops! It appears that you have disabled your Javascript. In order for you to see this page as it is meant to appear, we ask that you please re-enable your Javascript!

Державна установа
«Інститут дерматології та венерології НАМН України»

Яакубі Ранда

УДК 616.53-002-06:[616.98:579.852Candida]-08-048.34

ОПТИМІЗАЦІЯ ТЕРАПІЇ ХВОРИХ НА ВУГРОВУ ХВОРОБУ
З СУПУТНЬОЮ КАНДИДОЗНОЮ ІНФЕКЦІЄЮ

14.01.20 – шкірні та венеричні хвороби

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата медичних наук

Харків – 2018

Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Запорізькому державному медичному університеті МОЗ України.

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор
Федотов Валерій Павлович,
Запорізький державний медичний університет
МОЗ України, завідувач кафедри дерматовенерології та косметології з курсом дерматовенерології і естетичної медицини факультету післядипломної освіти.

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор
Солошенко Ельвіра Миколаївна,
ДУ «Інститут дерматології та венерології
НАМН України», завідувач лабораторією алергології;

доктор медичних наук, професор
Дащук Андрій Михайлович,
Харківський національний медичний
університет МОЗ України,
завідувач кафедри дерматології, венерології і СНІДу.

Захист дисертації відбудеться «23» травня 2018 р. об 1100 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.603.01 при ДУ «Інститут дерматології та венерології НАМН України» за адресою: 61057, м. Харків, вул. Чернишевська, 7/9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДУ «Інститут дерматології та венерології НАМН України» за адресою: 61057, м. Харків, вул. Чернишевська, 7/9.

Автореферат розісланий «19» квітня 2018 року.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
д. мед. н.                                                                               Ю.В. Щербакова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Вугрова хвороба (ВХ), або вульгарні вугрі, акне, представляє собою хронічне поліетіологічне захворювання з ураженням переважно волосяних фолікулів та сальних залоз. Численні автори відмічають, що серед підлітків у віці 15-18 років 80% страждає на ВХ (F. Poli et al, 2008), крім того 11% складають люди старші 25 років (Т. В. Святенко, 2010; Л. Д. Калюжна, 2011; Я. А. Юцковская, 2011). Незважаючи на те, що існує велика кількість досліджень, присвячених вивченню різноманітних аспектів механізмів розвитку ВХ (Е. М. Солошенко та ін., 2005; Л.О. Гулей, 2007), багато її сторін залишається не з’ясованими. Вугрові елементи виникають внаслідок серйозних порушень багатьох функцій організму (ендокринного та імунного статусу, діяльності шлунково-кишкового тракту, захисних механізмів шкіри, супутньої патології та ін.), що сприяє виникненню запалення сально-волосяного апарату (А. Д. Дюдюн, Н. Ю. Резніченко, 2008). Значне місце у механізмах розвитку ВХ займають інфекційні фактори: P. acne, стафілококи, стрептококи, Candida, Demodex folliculorum, які суттєво впливають на ВХ, ускладнюють її перебіг. Недостатньо вивчена роль ліпофільних дріжджоподібних грибів роду Malassezia та Candida, відсутні комплексні дослідження клініко-патогенетичних взаємозв’язків маласезійної інфекції шкіри та кандидозу з ВХ. Між тим, прояви маласезійної і кандидозної інфекції шкіри широко розповсюджені серед населення і ВХ не може не реагувати на вплив цих інфекційних факторів. Відсутні високоефективні методи терапії ВХ, особливо при інфекційних ускладненнях. Без призначення етіотропних препаратів ремісії короткочасні у зв’язку з неминучістю рецидивів у хворих, що свідчить про недостатню ефективність терапії ВХ (Я. Ф. Кутасевич, І. О. Маштакова, 2011; О. М. Шупенько, 2013).

З урахуванням вищезазначеного, актуальним є розробка нових методів комплексного лікування хворих на ВХ з урахуванням ролі грибів Malassezia і Candida і використанням коригуючої етіопатогенетичної терапії.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в рамках науково-дослідної роботи Запорізького державного медичного університету: «Розробка методів терапії та профілактики рецидивів хронічних дерматозів та хвороб, що передаються статевим шляхом із урахуванням особливостей гомеостазу хворих та супутньої патології» (№ держреєстрації 0113U000800).

Дисертантом особисто виконано фрагменти, по вивченню ланок патогенезу ВХ із супутнім кандидозом і маласезіозом, удосконаленню діагностичних критеріїв, а також розроблено метод комплексного лікування, проведено статистичну обробку.

Мета та задачі дослідження. Мета – підвищення ефективності лікування хворих на ВХ, асоційовану з кандидозом і маласезіозом, шляхом розробки комплексної диференційованої терапії з використанням етіотропних та патогенетичних препаратів, з урахуванням результатів досліджень імунного гомеостазу, мікробіоценозу шкіри, стану водно-жирової мантії.

Задачі роботи:

1. Провести клінічне обстеження хворих на ВХ та виявити сучасні особливості перебігу захворювання при наявності супутнього маласезіозу і кандидозу шкіри.

2. Вивчити до і після терапії у хворих на ВХ, ускладнену мікозом, показники факторів міжклітинних відносин, що відповідають за про- та протизапальні ефекти, репарацію пошкодження (інтерлейкіни (IL) -10 і -12, CD3+, CD4+, CD8+, CD16+, CD22+, імуноглобуліни основних класів G, A, M), активність фагоцитуючих клітин, поліморфно-ядерних лейкоцитів.

3. Вивчити до і після лікування у хворих показники мікробіоценозу шкіри, характер екскреції шкірного сала і вологості, рН шкіри.

4. Провести зіставний аналіз клінічних особливостей та перебігу ВХ із супутнім маласезіозом і кандидозом шкіри, функціональних та усіх проведених лабораторних досліджень для встановлення різних рівнів патогенетичних порушень і розробки комплексної диференційованої методики лікування хворих на ВХ із супутньою кандидозною інфекцією шкіри з поетапним використанням етіотропних і патогенетичних препаратів, зовнішніх засобів.

5. Оцінити вплив розробленого методу лікування на клінічну картину, перебіг дерматозів, мікробіоценоз шкіри, стан водно-жирової мантії та імунного статусу, вивчити найближчі та віддаленні результати лікування, запропонувати методи профілактики рецидивів.

Об’єкт дослідження: ВХ із супутнім маласезіозом і кандидозом шкіри.

Предмет дослідження: показники мікробного пейзажу шкіри, імунної системи, функціонального стану шкіри хворих на ВХ із супутньою грибковою інфекцією шкіри.

Методи дослідження:

1. Клінічні: аналіз суб’єктивних та об’єктивних даних обстеження, постановка діагнозу, контроль ефективності лікування.

2. Загальнолабораторні: клінічні аналізи крові, сечі, калу, серологічні аналізи крові.

3. Діагностика мікроскопічна та мікологічна маласезіозу та кандидозу.

4.  Імунологічні: НСТ-тест, IL-10, IL-12, CD3+, CD4+, CD8+, CD16+, CD22+, імуноглобуліни основних класів G, A, M, фагоцитарні реакції.

5.  Мікроскопічне та культуральне дослідження мікробного пейзажу шкіри.

6.  Функціональні – себуметрія і корнеометрія, визначення рН шкіри.

7. Статистичні: оцінка достовірності досліджених показників.

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше у хворих на ВХ, асоційовану з маласезіозом і кандидозом, на відміну від хворих на ВХ без супутнього мікозу, встановлено особливості клінічних проявів, ускладнений перебіг дерматозу.

Вперше у хворих на ВХ, асоційовану з маласезіозом і кандидозом, показано роль порушень мікробіоценозу шкіри в патогенезі захворювання та встановлено взаємозв’язок цих змін з особливостями клінічних проявів і ступенем мікробного обсіменіння шкіри.

Вперше у хворих на ВХ, асоційовану з маласезіозом і кандидозом, виявлено порушення водно-ліпідної мантії.

У хворих на ВХ, асоційовану з маласезіозом і кандидозом, доповнено дані про стан імунного гомеостазу.

Вперше у хворих на ВХ, асоційовану з маласезіозом і кандидозом, науково обґрунтовано комплексний метод диференційованого поетапного лікування з використанням комбінованих схем, які включають лікарські засоби з фунгіцидною та імунокоригуючою дією, дано клініко-лабораторну оцінку методу, визначено найближчі та віддалені результати терапії, а також підходи до диспансеризації.

Практичне значення отриманих результатів. Практичним лікарям запропоновано доступні об’єктивні клініко-лабораторні критерії визначення показань до призначення та проведення комплексної диференційованої поетапної терапії хворих на ВХ, асоційовану з кандидозом і маласезіозом шкіри.

Розроблено оригінальну диференційовану методику раціональної поетапної комплексної терапії хворих на ВХ із супутньою кандидозною інфекцією шляхом призначення на фоні традиційної терапії сучасних вітчизняних протимікотичних (ітраконазол) і імунокоригуючих (тилорон, тіотриазолін, субалін) засобів (патент на корисну модель № 114196 UA від 27.02.2017), що дозволило підвищити ефективність лікування за рахунок скорочення терміну лікування, підвищення кількості хворих із повною клінічною ремісією, подовження міжрецидивного періоду.

Основні положення дисертації впроваджено в практику роботи Комунальної установи «Запорізький обласний шкірно-венерологічний клінічний диспансер» Запорізької обласної ради, Вінницької обласного шкірно-венерологічного диспансеру, Комунального закладу «Одеський обласний шкірно-венерологічний диспансер». Матеріали також впроваджено у педагогічний процес кафедри дерматовенерології та косметології з курсом дерматовенерології і естетичної медицини факультету післядипломної освіти Запорізького державного медичного університету, кафедри шкірних та венеричних хвороб Державного закладу «Дніпропетровська медична академія МОЗ України», кафедри шкірних та венеричних хвороб Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова, кафедри дерматології, венерології і СНІДУ Харківського національного медичного університету.

Особистий внесок здобувача. Дисертантом самостійно визначено мету і завдання роботи. Здійснено патентний пошук і аналіз даних наукової літератури, проведено клінічне обстеження та лікування 120 хворих на ВХ, а також більшість лабораторних досліджень, виконано облік та оцінку результатів обстеження, написано всі розділи дисертації, підготовлено до друку наукові публікації, сформульовано рекомендації.

Здобувачем самостійно розроблено метод комплексного поетапного лікування хворих на ВХ, асоційовану з кандидозом і маласезіозом, а також здійснено статистичну обробку даних та разом з науковим керівником проаналізовано отримані результати й зроблено відповідні висновки. Запозичення досвідів інших авторів відсутні.

Усі опубліковані наукові праці, в яких викладено основні положення і зміст дисертації, авторські. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використано лише та ідеї, положення і висновки, які є результатом особистої роботи здобувача і становлять його індивідуальний науковий внесок. Конфлікту інтересів немає.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи доповідались і обговорювалися на науково-практичних конференціях: Х Всеукраїнській науково-практичній конференції з міжнародною участю «Актуальні питання косметології та дерматології» (Запоріжжя, 2016); ХІ Всеукраїнській науково-практичній конференції з міжнародною участю «Актуальні питання косметології та дерматології» (Запоріжжя, 2017); «Сучасні аспекти медицини та фармації – 2017» (Запоріжжя, 2017); науково-практичній конференції з міжнародною участю «Актуальні проблеми дерматології, венерології та ВІЛ/СНІД-інфекції», присвяченої 125 річчю професора Попова І.С. (Харків, 2017).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 13 друкованих праць, у тому числі статей – 10, з них у спеціалізованих наукових виданнях – 4 (у моноавторстві – 6), у журналах, що входять до міжнародних наукометричних баз Web of Science, Ulrich’s, Index Copernicus, Google Scholar, РІНЦ, – 3, у збірниках наукових праць – 5, патент на корисну модель – 1, клінічну лекцію з дерматовенерології та косметології – 1, тез – 1.

Структура та обсяг дослідження. Дисертація викладена на 147 сторінках, з яких 21 сторінку займає список використаних джерел і складається зі вступу, огляду літератури, трьох розділів власних досліджень, аналізу та обговорення результатів, висновків, рекомендацій, списку використаних джерел, який включає 193 роботи, з них 125 авторів України та країн СНД, 68 – далекого зарубіжжя, та двох додатків. Роботу ілюстровано 14 таблицями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Під спостереженням перебувало 120 хворих на ВХ. У всіх пацієнтів з’ясовувалися скарги, анамнез, проводилися фізикальні обстеження, оцінка дерматологічного статусу. Всім хворим проводили загальнолабораторні дослідження: клінічні аналізи крові та сечі, аналіз калу на яйця гельмінтів; серологічні (реакція мікропреципітації, реакція імунофлуоресценції) аналізи крові; флюорографічне дослідження з використанням традиційних методів.

Вивчення мікробіоценозу шкіри проводилося шляхом мікробіологічного дослідження складу мікрофлори шкіри методом змиву, а також визначення чутливості мікроорганізмів до антибіотиків.

Діагноз маласезіозу хворим встановлювався на підставі характерних клінічних проявів маласезіозу шкіри, мікроскопічного дослідження патологічного матеріалу і виявлення грибів, верифікації роду після засіву на середовище Сабуро під шар оливкового масла, а також кількісного культурального дослідження методом зішкріб-змивів за методикою J. P. Leeming, F. H. Wotman (1987), а діагноз кандидоз – за загальноприйнятими методами діагностики (мікроскопія, засів, підрахунок колонієутворюючих одиниць, біохімічна активність на середовищі Гіса, визначення виду грибів).

Стан водно-ліпідної мантії вивчався за визначенням рН, жирності та вологості шкіри, яке проводили за допомогою приладу Cosmomed Skin-O-Mate. Вміст води визначався на підставі оцінки діелектричної константи поверхневих шарів шкіри; функція сальних залоз – методом на основі фотометрії з оцінкою вмісту сала на одиницю поверхні шкіри; рівень рН вимірювався на поверхні шкіри і виражався в одиницях.

Дослідження імунного статусу проводилося шляхом вивчення лейкоцитарної формули, а також фенотипуванням лейкоцитів методом імунофенотипування клітин крові за диференційованими антигенами (так званими CD-рецепторами) за допомогою моноклональних антитіл набору «Клоноспектр» (Росія), при цьому визначали CD3+, CD4+, CD8+, CD16+, CD22+, індекс CD4+/CD8+. Вміст імуноглобулінів A, M, G у сироватці крові визначався методом прямої радіальної імунодифузії в гелі; концентрація IL-10 та IL-12 – методом твердофазного імуноферментного аналізу (набір фірми «Bender Med Systems GmbH», Австрія), фагоцитарна активність лейкоцитів за НСТ-тестом.

Статистична обробка отриманих результатів проводилася за допомогою сучасних статистичних методів аналізу на персональному комп’ютері з використанням пакету ліцензійної програми «STATISTICA® for Windows 6.0» (StatSoft Inc., № AXXR712D833214FAN5). При цьому визначався ступінь достовірності показників, кореляційні зв’язки результатів обстеження хворих різних груп.

Результати власних досліджень та їх обговорення. В основній групі було 120 (55 чоловіків і 65 жінок) хворих на ВХ у віці 16-27 років. Переважна кількість хворих страждала на ВХ протягом 3-8 років. Папуло-пустульозні вугрі діагностували у 102 зі 120 хворих (85 %), вузлові та кістозні – у 18 (15 %). За ступенем тяжкості II ступінь діагностовано у 40 (33,3 %), III ступінь – у 62 (51,7 %) і IV ступінь – у 18 (15 %) хворих.

Зі 120 хворих на ВХ у 100 встановлено маласезіоз, обумовлений М. furfur, M. pachidermatis, M. globosa, M. оbtuses, що проявлявся у вигляді пітиріазу волосистої частини голови, керозу Дар’є, комедонів, гнійного фолікуліту, різнокольорового лишаю, себорейного дерматиту. Кандидоз встановлено у 38 хворих, обумовлений С. albicans, C. tropicalis.

Було відмічено деякі особливості клінічних проявів і перебігу ВХ при поєднанні її з маласезіозом і кандидозом шкіри:

– найчастіше спостерігались інфільтративно-продуктивні форми, тобто переважали хворі у III стадії ВХ і більш виражене запалення і ексудація;

– при супутньому маласезіозі – виражений кератоз у ділянці волосяних фолікулів з великою кількістю комедонів;

– у 95 % хворих на ВХ з маласезіозом спостерігалася виражена гіперфункція сальних залоз, тобто була значно підвищеною жирність шкіри;

– відмічено відсутність спонтанних та повних ремісій;

– встановлено резистентність до традиційної терапії.

Групу порівняння складали 20 хворих на ВХ, що не мали маласезіозу і кандидозу, а також 30 хворих на ВХ, асоційовану з грибковою інфекцією, а групу контролю – 34 практично здорових осіб у віці 16–27 років, що не мали проявів вульгарних вугрів, маласезіозу і кандидозу.

При вивченні мікробіоценозу у практично здорових осіб виявлено: 51 штам мікроорганізмів із 4 родів, 11 видів, що були представлені у (74,2 ± 6,2) % сімейством Micrococeae; у (33,8 ± 10,4) % (17 штамів) – родом Staphylococcus; у (21,8 ± 10,4) % Malassezia – 8 видами, у (4,2 ± 18,4) % – Р. асnе. Інтенсивність колонізації проб шкіри не перевищувала 101–103 КУО∕см2, стерильних засівів було (47,2 ± 5,8) %. Demodex folliculorum зустрічався у (39,4 ± 11,0) %.

В основну групу за значущістю увійшли M. furfur, C. albicans, Р. асnes, рідко – стафілокок, E. coli, в епізодичну – стафілококи, стрептококи, ентеробактерії, Candida, P. аeruginosa.

Максимальне висівання збудників відмічалось у вигляді мікробних асоціацій: M. furfur, C. albicans, Р. асnes.

При вивченні чутливості мікрофлори до антибіотиків (еритроміцин, кліндаміцин, тетрациклін, доксициклін) відмічено значну резистентність як Р. асnes, так і кокової флори, ентеробактерій. Найбільша чутливість Р. асnes була до фторхінолонів, цефалоспоринів, фузидину, М. furfur – до клотримазолу, С. аlbicans – до амфотерицину і флуконазолу.

При вивченні мікробіоценозу неураженої шкіри у хворих на ВХ було виявлено 5 основних родів мікроорганізмів: Staphylococcus spp., Propionbacterium spp., Malassezia spp. Стафілококи були найбільш чутливі до азитроміцину.

Для оцінки стану захисних сил хворих на ВХ, проведення їм раціональної терапії та диспансеризації досліджувався імунний статус. Активність фагоцитів була достовірно (р<0,05) зміненою у хворих із супутнім маласезіозом і кандидозом: збільшення кількості нейтрофілів до 5,32 ± 0,32 (у контролі – 4,71 ± 0,29), зменшення ФІ до 36,8 ± 3,82 (у контролі – 85,9 ± 1,38), ФЧ – до 3,38 ± 0,58 (у контролі – 8,12 ± 0,72), НСТ-тест – до [15,2 ± 1,98] % (у контролі – [20,9 ± 1,78] %).

У хворих на ВХ, особливо асоційовану з кандидозом і маласезіозом, відмічено виражені, статистично достовірні (р<0,05, р<0,01) зміни кількісного складу основних популяцій та субпопуляцій лімфоцитів. Так, встановлено зниження кількості лейкоцитів до (5,14 ± 0,90) х 109∕л (у контролі – (6,62 ± 0,42) х 109∕л), лімфоцитів до (1,11 ± 0,20) х 109∕л (контроль – [1,72 ± 0,24] х 109∕л).

Абсолютна та відносна кількість СD3+ була зниженою до [(0,75 ± 0,06) х 109∕л] (контроль – [1,06 ± 0,01] х 109∕л), СD4+ – до (0,36 ± 0,04) х 109∕л (контроль – [0,62 ± 0,04] х 109∕л), СD8+ – до (0,24 ± 0,02) х 109∕л (контроль – [0,41 ± 0,02] х 109∕л), здебільшого у хворих на ВХ із супутнім мікозом.

У цих же хворих статистично значимо зниженим реєструвався коефіцієнт СD4+∕СD8+ до 1,14 ± 0,02 (у контролі – 1,50 ± 0,07). У той же час цей показник у пацієнтів без мікозу не відрізнявся від здорових осіб (1,50 ± 0,01).

Кількість натуральних кілерів (СD16+) у досліджених хворих була підвищеною до (0,39 ± 0,01) х 109∕л (контроль – [0,22 ± 0,03] х 109∕л). Слід відмітити, що підвищення СD16+ реєструвались як у хворих на ВХ із супутнім мікозом, так і без грибкової інфекції ([0,34 ± 0,01] х 109∕л).

Абсолютний та відносний вміст СD22+ статистично значимо (р<0,01) був підвищеним до (0,38 ± 0,01) х 109∕л (у контролі – [0,27 ± 0,01] х 109∕л) тільки у хворих із супутнім мікозом, що розцінено як прояви імунорегуляторних порушень з наявністю імунодефіциту, більш виражені в 3 та 4 стадіях ВХ.

Не відмічалося статистично достовірних змін рівня Іg А, у той час як концентрація Іg М, була достовірно (р<0,05) збільшеною до (2,4 ± 1,1) г∕л (норма – [1,5 ± 0,1] г/л) тільки у хворих на ВХ, ускладнену мікозом. Також був статистично достовірно збільшеним у цих хворих рівень Ig G до (17,1 ± 1,2) г/л (у контролі – [12,2 ± 1,1] г/л).

Дослідження цитокінового статусу показало, що рівень IL-10 був підвищеним до (40,2 ± 6,2) пг∕мл у хворих на ВХ з маласезіозом і кандидозом і (25,6 ± 5,6) пг∕мл – у пацієнтів без мікозу ([5,12 ± 0,3] пг∕мл у здорових осіб); IL‑12, відповідно – (123,4 ± 14,2) пг∕мл і (86,8 ± 8,4) пг∕мл (у контролі – (28,32 ± 6,58) пг∕мл), що було статистично достовірно (р<0,01).

Рівень IL-10 був підвищеним у 40 % осіб, рівень IL-12 – у 32 % хворих, обидва IL були підвищені у 27 % досліджених.

У хворих на ВХ виявлялися суттєві зсуви складу водно-ліпідної мантії шкіри. Особливо наглядно підвищувалася жирність шкіри як обличчя [(48,6 ± 5,1) мкг∕см2), так і інших ділянок шкіри [(36,2 ± 4,1) мкг∕см2] у хворих з другим ступенем ВХ (р<0,01), найбільш виражена – із четвертим ступенем захворювання [(58,4 ± 6,8) мкг∕см2 і (39,8 ± 5,1) мкг∕см2] [(контроль – 34,8 ± 4,82) мкг∕см2, р<0,05]. Вологість шкіри [при нормі (39,2 ± 1,12) мкг∕см2] була зниженою (р<0,01) на шкірі обличчя [(16,2 ± 0,12) мкг∕см2] і на інших ділянках шкіри [(26,4 ± 0,82) мкг∕см2] у хворих на ВХ з четвертим ступенем тяжкості (р<0,01).

При ВХ рН шкіри різко зсувався в лужну сторону, особливо на шкірі обличчя (р<0,01). Ступінь зсуву рН шкіри збільшувався у міру ускладнення шкірного процесу на обличчі (при другому ступені – 6,7 ± 0,28, при четвертому ступені – 7,4 ± 0,38, контроль – 5,18 ± 0,02).

Найбільш виражені зміни водно-ліпідної мантії відмічено у хворих на ВХ, ускладнену маласезіозом і кандидозом: рН шкіри обличчя – 7,1 ± 0,31 (при неускладненій ВХ – 6,7 ± 0,2); жирність – (56,8 ± 5,1) мкг∕см2 (при неускладненій ВХ – [48,6 ± 4,6] мкг∕см2); вологість – (16,2 ± 0,14) мкг∕см2 (при неускладненій ВХ – [21,5 ± 0,51] мкг∕см2), що було статистично значимо (р<0,01).

При зіставному аналізі всіх результатів досліджень виявлено різні рівні клініко-лабораторних зрушень, що дало змогу для розподілу хворих на ВХ на дві групи. Першу групу склали 60 хворих на ВХ з другою (40 хворих) та третьою (20 хворих) стадією без явищ проліферації і значної пустулізації з простим пітиріазом волосистої частини голови, гнейсом, себорейним дерматитом, екзематидом Дар`є, комедонами і фолікулярним екзематидом, обумовленими M. furfur, M. pachidermatis. Локалізований кандидоз встановлено у 9 хворих. У цих хворих рН шкіри обличчя становив 6,9 ± 0,21, а в інших ділянках шкіри – 6,0 ± 0,03; жирність, відповідно – (49,4 ± 4,8) і (37,2 ± 3,8) мкг∕см2; вологість – (20,3 ± 0,54) і (29,8 ± 0,18) у.о. Мікробіоценоз шкіри представлено асоціацією маласезій і Candida, коковою флорою і Р. асnes у невеликих кількостях, а неураженої шкіри – дермальним стафілококом, Malassezia, Р. асnes. В імунному статусі відзначено: ФІ – 52,4 ± 4,82; ФЧ – 5,8 ± 0,48; нейтрофіли – 5,1 ± 0,28; НСТ-тест – (17,1 ± 1,1) %; лейкоцити – 5,81 ± 0,42; лімфоцити – 1,22 ± 0,14; СD3+ – (0,88 ± 0,7) х 109∕л; СD4+ – (0,44 ± 0,05) х 109∕л; СD8+ – (0,31 ± 0,02) х 109∕л; СD16+ – (0,32 ± 0,01) х 109∕л; СD22+ – (0,32 ± 0,02) х 109∕л; СD4+/СD8+ – 1,28 ± 0,03; Ig G – (16,8 ± 1,1) г∕л та Ig M – (1,82 ± 0,1) г∕л; IL-10 – (31,4 ± 5,8) пг∕мл; IL-12 – (88,4 ± 9,1) пг∕мл.

Другу групу складали 40 хворих на ВХ з третьою та четвертою стадіями з яскраво вираженими запальними змінами, великими пустулами, кістами, з маласезійним пустульозом, різнокольоровим лишаєм, комедонами, екзематидами Дар’є, розповсюдженим кандидозом (29 хворих), що обумовлені М. globosa, M. oftusus, M. furfur, C. аlbicans. У цих хворих рН шкіри обличчя склав 7,5 ± 0,28, жирність – (58,4 ± 5,2) мкг∕см2, вологість – (14,8 ± 0,12) мкг∕см2. Мікробіоценоз представлено на шкірі обличчя у вигляді M. furfur, Р. асnes, C. albicans, грамнегативної палички, S. aureus, поза межами осередку ураження – S. aureus, маласезій, C. albicans. В імунному статусі у них відмічено: ФІ – 41,2 ± 4,8; ФЧ – 4,1 ± 0,42; нейтрофіли – 4,82 ± 0,24; НСТ-тест – (14,8 ± 1,83) %; лейкоцити – 4,88 ± 0,6; лімфоцити – 0,98 ± 0,16; СD3+ – (0,63 ± 0,03) х 109∕л; СD4+ – (0,38 ± 0,03) х 109∕л; СD8+ – (0,27 ± 0,02) х 109∕л; СD16+ – (0,24 ± 0,01) х 109∕л; СD22+ – (0,42 ± 0,03) х 109∕л; СD4+∕СD8+ – 1,11 ± 0,01; Ig G – (18,3 ± 0,8) г∕л, Ig M – (2,6 ± 1,4) г∕л; IL-10 – (45,4 ± 6,8) пг∕мл; IL-12 – (138,4 ± 13,8) нг∕мл.

Розроблено оригінальну методику комплексної поетапної терапії хворих на ВХ із супутнім маласезіозом і кандидозом шкіри. Препарати призначалися диференційовано, залежно від виділених груп. Серед усіх лікарських засобів виділено кілька основних груп: етіотропні (антимікотики та антибактеріальні), імуномодулюючі, гепатопротектори, гіпосенсибілізуючі, вітаміни, мембраностабілізуючі та антиоксиданти.

Першій групі (40 хворих) на першому етапі до початку традиційного лікування рекомендували прийом ітраконазолу по 100 мг двічі на добу після їжі протягом 14 днів, потім препарат призначався у вигляді пульс-терапії по 200 мг двічі на добу (протягом 7 днів) з наступним інтервалом у 3 тижні. У період інтервалу рекомендувався прийом азитроміцину по 500 мг 1 раз на добу (6–8 діб).

Як гепатопротектор, імуномодулятор, антиоксидант з мембраностабілізуючою і протизапальною дією призначався тіотриазолін по 2,0 мл 2,5 % розчину внутрішньом’язово протягом 10 днів, а потім по 1 таблетці 2 рази на добу (25 днів). З метою імуномодуляції рекомендувався прийом субаліну двічі на добу по 1 чайній ложці з дозою препарату за 30 хвилин до їжі (20 днів). Зовнішня терапія проводилася за допомогою шампуню дисульфід селену, щоденно (20 днів), а потім 4-5 тижнів через добу.

На другому етапі приєднувалася традиційна терапія, додатково призначався левоцетиризин по 1 таблетці ввечері протягом 10 днів, а зовнішньо – шампунь дисульфід селену 1-2 рази на тиждень.

Другій групі (30 хворих) на першому етапі до початку традиційної терапії рекомендувався прийом ітраконазолу спочатку по 100 мг двічі на добу після їжі протягом 30 днів, а потім у вигляді пульс-терапії по 200 мг 2 рази на добу з наступним інтервалом в 3 тижні. Під час інтервалу призначався азитроміцин по 500 мг 1 раз на добу (8-10 прийомів), тіоктова кислота по 600 мг 1 раз на добу (2 місяці). З метою імуномодуляції рекомендувався тилорон по 0,125 г на добу 2 днів щодня, надалі по 0,125 г через добу (14 днів). Зовнішня терапія: дисульфід селену.

На другому етапі приєднувалася традиційна терапія, додатково – левоцетиризин по 1 таблетці ввечері через добу (10 прийомів). У разі торпідності до терапії призначався один курс тилорону, із зовнішньої терапії щоденно шампунь дисульфід селен, додатково перед сном на уражені ділянки на 0,5–1 годину – хлоргексидин з наступним змивом водою з милом Dove спочатку щоденно (15–20 діб), а потім 2 рази на тиждень (1–2 місяця).

Групи порівняння (30 хворих на ВХ з супутнім мікозом і 20 хворих на ВХ без супутнього маласезіозу і кандидозу) проліковані традиційно без призначення фунгіцидних лікарських засобів (дієта, доксицикліну хіклат, ехінацея пурпурна трава сік, розторопші плямистої плодів екстракт, зовнішньо: фізіогель, адапален).

При лікуванні за запропонованою методикою у 70 досліджених хворих на ВХ не відзначено негативного впливу препаратів на організм у цілому, а також на перебіг дерматозів. Стабілізація і початок регресу проявів дерматозів у пацієнтів наставали в середньому на 8–12 і 12–16 дні лікування (пізніше у хворих другої групи). Сприятливий косметичний ефект відзначався на 20–22 дні лікування, після чого пацієнтів переводили на амбулаторне лікування.

У той же час серед 50 хворих на ВХ, які лікувалися за загальноприйнятою методикою, у 8 відзначалося загострення маласезіозу і кандидозу. Стабілізацію процесу в перші 10 днів лікування відзначено тільки у 13 хворих, а косметичний ефект до 20 дня лікування – у 10 із 50 хворих (20 %); задовільний результат вдалося досягти лише у 6 пацієнтів на 29–38 дні лікування, а 28 хворим було потрібне додаткове лікування.

Вивчення водно-ліпідної мантії шкіри обличчя показало, що статистично значущі сприятливі зміни після лікування було зафіксовано переважно у хворих на ВХ з супутнім мікозом, які отримували рекомендовані препарати. Так, рН зменшувався після лікування з 7,2 ± 0,28 до 5,29 ± 0,01 (контроль – 5,18 ± 0,02); жирність – з (56,9 ± 6,4) до (40,4 ± 3,82) мкг∕см2 (контроль – [34,8 ± 4,82] мкг∕см2); вологість збільшувалася з (16,0 ± 0,31) до (24,8 ± 0,4) у.о. (контроль – [39,2 ± 1,12] у.о.).

Суттєво після запропонованого лікування зменшувалась інтенсивність мікробної колонізації шкіри, а також симбіотико-асоційованих форм мікроорганізмів. Також зменшувалися мікробні асоціації домінантних видів: M. furfur, Р. асnes, C. albicans.

Найбільш статистично достовірні порушення функції фагоцитів спостерігалися в групі хворих на ВХ з супутнім мікозом, які отримували розроблений комплекс терапевтичних заходів. Так, ФІ достовірно збільшувався з 36,8 ± 3,82 до 82,4 ± 1,49 (контроль – 85,9 ± 1,38); ФЧ – з 3,38 ± 0,58 до 7,2 ± 0,12 (контроль – 8,12±0,72); НСТ-тест – з (15,2 ± 2,0) % до (16,2 ± 2,1) % (контроль – [20,9 ± 1,8] %). Кількість нейтрофілів знижувалася з (5,32 ± 0,32) до (4,2 ± 0,28) х 109∕г (контроль – [4,71 ± 0,29] х 109∕г).

Рівень Ig G і Ig M знижувався після лікування тільки у хворих, які лікувалися за запропонованою методикою. Так, вміст Ig G до лікування становив (17,1 ± 1,2) г∕л, а після – (13,2 ± 1,2) г∕л (у контролі – [12,2 ± 1,1] г∕л), Ig M, відповідно, (2,4 ± 1,1) і (1,8 ± 0,6) г∕л (контроль – [1,5 ± 0,1] г∕л).

Після проведеного лікування у хворих на ВХ, ускладнену мікозом, які лікувалися за запропонованою методикою, статистично достовірно збільшувалася кількість лейкоцитів крові з (5,14 ± 0,90) до (6,38 ± 0,28) х 109∕л (норма – [6,62 ± 0,42] х 109∕л), а також лімфоцитів з (1,11 ± 0,20) до (1,68 ± 0,18) х 109∕л (норма – [1,72 ± 0,24] х 109∕л), СD3+ з (0,75 ± 0,10) до (0,98 ± 0,11) х 109∕л (норма – [1,06 ± 0,01] х 109∕л), СD4+ з (0,36 ± 0,04) до (0,57 ± 0,04) х 109∕л (норма – [0,62 ± 0,04] х 109∕л), СD8+ з (0,24 ± 0,02) до (0,35 ± 0,03) х 109∕л (норма – [0,41 ± 0,02] х 109∕л). У цих же хворих статистично достовірно зменшувалася кількість СD22+ з (0,39 ± 0,03) до (0,21 ± 0,02) 109∕л (норма – [0,22 ± 0,03] х 109∕л) і збільшувався індекс СD4+∕CD8+ з 0,51 ± 0,02 до 1,61 ± 0,14 (норма – 1,5 ± 0,07). У хворих на ВХ із супутнім мікозом і у хворих на ВХ без мікозу в деяких випадках індекс СD4+∕CD8+ навіть зменшувався з 1,4 ± 0,03 до 1,31 ± 0,11 і з 1,7 ± 0,01 до 0,95 ± 0,02 відповідно.

У хворих на ВХ з супутнім мікозом, пролікованих за запропонованою методикою, спостерігалося статистично значуще (р<0,01) зниження рівня протизапальних цитокінів. Так, рівень IL-10 зменшився з (10,2 ± 6,2) до (8,4 ± 0,2) пг∕мл (у здорових осіб – [5,12 ± 0,3] пг∕мл), а рівень IL-12 – з (123,4 ± 14,2) до (44,5 ± 5,62) пг∕мл (у здорових осіб – [28,32 ± 6,58] пг∕мл). У хворих, які проліковані традиційно, рівні IL статистично не змінилися (р>0,05).

У подальшому рекомендувалися заходи, що запобігають розвитку рецидивів мікозу: зовнішньо пасти хлоргексидин, шампунь дисульфід селену, УФО, спостереження 2-4 разів на рік, консультації терапевта, окуліста, ендокринолога, акушер-гінеколога, оториноларинголога, стоматолога та інших фахівців, лікування супутніх захворювань.

Максимальний термін спостереження за хворими становив 1,5 року. У жодного з 50 хворих, пролікованих традиційно, не спостерігалося ремісії тривалістю понад 8 місяців. Тривалість ремісії більше 6 місяців відзначалася тільки у 12 % хворих. Звичайна тривалість ремісії у хворих на ВХ без мікозу, які лікувалися традиційно, складала більше 2,5 місяців.

У хворих на ВХ груп, які лікувалися за запропонованою методикою, зазвичай тривалість ремісії була 6–8 місяців, а у 18 % цих пацієнтів – понад 10 місяців. Рецидиви відмічені лише у 12 хворих (17,1 %). Серед цих хворих не реєструвалося прогресування ВХ і мікозу шкіри, а також ускладнення від проведеної терапії.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового і практичного завдання підвищення ефективності лікування хворих на ВХ, асоційованої з маласезіозом і кандидозом шкіри, шляхом вивчення у взаємозв`язку і взаємозалежності клінічних особливостей і механізмів розвитку цих дерматозів та розробки на цій основі алгоритмів комплексної терапії і профілактики рецидивів.

1. В останні роки відмічено високу поширеність ВХ, її клінічну різноманітність і взаємозв’язок зі змінами стану всього організму, хронічний рецидивуючий перебіг дерматозу, складність патогенезу. Між тим у механізмах розвитку ВХ недостатньо вивчено роль супутніх інфекційних факторів у її перебігу, дотепер відсутні дані про вплив у хворих на ВХ маласезій, Candida на імунний статус, стан водно-ліпідної мантії, мікробіоту шкіри та ін. Тому поглиблене вивчення цих ланок патогенезу і розробка на цій основі удосконалених схем комплексної терапії є надзвичайно актуальним для сучасної наукової і практичної дерматології.

2. Комплексне клініко-лабораторне обстеження хворих на ВХ з супутнім маласезіозом і кандидозом виявило, що серед пацієнтів переважали жінки у віці 16–21 рік; захворювання було пов`язано зі статевим дозріванням, з менструальним циклом, на фоні ендокринопатій, психоемоційних розладів, клінічно переважали IІ і III ступені хвороби. У 100 із 120 хворих на ВХ діагностовано в якості супутньої патології маласезіоз шкіри і у 38 – кандидоз різних форм, що обумовили особливості перебігу ВХ: переважання інфільтративних форм, здебільшого у ІІІ стадії, більш вираженої ексудації і запалення, підвищеної жирності шкіри, відсутність спонтанних та повних ремісій, резистентність до терапії.

3. При дослідженнях імунного статусу у хворих на ВХ, асоційовану з кандидозом, виявлено статистично достовірне пригнічення функції фагоцитів, а також імунорегуляторні порушення з ознаками імунодефіциту, зокрема: збільшення рівня CD22+ на 25 % і 31,6 % порівняно із хворими без мікозу; зниження коефіцієнту СD4+∕CD8+ на 27,2 % порівняно із хворими без мікозу; дисоціація рівня СD3+, СD4+, СD8+ та особливо СD16+ на 43 % порівняно із хворими без мікозу; збільшення вмісту Ig M та Ig G на 41,7 % і 8,8 % порівняно із хворими без мікозу; підвищення IL-10 та -12, особливо в III і IV стадіях на 36,2 % і 30 % порівняно із хворими без мікозу.

4. Установлено, що у хворих на ВХ з супутнім мікозом статистично значимо підвищені жирність шкіри та рН на 16,2 % і 5,7 % порівняно із хворими без мікозу; знижена вологість шкіри, більше на шкірі обличчя, ніж на інших ділянках, особливо при ІІІ і IV ступенях хвороби на 18,5 % порівняно з хворими без мікозу.

5. При вивченні мікробіоценозу шкіри у хворих на ВХ з супутнім мікозом виявлено високу інтенсивність мікробної колонізації шкіри, збільшення кількості таксономічних груп, видове різноманіття, з обов’язковою участю мікробних асоціацій домінантних видів – M. furfur, Р. асnes, C. albicans (у контролі Micrococeae, Staphylococcus).

6. Розроблено і впроваджено алгоритми диференційованої комплексної поетапної терапії для двох груп, створених на підставі зіставного аналізу: перша група, 40 хворих з менш вираженими клінічними і лабораторними порушеннями (ітраконазол, азитроміцин, левоцетиризин, зовнішньо – шампунь дисульфід селену) і друга група, 30 хворих з більшими клініко-лабораторними зрушеннями (ітраконазол, азитроміцин, тіоктова кислота, тилорон, левоцетиризин, зовнішньо – шампунь дисульфід селену, хлоргексидин більш подовженими і повторними курсами), що сприяло у цих хворих основної групи на відміну від груп порівняння (50 хворих, 20 хворих на ВХ без мікозу і 30 – з мікозом, які отримували традиційну терапію), одержанню вираженого клінічного ефекту на 8-16 дні лікування, а косметичного – на 20-22 дні, а також отриманню вірогідних змін показників імунного статусу, водно-ліпідної мантії, мікробного пейзажу, збільшенню тривалості ремісій до 6-8 місяців, зменшенню кількості рецидивів до 17,1 % (у 12 із 70 хворих) з урахуванням запропонованих раціональних заходів з профілактики і реабілітації.

РЕКОМЕНДАЦІЇ

  1. Перед призначенням комплексного лікування хворим на ВХ з супутньою кандидозною інфекцією рекомендовано визначити належність хворих до конкретної клініко-терапевтичної групи з урахуванням клінічних проявів ВХ з маласезіозом або кандидозом, стадії дерматозу, змін імунного статусу.
  2. Хворим першої групи (з другою, частково третьою стадіями без явищ проліферації і значної пустулізації з простим пітиріазом волосяної частини голови, себорейним дерматитом, екзематидом Дар’є, комедонами і фолікулярним екзематидом) і з незначними змінами імунного статусу, рекомендовано на першому етапі призначати:

    а) ітраконазол по 100 мг 2 рази на добу після їжі, 14 діб, 1 курс пульс-терапії (200 мг двічі на добу, 7 днів, а потім – інтервал 3 тижні);

    б) азитроміцін по 500 мг 1 раз на добу, через день, 6–8 прийомів, під час інтервалу прийому ітраконазолу;

    в) тіогаму по 600 мг 1 раз на добу (1 місяц);

    г) тіотриазолін по 2,0 мл 2,5 % розчину внутрішньом’язово, 10 діб, через день, а потім по 1 таблетці 2 рази на добу (15 діб);

    д) субалін 2 рази на добу (20 днів);

    е) зовнішню терапія: шампунь Dercos (дисульфід селену) на 0,5–1 годину на ділянки уражень, з наступним змивом водою з милом Dove, щоденно (20 днів), а потім 3 рази на тиждень (4-5 тижні).

    На другому етапі: доцільно приєднувати традиційну терапію, додатково призначати алерон по 1 таблетці ввечері, через добу (15 прийомів); зовнішньо – шампунь дисульфід селену 1-2 рази на тиждень.

    3. Хворим другої групи (з третьою і четвертою стадіями ВХ, з вираженими запальними змінами, великими пустулами, кістами), а також з маласезійним пустульозом, різнокольоровим лишаєм, комедонами, кандидозним імпетиго, та із суттєвими порушеннями імунного статусу, рекомендовано застосувати на першому етапі:

    а) ітраконазол по 100 мг 2 рази на добу після їжі (30 діб), а потім у вигляді пульс-терапії (1 курс);

    б) азитроміцин по 500 мг 1 раз на добу, через добу, 8–10 прийомів;

    в) тіогаму по 600 мг 1 раз на добу (2 місяці);

    г) аміксин ІС по 0,125 г 2 дні щодня, надалі по 0,125 через добу (14 діб);

    д) зовнішню терапію: шампунь Dercos (дисульфід селену) за вказаною методикою.

    На другому етапі через 2 місяця приєднується традиційна терапія, додатково – алерон по 1 таблетці ввечері через добу (20 днів).

    У разі торпідності до терапії додатково призначається аміксин ІС.

    Зовнішня терапія: шампунь Dercos і додатково цитіал на ділянки ураження ввечері перед сном на 0,5-1 год з подальшим змивом водою з милом Dove, щоденно (15-20 днів), а потім 2 рази на тиждень (1-2 місяців).

    4. Традиційна терапія: дієта; доксициклін по 100 мг 2 рази на добу, 4-5 тижнів; настоянка ехінацеї по 10 крапель 3 рази на добу; карсил 1 капсулі 3 рази на добу; зовнішньо: дерива С; фізіогель (2-3 місяця).

    ПЕРЕЛІК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

    1. Яакубі Ранда. Диференційований підхід до терапії хворих на вугрову хворобу із супутньою кандидозною інфекцією. Патологія. 2016. № 3 (38). С. 79-84.

    2. Яакубі Ранда. Обоснование показаний и методики комплексной дифференцированной терапии больных угревой болезнью осложненной кандида-инфекцией. Сучасні медичні технології. 2016. № 2 (29). С.81-86.

    3. Яакубі Ранда, Федотов В. П. Динаміка стану запально-репаративних процесів у хворих на вугрову хворобу з супутньою кандидозною інфекцією. Сучасні медичні технології. 2017. № 1 (32). С. 53-56 (Здобувачем проведене обстеження хворих, проаналізовані отримані результати).

    4. Яакубі Ранда. Диференційовані показання та методика комплексної терапії хворих на вугрову хворобу з супутньою кандидозною інфекцією Вісник Української медичної стоматологічної академії. 2017. Том 17. Вип. 4 (60). Частина 1 С. 185-188.

    5. Яакубі Ранда. Особливості мікробного пейзажу шкіри у хворих на вугрову хворобу. Дерматологія та венерологія. 2017. № 1 (75). С. 30-32.

    6. Яакубі Ранда. Оптимізація терапії хворих на вугрову хворобу з супутньою кандидозною інфекцією. Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология. 2017. № 1-4. С. 6-16.

    7. Яакубі Ранда, Федотов В. П. Особенности иммунного статуса у больных угревой болезнью, осложненной сопутствующей кандидозной инфекцией. Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология. 2016. № 1-4. С. 42-46. (Здобувачем проведене обстеження хворих, проаналізовані отримані результати).

    8. Яакубі Ранда. Иммунный статус у больных угревой болезнью, сочетанной с малассезиозом кожи. Чоловіче здоров’я, гендерна та психосоматична медицина. 2016. № 1 (03). С. 122-127.

    9. Яакуби Ранда, Федотов В. П. Современные подходы к диагностике и терапии кандидозной инфекции, как осложняющего фактора при угревой болезни. Актуальные вопросы дерматологии, венерологии и ВИЧ/СПИД инфекции / под ред. А.М. Дащука. Харьков: 2016. С. 242-250 (Здобувачем проведене обстеження хворих, проаналізовані отримані результати).

    10. Яакубі Ранда, Лущан А. А. Показники водно-жирової мантії шкіри та мікробного пейзажу шкіри до і після лікування хворих на вугрову хворобу, ускладнену кандидозною інфекцією. Дерматовенерологія. Косметологія. Сексопатологія. 2017. № 1-2 (5). С. 34-37 (Здобувачем особисто проведене обстеження хворих, проаналізовані результати).

    11. Спосіб лікування вугрової хвороби, ускладненої кандидозною інфекцією : пат. Україна № 114196 / В. П. Федотов, Яакубі Ранда, Г. В. Носонова. № u201611517 ; заяв. 14.11.2016 ; опубл. 27.02.2017, бюл. № 4 (Здобувачем проведене обстеження хворих, обробку результатів, розробила вдосконалений спосіб лікування вугрової хвороби, з супутньою кандидозною інфекцією).

    12. Яакубі Ранда. Лікувально-косметичні засоби в терапії вугрової хвороби. Клинические лекции по дерматовенерологии и косметологии / под ред. В. П. Федотова, А. И. Макарчука. Т. 4. Запорожье – Днепропетровск : Просвіта, 2016. С. 509-515.

    13. Яакубі Ранда. Показання та методика диференційованої комплексної терапії хворих на вугрову хворобу з супутньою кандидозною інфекцією. Актуальні питання косметології та дерматології : зб. матеріалів XІ Всеукр. наук.-практ. конф. з міжнар. участю, м. Запоріжжя, 27-28 квітня 2017 р. Запоріжжя, 2017. С. 7-8.

    АНОТАЦІЯ

    Яакубі Ранда Оптимізація терапії хворих на вугрову хворобу з супутньою кандидозною інфекцією. – Рукопис.

    Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.20 – шкірні та венеричні хвороби. – ДУ «Інститут дерматології та венерології НАМН України», Харків, 2017.

    Дисертація присвячена підвищенню ефективності терапії з розробкою методу лікування хворих на вугрову хворобу з супутнім маласезіозом і кандидозом з урахуванням патогенетичних порушень, спрямовану на усунення інфекції, нормалізацію імунного статусу, мікробіоти шкіри, водно-ліпідної мантії шкіри. Визначено особливості клініки вугрової хвороби з супутньою кандидозною інфекцією. При зіставному аналізі клінічних проявів та лабораторних даних встановлено різні рівні патологічних змін з розробкою диференційованих показань та методики поетапного комплексного лікування з використанням етіотропних, патогенетичних препаратів (ітраконазол, тилорон, субалін, α‑ліпоєва кислота). Доведено ефективність даної терапії порівняно з традиційними методами лікування.

    Ключові слова: акне, шкіра, маласезіоз, кандидоз, гриби, мікробний пейзаж, імунітет, водно-жирова мантія, терапія.

    АННОТАЦИЯ

    Яакуби Ранда Оптимизация терапии больных угревой болезнью с сопутствующей кандидозной инфекцией. – Рукопись.

    Диссертация на соискание научной степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.20 – кожные и венерические болезни. – ГУ «Институт дерматологии и венерологии НАМН Украины», Харьков, 2017.

    Диссертация посвящена повышению эффективности терапии больных угревой болезнью с сопутствующим маласезиозом и кандидозом с учетом патогенеза, направленной на устранение инфекции, нормализацию иммунного статуса, микробиоты кожи, водно-липидной мантии кожи. Определены особенности клиники угревой болезни с сопутствующей кандидозной инфекцией. При сравнительном анализе клинических проявлений и лабораторных данных установлены различные уровни патологических изменений с разработкой дифференцированных показаний и методики поэтапного комплексного лечения с использованием этиотропных, патогенетических препаратов (итраконазол, тилорон, субалин, α-липоевая кислота). Доказана эффективность данной терапии по сравнению с традиционными методами лечения.

    Ключевые слова: акне, кожа, малассезиоз, кандидоз, грибы, микробный пейзаж, иммунитет, водно-жировая мантия, терапия.

    SUMMARY

    Yaakubi Randa. Optimization of therapy for acne patients with concomitant candidiasis infection. – Manuscript.

    Thesis for Scientific Degree of Medical Science on specialty 14.01.20 – skin and venereal diseases. – State Establishment «Institute of Dermatology and Venereology of NAMS of Ukraine», Kharkiv, 2017.

    The thesis is dedicated to the solution of the urgent scientific problem – to increase the effectiveness of treatment of patients with acne with concomitant skin mycosis, by developing complex differentiated therapy using etiotropic and pathogenetic drugs, taking into account the skin microbiocenosis and immune shifts, water-lipid mantle.

    The clinical features of acne with associated mycosis are noted: the prevalence of stage III of the disease with erythematous-squamous skin lesion, keratosis and the presence of a multitude of comedones, hyperfunction of the sebaceous glands, the absence of spontaneous and pontic remissions, resistance to ongoing therapy.

    In patients, a clear increase in the fat content of the skin with a decrease in humidity and a sharp pH shift to the alkaline side was noted, especially in patients with concomitant skin mycosis and in stages III and IV of acne.

    Microbiocenosis of the skin with acne with accompanying skin mycosis was characterized by marked qualitative and quantitative disorders. A high intensity of microbial colonization of the skin, an increase in the number of taxonomic groups, a species variety, a multiplicity of strains from predominantly associated forms of microorganisms has been revealed.

    It was found that patients with acne complicated by an increase in neutrophils in the blood, a decrease in FI, FH and oppression of the HCT test, while at the same time there was a decrease in the number of leukocytes, lymphocytes, CD3+, CD4+, CD8+, CD4+/CD8+ coefficient.

    Statistically significant increase in these patients was observed in the level of CD16+ and CD22+, enhancement of production of Ig G and Ig M, as well as IL-10 and IL-12, which indicates the hyperactivation of anti-inflammatory mechanisms and may be the backdrop for increased colonization of microorganisms, especially Malassezia.

    After a comparative analysis of clinical manifestations and all laboratory findings, various levels of clinical and laboratory disorders were established. The first group consisted of 60 patients with acne with the second and third stages of dermatosis without the phenomena of proliferation and significant pustulization with manifestations of superficial forms of malasseziosis and in 9 cases of candidiasis with less pronounced impairment of immune status, microbiocenosis, and water-lipid mantle. These patients in the first stage of taking itraconazole 15 days, and then pulse therapy, azithromycin, tiotriazoline, live strains of Bacillus subtilis, externally shampoo selenium disulphide; at the second stage – traditional therapy and additionally levocetirizine and selenium disulphide shampoo. The second group consisted of 40 patients with the third and fourth stages of a dermatosis with marked inflammation, large pustules, cysts with deep forms of malasseziosis and candidiasis with more prominent violations of laboratory parameters, which significantly differed from those in patients with an ointment group (p<0,05). These patients at the first stage were recommended to take itraconazole (2 months), azithromycin (10 days), α - lipoic acid, tilorone, external shampoo selenium disulphide. At the second stage, traditional therapy was added and additionally levocetirizine, sometimes repeated course of tilorone, externally shampoo of selenium disulphide and chlorhexidine.

    In the treatment according to the proposed method, there was no adverse effect of the drugs. Stabilization and the onset of regression of manifestations of dermatitis in patients occurred on average 8 to 12 and 12 to 16 days of treatment. Favorable cosmetic effect was observed on days 20 – 22 of treatment.

    At the same time among 50 patients with acne, which were treated traditionally in 8, exacerbation of dermatosis was noted, in 12 – torpidity was observed, while the effectiveness of treatment decreased and the period of therapy was extended.

    Simultaneously, in 70 patients of the main group after treatment, the parameters of water-lipid mantle, microbiocenosis, and immune status were substantially normalized.

    None of the 50 patients treated traditionally had a remission of more than 8 months, and usually did not exceed 2,5 months. Relapses in these patients were noted in 25 of 50 (50 %). At the same time, relapses in patients who were treated according to the developed method were noted only in 12 out of 70 (17,1 %), and the remission was 6-8 months and even 10 months (15 %).

    Key words: acne, skin, malasseziosis, candidiasis, fungi, microbial landscape, immunity, water-fat mantle, therapy.