Oops! It appears that you have disabled your Javascript. In order for you to see this page as it is meant to appear, we ask that you please re-enable your Javascript!

Державна установа

«Інститут дерматології та венерології НАМН України»

Щербакова Юлія Валеріївна

УДК [616. 97:616. 98:578.828.6]-036.2-039.71

ПОПЕРЕДЖЕННЯ ПОШИРЕННЯ ВІЛ-ІНФІКУВАННЯ ШЛЯХОМ ЗАСТОСУВАННЯ СИСТЕМИ ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАХОДІВ ЩОДО БОРОТЬБИ З ІНФЕКЦІЯМИ, ЯКІ ПЕРЕДАЮТЬСЯ СТАТЕВИМ ШЛЯХОМ

14.01.20 – шкірні та венеричні хвороби

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук

Харків – 2017

Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Державній установі «Інститут дерматології та венерології НАМН України».

Науковий консультант:

доктор медичних наук, професор
Мавров Геннадій Іванович,
ДУ «Інститут дерматології та венерології НАМН України», завідувач відділу вивчення впливу
епідемії ВІЛ на проблему інфекцій, що передаються статевим шляхом.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор
Дюдюн Анатолій Дмитрович,
ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України», завідувач кафедри шкірних та венеричних хвороб;

доктор медичних наук, професор
Айзятулов Рушан Фатіхович,
Донецький національний медичний університет, завідувач кафедри дерматовенерології та косметології;

доктор медичних наук, професор
Бондар Сергій Анатолійович,
Вінницький національний медичний університет імені М. І. Пирогова, завідувач кафедри шкірних та венеричних хвороб.

Захист відбудеться «____» _______________ 2017 року об 11:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.603.01 при ДУ «Інститут дерматології та венерології НАМН України» за адресою: 61057, Харків, вул. Чернишевська, 7/9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДУ «Інститут дерматології та венерології НАМН України» (61057, Харків, вул. Чернишевська, 7/9).

Автореферат розісланий «____» ________________ 2017 р.

В. о. вченого секретаря
спеціалізованої вченої ради,
д. мед. н., с. н. с.                                                                                                    І.О. Олійник


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Пройшло більше ніж 30 років після відкриття вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), але питання діагностики, лікування та профілактики не можна вважати вирішеними. Не дивлячись на наявність освітніх програм, досягнення антиретровірусної терапії, покращення доступу до лікування хворим, ВІЛ-інфекція продовжує становити проблеми, як у розвинених державах, так і країнах Африки (Супотницкий М.В., 2014). За статистичними оцінками в усьому світі, станом на 01.01.2016, близько 36,7 млн. людей живуть з ВІЛ. Щорічно фіксується 2,1 млн. нових випадків ВІЛ-інфекції. Кількість смертей від синдрому набутого імунодефіциту (СНІД) у 2015 році становила 1,1 млн. (UNAIDS, МОЗ України, 2016). Щорічна кількість нових випадків ВІЛ-інфекції серед дорослих і підлітків знизилася на 50 % у 26 країнах за період 2001-2013 років. Однак серед населення України позитивна епідеміологічна динаміка не настільки виражена. Суттєвого скорочення кількості хворих на ВІЛ не спостерігається. Так у 2015 році зареєстровано 15808 нових випадків зараження ВІЛ (інтенсивний показник на 100 тис. населення – 37,2) та 8490 нових випадків діагностування СНІДу (інтенсивний показник на 100 тис. населення – 20,0).

Ці обмежені успіхи зміцнюють думку, що в даний час особливо актуальними є дослідження властивостей ВІЛ, механізмів передачі інфекції та імунної відповіді макроорганізму. Особливим питанням подальших досліджень є виявлення взаємозалежності та кореляції між інфекціями, які передаються статевим шляхом, (ІПСШ) та ВІЛ-інфекцією.

Статевий шлях передачі ВІЛ-інфекції є основним в Україні та на сьогодні складає 72,5 % (МОЗ України, 2015). Існує думка, що ІПСШ (сифіліс, герпес, трихомоноз, хламідіоз) посилюють поширення ВІЛ завдяки збільшення сприйнятливості до вірусу шляхом міграції лімфоцитів і макрофагів у слизові оболонки статевих шляхів, які є клітинами-мішенями для зараження ВІЛ (Мавров Г.И. , Нагорный А.Е., 2010).

Проведені дослідження свідчать, що за останні роки істотно змінилась епідеміологія венеричних хвороб (вплив поширення ВІЛ, переважно статевий шлях передачі більшості збудників, у тому числі вірусів, дріжджових грибків, умовно-патогенних мікроорганізмів), значно розширився спектр ускладнень при ІПСШ (безпліддя, невиношування вагітності, реактивні артрити), з’явилися нові механізми стійкості збудників бактеріальної та вірусної природи до лікувальних засобів (Мавров Г.І., 2010; Бондаренко Г.М. та ін., 2013; Дюдюн А.Д. та ін., 2013; Айзятулов Р.Ф. та ін., 2012; Бондар С.А. та ін., 2010).

Зусилля щодо зменшення статевого шляху передачі ВІЛ та ІПСШ повинні бути спрямовані на роботу з уразливими щодо зараження ВІЛ групами населення, зокрема робітниками комерційного сексу (РКС), чоловіками, що мають статеві контакти з чоловіками (ЧСЧ), а також споживачами ін’єкційних наркотиків (СІН). Однак ці заходи залишаються недостатніми, про що свідчать останні тенденції у поширеності ВІЛ та ІПСШ серед наведених груп (МОЗ України, 2015; Мавров Г.І. та ін., 2013). Таким чином, існуючі реалії потребують розробки системи заходів, які спроможні мінімізувати ризики передачі та інфікування ВІЛ та ІПСШ статевим шляхом.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є частиною науково-дослідних робіт ДУ «Інститут дерматології та венерології НАМН України»: НДР „Дослідити медико-соціальні особливості та гендерні соматопсихічні порушення у хворих на найпоширеніші венеричні інфекції, розробити комплекс організаційно-профілактичних заходів” (2009-2011) № держреєстрації 0109U002512, НДР ДП „Дослідити біологічні та епідеміологічні чинники впливу інфекцій, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), на розповсюдження ВІЛ” (2012-2014) № держреєстрації 0111U003683, яка виконувалася в рамках “Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції; НДР „Вивчити особливості інфекцій, що передаються статевим шляхом, в групах населення, уразливих щодо зараження ВІЛ, та розробити стандарти надання допомоги” № держреєстрації 0114U001385 (2014-2016). Дисертантом особисто виконано основні фрагменти наукових робіт з епідеміологічних, соціальних, поведінкових досліджень, визначення клінічних особливостей ІПСШ, розробка заходів з надання консультативної та лікувально-діагностичної допомоги особам з ІПСШ з різних груп населення.

Мета дослідження: створення ефективної системи заходів з надання медико-профілактичної допомоги хворим на інфекції, що передаються статевим шляхом, та їх соціальної реабілітації в групах, уразливих щодо зараження ВІЛ, для стримування епідемії ВІЛ/Сніду в Україні.

Задачі дослідження:

1.  Провести аналіз соціальних, медичних та поведінкових чинників розповсюдження ІПСШ та ВІЛ/СНІДу в Україні з урахуванням їх взаємодії.
2.  Вивчити клініко-епідеміологічні особливості ІПСШ на сучасному етапі, встановити асоціацію окремих ІПСШ (сифіліс, хламідіоз, трихомоноз, герпес, кандидоз, гонорея) та ВІЛ-інфекції, поширеність та чутливість умовно-патогенної флори до лікувальних засобів.
3.  Оцінити вплив ІПСШ на розповсюдження ВІЛ та вивчити особливості клініки та патогенезу статевих інфекцій в уразливих групах та серед загального населення (визначення показників місцевого імунітету, популяцій Т‑лімфоцитів, концентрації ВІЛ у крові).
4.  Встановити доцільність застосування методів експрес-діагностики ІПСШ (сифіліс, трихомоноз) в уразливих групах населення. Оцінити ефективність швидких тестів для діагностики ІПСШ серед загального населення.
5.  Оптимізувати методи лікування окремих ІПСШ для представників уразливих груп та провести оцінку їх ефективності.
6.  Запропонувати заходи щодо організації надання лікувально-профілактичної дерматовенерологічної допомоги для уразливих груп із залученням клінічної діагностики, швидких тестів, синдромного лікування та соціально-медичного супроводу пацієнтів.
7.  Розробити систему медичного консультування представників груп ризику, пов’язану з ІПСШ та ВІЛ/СНІД, оцінити ефективність її застосування.
8.  Розробити та впровадити в практичну охорону здоров’я комплекс профілактичних заходів боротьби з ІПСШ для загальної популяції та представників груп населення, уразливих щодо зараження ВІЛ.
9.  Запропонувати навчальну програму (тематичне удосконалення в рамках післядипломної освіти) з надання лікувально-діагностичної допомоги представникам груп ризику з розповсюдження ВІЛ/СНІДу для лікарів дерматовенерологів та фахівців суміжних спеціальностей.

Об’єкт дослідження: ІПСШ, ВІЛ.

Предмет дослідження: клінічні та епідеміологічні особливості, показники стану імунітету, ефективність лікування і профілактики.

Методи дослідження: клінічні методи, методи епідеміологічного аналізу, імунофлуоресцентні, імуноферментні методи (виявлення антигенів та антитіл), молекулярно-біологічні (полімеразна ланцюгова реакція та полімеразна ланцюгова реакція в реальному часі), біохімічні методи, імунологічні методи, бактеріоскопічне (світлова та люмінесцентна мікроскопія) та бактеріологічне дослідження, анкетування, статистичні методи дослідження.

Наукова новизна отриманих результатів. Встановлено особливості поширення урогенітальних інфекцій, ВІЛ та їх асоціації в різних гендерних та соціальних групах серед населення в Україні. Визначено соціальні, медичні й поведінкові чинники, що мають вирішальний вплив на поширення ІПСШ в різних соціальних групах населення. Розкрито закономірності формування асоціацій ІПСШ та ВІЛ. Встановлено відмінності в етіології, патогенезі, клініці, перебігу статевих інфекцій окремих ІПСШ та ВІЛ-інфекції, особливості ІПСШ у представників уразливих груп та загального населення. Доведено, що відсутність санації сифілісу негативно впливає на стан імунітету ВІЛ-позитивних осіб і сприяє підвищенню вірусного навантаження. Визначено характер порушень імунної системи, зокрема показників місцевого (слизового) імунітету, особливості запальних процесів при ІПСШ в залежності від наявності ВІЛ-інфекції та приналежності до груп ризику. Показана необхідність корекції місцевого (слизового) імунітету у представників уразливих груп, особливо у ВІЛ-позитивних осіб з ІПСШ. Підтверджено, що асоціації збудників «ВІЛ + хламідіоз» часто трапляються серед представників уразливих груп. Встановлено існування залежності між хламідіозом та приналежністю до груп ризику, або до загального населення. Встановлено, що ранній початок статевого життя сприяє інфікуванню хламідійною інфекцією. Доведена доцільність включення розроблених лікувально-профілактичних та організаційних заходів в комплекс боротьби з ІПСШ у представників груп населення, що уразливі до зараження ВІЛ.

Практичне значення отриманих результатів. Розроблено та впроваджено в практичну охорону здоров’я метод профілактики поширення ВІЛ та ІПСШ (патенти на корисну модель № 97172 UA «Спосіб обмеження поширення ВІЛ/СНІД та інфекцій, що передаються статевим шляхом, хворими груп підвищеного ризику» та № 96777 UA «Спосіб профілактики інфекцій, що передаються статевим шляхом»). Розроблено принципово нову організацію комунікації між дерматовенерологічною та наркологічною службами при наданні дерматовенерологічної допомоги пацієнтам з наркологічною залежністю та з ІПСШ. Запропоновано ефективний метод застосування іміквімоду в лікуванні осіб, хворих на інфекцію, спричинену вірусом папіломи людини (ВПЛ) з ВІЛ-позитивним статусом.

Розроблені та запропоновані рекомендації з діагностики, санації та профілактики ІПСШ серед груп, що уразливі до зараження ВІЛ. Розроблені рекомендації увійшли до національних протоколів лікування, діагностики та профілактики ІПСШ МОЗ України.

Розроблено новітні методики консультування при проведенні тестування на наявність ІПСШ у осіб з різних груп населення. Розроблено методики мотиваційного консультування осіб з ІПСШ з метою зміни ризикованої сексуальної поведінки. Вперше запропоновано для дерматовенерологічної допомоги систему медичного консультування та ведення представників груп ризику з ІПСШ із залученням клінічної діагностики, швидких тестів, одноразових схем лікування та нових форм соціально-медичного супроводу, пов’язану з ІПСШ та ВІЛ/СНІД.

На базі отриманих даних вперше розроблені комплексні навчальні програми з надання лікувально-діагностичної допомоги представникам уразливих груп та профілактики ВІЛ/СНІДу у формі фахових семінарів та циклу тематичного удосконалення післядипломної підготовки лікарів дерматовенерологів та фахівців суміжних спеціальностей.

Результати досліджень використовуються в роботі КУ „Запорізький обласний шкірно-венерологічний клінічний диспансер” Запорізької обласної ради, КЗОЗ Обласний клінічний шкірно-венерологічний диспансер № 1 (м. Харків), Полтавського обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру, КУ «Одеський обласний шкірно-венерологічний диспансер», КЗОЗ «Обласний центр профілактики і боротьби зі СНІДом» (м. Харків), ДУ «Інститут дерматології та венерології НАМН України», а також у навчальному процесі кафедри дерматовенерології та ВІЛ/СНІДу Харківської медичної академії післядипломної освіти.

Особистий внесок здобувача. Здобувачем визначено дизайн, мету та задачі дослідження, розроблено план та методологію дослідження. Особисто здійснено клінічний етап дослідження, до якого входив відбір хворих на підставі критеріїв включення, комплексне клінічне обстеження, оформлена первинна медична документація, сформована електронна база даних. Здобувач самостійно проводила статистичну обробку та науковий аналіз даних дослідження, оцінювала їх динаміку під впливом лікування, особисто написала всі розділи дисертаційної роботи. На підставі отриманих даних обґрунтовані висновки і розроблені практичні рекомендації. Здобувач особисто представляла основні положення дисертації на наукових форумах, включаючи міжнародні, забезпечила впровадження результатів дисертаційної роботи в практичну роботу закладів охорони здоров’я і в навчальний процес післядипломної освіти.

Дисертантом не були використані результати та ідеї співавторів публікацій.

Апробація результатів роботи. Основні положення дисертації обговорено на Міжнародному медичному форумі «3-і Київські дерматологічні дні» та «Майстер-класі з уніфікованої методики розробки клінічних настанов уніфікованих клінічних протоколів та медичних стандартів в дерматовенерології» (Київ, 2011); 26 Європейському конгресі Міжнародної спілки проти інфекцій, що передаються статевим шляхом “Staying alert for sexual health” (Рига, 2011); науково-практичній конференції «Кроки до розробки стандартів діагностики та лікування захворювань шкіри та ІПСШ» (Київ, 2012); науково-практичній конференції «Наукові засади надання дерматовенерологічної допомоги в сучасних умовах» (Харків, 2012); круглому столі «Секс і здоров’я української нації. Медичні аспекти профілактики захворювань, що передаються статевим шляхом» (Київ, 2012); 27 конференції Міжнародної спілки проти інфекцій, що передаються статевим шляхом (Анталія, 2012); ІІІ Міжнародному медичному форумі «Інновації в медицині – здоров’я нації» (Київ, 2012); Всеукраїнській науково-практичній конференції з міжнародною участю «Структурно-організаційна перебудова дерматовенерологічної служби в умовах реформування системи охорони здоров’я України» (Чернівці, 2012); науково-практичній конференції з міжнародною участю «Наукові та практичні аспекти надання дерматовенерологічної допомоги населенню України в сучасних умовах» (Харків, 2013); IV Міжнародному медичному форумі «Інновації в медицині – здоров’я нації» (Київ, 2013); Всеукраїнській науково-практичній конференції з міжнародною участю «Мультидисциплінарний підхід до курації хворих на шкірні захворювання та інфекції, що передаються статевим шляхом» (Львів, 2013); Другій національній науково-практичній конференції з питань ВІЛ-інфекції/СНІДу «За кожне життя – разом!» (Київ, 2013); ІІІ Міжнародному медичному конгресі «Впровадження сучасних досягнень медичної науки в практику охорони здоров’я України» (Київ, 2014); науково-практичній конференції «Нові організаційні та діагностично-лікувальні технології в дерматовенерологічній практиці» в рамках VI міжнародного медичного форуму «Інновації в медицині – здоров’я нації» (Київ, 2015); семінарі викладачів медичних вузів України з міжнародною участю «Сучасні підходи до професійної освіти лікарів-наркологів для ефективного представлення ВІЛ-пов’язаних послуг» (Харків, 2015); звітно-виборній та науково-практичній конференції Української асоціації лікарів-дерматовенерологів і косметологів «Оптимізовані засади функціонування дерматовенерологічної служби в умовах розвитку страхової медицини та лікарського самоврядування в Україні» (Київ, 2015); науково-практичній конференції «Інноваційні технології в дерматовенерології. Міждисциплінарні зв’язки» (Харків, 2015); Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених «Медична наука в практику охорони здоров’я» (Полтава, 2015); науково-практичній конференції «Стан та основні організаційні задачі дерматовенерологічної служби на сучасному етапі в Україні» (Київ, 2016).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 38 робіт, у тому числі 25 статей (8 – у моноавторстві), з яких 22 статті у спеціалізованих наукових виданнях, 1 стаття в закордонному друкованому виданні, 2 статті у збірнику наукових праць; 18 статей у журналах, що входять до міжнародних наукометричних баз Російський індекс наукового цитування та Index Copernicus, 2 патенти України на корисні моделі, 7 тез на наукових форумах, включаючи міжнародні, 3 методичні посібники, 1 нововведення.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена українською мовою на 418 сторінках машинописного тексту, з яких 30 сторінок займає список використаних джерел, і складається зі вступу, 12 розділів (у тому числі огляду літератури, матеріалів та методів дослідження, розділу власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів дослідження), висновків, рекомендацій, списку використаної літератури, що містить 274 джерела (121 – кирилицею і 153 – латиницею) та 7 додатків. Дисертація ілюстрована 52 таблицями та 74 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи дослідження. Проаналізовані статистичні дані ВООЗ, ЮНЕЙДС та МОЗ України стосовно ВІЛ/СНІД та ІПСШ за період 2000-2016 рр.

З метою вивчення особливостей розповсюдженості ІПСШ серед представників уразливих груп населення в різних регіонах України проведений ретроспективний аналіз даних обстеження швидкими тестами (імунохроматографічні швидкі тести CITO-TEST, Pharmasco) представників різних уразливих груп (РКС, СІН, ЧСЧ) та їх статевих партнерів за період 2011-2016 роки. Проводилося обстеження на наявність інфекцій, що передаються переважно статевим шляхом (сифіліс, гонорея, хламідіоз, ВІЛ, гепатит В, гепатит С) в неурядових організаціях різних регіонів України – містах Харків, Полтава, Слов’янськ, Ужгороді. Кількість проведених обстежень швидкими тестами на ІПСШ у м. Харків (всього 16795): ВІЛ – 10610, сифіліс – 1834, хламідіоз – 850, гонорея – 850, гепатит В – 891, гепатит С – 1760; у м. Полтава (всього 14541): ВІЛ – 5386, сифіліс – 3786, хламідіоз – 89, гонорея – 89, гепатит В – 2516, гепатит С – 2675; у м. Слов’янськ (всього 16069): ВІЛ – 9971, сифіліс – 1133, хламідіоз – 718, гонорея – 776, гепатит В – 1271, гепатит С – 2200; у Закарпатській області (всього 3260): сифіліс – 541, хламідіоз – 250, гонорея – 234, гепатит В – 495, гепатит С – 479. Проаналізовано дані Харківського КЗ «Обласний центр СНІДу» та Закарпатського центру СНІДу щодо патологій, у тому числі ІПСШ, з приводу яких отримували лікування представники уразливих груп населення.

Під спостереженням перебувало 4935 осіб, яким проводилося клінічне обстеження та збір анамнестичних даних (4 групи спостереження). До першої групи (група 1) увійшли представники загальної популяції – 3957 осіб. Групу 2 склали представники уразливих щодо зараження ІПСШ та ВІЛ верств населення (споживачі ін’єкційних наркотиків (СІН), робітники комерційного сексу (РКС), чоловіки, що мають сексуальні контакти з чоловіками (ЧСЧ), інші) – 544 особи. До групи 3 увійшли 102 практично здорові особи (контрольна група). Також проводилося анкетування 332 медичних та соціальних працівників, що склали окрему групу 4. Пацієнти проходили обстеження на сифіліс, гонорею, хламідіоз, уреаплазмоз, мікоплазмоз, трихомоноз, ВПЛ, а також на вірусні інфекції (гепатит В, гепатит С, цитомегаловірус (ЦМВ), вірус Епштейна-Бар (ВЕБ), ВІЛ, ВПЛ, вірус простого герпесу (ВПГ). Застосовували ПЛР, ІФА, бактеріоскопічний, бактеріологічний методи, швидкі тести (CITO-TEST (Pharmasco). Діагностика трихомонад проводилася з використанням середовища HiMedia, (Індія), хламідійної інфекції – діагностичних наборів РекомбіСлайдХламідія, (Лабдіагностика, Росія). Для ПЛР діагностики використано тест-системи «РеалБест ДНК Chlamydia trachomatis» (ТОВ «Вектор-Бест-Україна») та «Амплі Сенс» (НДІ епідеміології МОЗ РФ, Москва, Росія). Діагностика U. urealyticum та M. hominis здійснювалася за допомогою ПЛР – РеалБест ДНК Ureaplasma Urealyticum, РеалБест ДНК Mycoplasma hominis, РеалБест ДНК Mycoplasma genitalium (ТОВ «Вектор-Бест-Україна»). Серологічне обстеження на сифіліс включало КСР – постановку РЗК і мікрореакції преципітації (МРП) («Біолік», Україна). Також у дослідженні проведено реакцію імунофлуоресценції: РІФ-200 і з її модифікацією РІФ-абс (“ЛюмиБест антипаллидум”, РФ), РІТ, РПГА («Люис РПГА тест», РФ) та ІФА (DIA-IgG-IgM-Trep, Україна). З метою визначення інформованості осіб щодо проблем ІПСШ та ВІЛ проведено анкетування за допомогою розроблених форм. Оцінка стану імунітету у ВІЛ-позитивних пацієнтів з ураженнями шкіри та ІПСШ визначалася за допомогою відносної кількості CD3+, CD4+, CD8+ лімфоцитів, секреторного імуноглобуліну А, також вірусного навантаження. Дослідження проводилося з використанням тест-систем Beckman Coulter (USA) «DIA®-HIV-p24» (НВК ДІАПРОФ-МЕД, Україна), «sIg А» – ІФА – Бест СТРИП (ЗАТ «Вектор-Бест», Україна). Статистична обробка результатів дослідження проведена з використанням SPSS-PC–17, Statistica for Windows 6.0 (StatSoft, USA).

Результати власних досліджень та їх обговорення. З метою вивчення розповсюдженості ІПСШ серед уразливих груп населення був проведений ретроспективний аналіз даних з різних регіонів України, також обстежено 495 осіб, які увійшли до підгрупи 1.1. Більшість осіб підгрупи 1.1, які належали до загальної популяції та пройшли обстеження і лікування в ДУ “ІДВНАМНУ», склали жінки – 274 (55,3 %). Чоловіків серед пацієнтів цієї підгрупи було 221 (44,7 %). Середній вік пацієнтів становив (32,8 ± 0,5) року.

Згідно отриманих даних, відсоток пацієнтів, у яких з використанням бактеріоскопічного та бактеріологічного методів діагностики була виявлена трихомонадна інфекція, в середньому склав (30,1 ± 2,6) %. Серед жінок спостерігався більший відсоток виявлення трихомонад – 39,1 %, серед чоловіків – 21,2 %, що можна пояснити фізіологічними та анатомічними особливостями жіночого організму, а також відмінністю мікробіоценозу та обміну речовин.

При обстеженні пацієнтів загального населення методом ПЛР з урогенітального тракту виявлено Ureaplasma urealyticum та Chlamydia trachomatis у 3,4-3,6 % осіб, що пройшли обстеження, Ureaplasma spp. – у 29,7 %, Мycoplasma – у 1,0- 6,0 % пацієнтів (рисунок 1).

Рисунок 1 – Відсоток позитивних результатів з обстежених пацієнтів представників загального населення методом ПЛР на наявність ІПСШ.

Також у представників загальної популяції в значному відсотку випадків виявлено антитіла (Ig G) до Chlamydia trachomatis (44,7 % осіб, що пройшли обстеження) та до Ureaplasma urealyticum (30,0 %), Мycoplasma genitalium – 20,0 % (рисунок 2).

Рисунок 2 – Дані обстеження пацієнтів, представників загального населення на наявність ІПСШ методом ІФА (Ig G), відсоток позитивних результатів

Привертає увагу значний відсоток виявлення позитивності представників загальної популяції до гепатитів В та С (4,5–15,8 %). Доцільно рекомендувати пацієнтам з ІПСШ також обстеження на ці інфекції.

При обстеженні представників уразливих груп швидкими тестами спостерігаються відмінності в розподілі ІПСШ в різних регіонах.

У м. Харків ІПСШ (гонорея, хламідіоз, сифіліс) виявлені в середньому у 3,7 % представників уразливих груп. Інфіковані ІПСШ та ВІЛ близько 4 % СІН, 1,7 % РКС та 5 % ЧСЧ. Антитіла до вірусних гепатитів виявляються в середньому у 17 % СІН, 1,4 % РКС та у 2,3 % ЧСЧ.

Гепатити В та С, гонорея частіше зустрічалися у СІН, сифіліс – у групі РКС. Серед ЧСЧ найбільш розповсюджені урогенітальний хламідіоз та ВІЛ-інфекція. Також у групі ЧСЧ гепатити В і С, хламідіоз та ВІЛ зустрічалися частіше, ніж серед представників РКС.

При аналізі даних обстеження на ВІЛ високий рівень інфікування спостерігався серед статевих партнерів СІН, але не завжди ці особи проходили обстеження (рис. 3).

Рисунок 3 – Відсоток позитивних результатів ВІЛ серед представників уразливих груп в м. Харків за результатами обстеження швидкими тестами

У м. Слов’янськ виявлено серед групи СІН високий відсоток інфікованих ВІЛ, гонореєю, гепатитами (1,3 %, 4,2 % та 19,0 % відповідно). Серед групи РКС поширеність ВІЛ, сифілісу і хламідіозу вища за дані групи СІН (4,8 % та 2,3 % відповідно). Привертає увагу значний відсоток виявлених у 2015 р. осіб з сифілісом (3,8 %) та гонореєю (10 %) (рис. 4).

За отриманими даними, у групі ЧСЧ спостерігалося в кілька разів вище розповсюдження гонореї та ВІЛ, ніж в інших групах (рис. 5).

При аналізі даних щодо осіб з уразливих груп по м. Харків та Харківській області, які отримували лікувальну допомогу з приводу ІПСШ, найчастіше виявлявся урогенітальний кандидоз, який спостерігався в (24,5 ± 4,3) % випадках. У значному відсотку випадків (12-27 %) пацієнти потребували лікування з приводу хламідіозу, бактеріального вагінозу та мікоплазмозу, також трихомонозу – в 9,5 % випадків (рис. 6).

Рисунок 4 – Відсоток позитивних результатів ІПСШ серед робітників комерційного сексу в м. Слов’янськ за результатами обстеження швидкими тестами, 2012-2015 рр.

Рисунок 5 – Відсоток позитивних результатів ІПСШ серед чоловіків, що мають секс з чоловіками у Закарпатській області за результатами обстеження швидкими тестами у 2014 р.

У Закарпатській області в 65 % від загальної кількості пролікованих ІПСШ представники уразливих груп отримували лікування з приводу бактеріального вагінозу, мікоплазмозу, негонококових уретритів, об’єднаних в одну групу. Лікування хламідіозу проводили в 15 % випадків, кандидозу – 8 %, близько 1-3 % склали гонорея, трихомоноз та генітальний герпес.

Таким чином, серед загального населення спостерігається часте виявлення збудників ІПСШ: трихомонади (28,9 %), Ureaplasma spp (29,7 %), ВПЛ (44,7 %). Має місце високий відсоток серопозитивності (ІФА, Ig G) до Ureaplasma urealyticum (30,0 %), Мycoplasma genitalium (20,0 %), Chlamydia trachomatis (44,7 %), ВПГ-1, 2 (91,7 %), гепатиту С (15,8 %).

Рисунок 6 – Співвідношення інфекцій у загальній кількості пролікованих ІПСШ у представників уразливих груп в Харківській області у 2012-2015 роках (%)

Найпоширенішими ІПСШ серед уразливих груп є урогенітальний кандидоз, хламідіоз, мікоплазмоз, бактеріальний вагіноз. Досить висока розповсюдженість ВІЛ (1-6 %) та гепатиту С (2,5-30,0 %). Серед статевих партнерів також спостерігається поширення ВІЛ, гепатитів, сифілісу, гонореї (від 1,0 до 20 %). Виявлення трихомонозу в уразливих групах відзначається на рівні 3-10 %, що нижче за дані загального населення, оскільки має місце недостатнє виявлення інфекції серед уразливих груп.

Для визначення соціальних, епідеміологічних, поведінкових відмінностей, а також особливостей перебігу ІПСШ та стану місцевого (слизового) імунітету під спостереженням знаходилися 65 осіб, що належали до груп ризику і склали підгрупу 2.1. До підгрупи 2.1а увійшли 25 пацієнтів з ВІЛ-позитивним статусом. Підгрупа 2.1б складалася з 40 ВІЛ-негативних осіб. Більшість підгрупи 2.1 склали жінки – 52 ([80,0 ± 4,9] %). Чоловіків серед пацієнтів цієї підгрупи було 13 ([20,0 ± 4,9] %). Середній вік пацієнтів склав (26,7 ± 1,6) року. Серед ВІЛ-позитивних осіб більшість представлена СІН ([48,0 ± 9,9] % – 12 осіб). Друга за чисельністю уразлива група – РКС, які склали ([28,0 ± 8,9] % – 7 осіб). ЧСЧ також увійшли до даної підгрупи, сягнувши (24,0 ± 8,5) % – 6 осіб. Було встановлено, що серед пацієнтів підгрупи 2.1б більшість ([62,5 ± 7,6] % – 25 осіб) склали РКС. На частку СІН прийшлося (20 ± 6,3) % випадків – 8 осіб. Група ЧСЧ становила (17,5 ± 6,1) % – 7 осіб.

Проведено аналіз епідеміологічних особливостей різних груп населення [загальна популяція (підгрупа 1.1, 495 осіб) та уразливі групи (підгрупа 2.1, 65 осіб)]. Встановлено, що ранній початок статевого життя сприяє частішому інфікуванню хламідійною інфекцією []. Поєднання збудників в асоціацію «хламідіоз + гонорея» не є характерним – має місце зворотня кореляція []. Встановлено, що асоціація збудників (ВІЛ та хламідіоз) частіше трапляється у представників уразливих груп []. У представників груп ризику значуще вища ймовірність зараження хламідійною інфекцією (рис. 7), ніж у групах загального населення [].

Рисунок 7 – Коефіцієнти кореляції між показниками «Належність до групи ризику» і «Хламідіоз»

Отримані дані вказують на доцільність проведення ретельного обстеження не тільки представників уразливих груп, а й їх статевих партнерів з метою виявлення ІПСШ.

Було проведено аналіз рівня інформованості щодо проблем ІПСШ та ВІЛ серед загального населення та уразливих груп. Анкетовано 165 осіб – 117 (загальне населення, підгрупа 1.2), та 48 (уразливі групи, підгрупа 2.2). Найбільший відсоток (73 %) пацієнтів складали особи віком 20-39 років. Більшість пацієнтів обох груп володіли інформацією, що статевим шляхом передаються сифіліс, СНІД, гонорея, трихомоноз, хламідіоз. Але більш обізнаними були представники підгрупи 1.2 (95,9–75,5 % опитуваних). У підгрупі 2.2 про можливість передачі сифілісу, СНІДу, гонореї знали 84,9-72,7 % опитуваних. Але що стосується інших інфекцій, інформованість пацієнтів була обмеженою. Про значну контагіозність трихомонозу, гепатитів знали 22 ([45,8 ± 7,2] %) опитуваних, хламідіозу – 19 ([39,6 ± 7,1] %), мікоплазмозу – 9 ([18,8 ± 5,6] %), ВПЛ – 7 ([14,6 ± 5,1] %). Більш інформованими про можливі шляхи зараження ІПСШ були представники підгрупи 1.2: вказали про статевий зв’язок без використання презерватива (113 – (96,6 ± 1,7) % проти 44 ([91,7 ± 4,0] %) підгрупи 2.2), забруднені шприци, голки (91 ([77,8 ± 3,8] %) проти 17 ([35,4 ± 6,9] %), через поцілунок, загальні предмети користування (42 ([35,9 ± 4,4] %) проти 2 ([4,2 ± 2,9] %). У підгрупі 1.2 як метод профілактики ІПСШ та ВІЛ більшість осіб зазначили наявність одного постійного статевого партнера, в підгрупі 2.2 – використання презервативу (таблиця 1).

Таблиця 1 – Заходи профілактики зараження ІПСШ та ВІЛ серед загальної популяції та у групі ризику (%)

Хворі із загальної популяції Хворі групи ризику
Профілактика ІПСШ:
один постійний статевий партнер 100 ([85,5 ± 3,3] %) 6 ([12,5 ± 4,8] %)
презерватив 69 ([59,0 ± 4,5] %) 33 ([68,8 ± 6,7] %)
засоби профілактики 24 ([20,5 ± 3,7] %) 9 ([18,8 ± 5,6] %)
Обстеження партнера 43 ([36,8 ± 4,5] %) 12 ([25,0 ± 6,3] %)
Профілактика ВІЛ:
один постійний статевий партнер 91 ([77,8 ± 3,8] %) 10 ([20,8 ± 5,9] %)
презерватив 66 ([56,4 ± 4,6] %) 33 ([68,8 ± 6,7] %)
засоби профілактики 18 ([15,4 ± 3,3] %) 4 ([8,3 ± 4,0] %)
обстеження партнера 36 ([30,8 ± 4,3] %) 9 ([18,8 ± 5,6] %)

Більшість представників підгрупи 1.2 мали рівний або підвищений фон настрою – 78 ([66,7 ± 4,4] %) випадків. Близько 22 % опитуваних охарактеризовані консультантами як недовірливі та замкнені особи. На порушення сну вказували 26 ([22,2 ± 3,8] %) респондентів. Що стосується підгрупи 2.2, то також більшість даного контингенту опитуваних осіб мали рівний або підвищений фон настрою, майже в 60 % випадків. Наявність судинних дистоній відзначав кожний четвертий опитуваний, а порушення нормальної роботи шлунково-кишкового тракту – 12,5 % представників уразливих груп (рисунок 8). Почуття самотності та невпевненості в майбутньому, особиста незахищеність на фоні асоціального способу життя та девіантної поведінки приводили до значного погіршення якості життя.

Встановлено, що уразливі групи відрізняються від загального населення особливостями статевої поведінки (раннім початком, особливостями та інтенсивністю статевого життя, кількістю статевих партнерів та сексуальних контактів, їх ризикованістю, мотивами виникнення випадкових контактів, низьким рівнем інформованості щодо можливостей інфікування та передачі широкого спектра ІПСШ та ВІЛ статевим шляхом, занадто толерантним ставленням до позашлюбних контактів, комерційного сексу та вживання наркотичних засобів) (таблиця 2).

Рисунок 8 – Емоційний стан та порушення самопочуття у представників уразливих груп населення, підгрупа 2.2, %

Таблиця 2 – Ставлення до дошлюбних та позашлюбних статевих контактів, проституції та наркоманії у представників загальної популяції та групи ризику (%)

Хворі із загальної популяції Хворі групи ризику
Ставлення до дошлюбних статевих контактів:
Негативне 20 ([17,1 ± 3,5] %) 3 ([6,3 ± 3,5] %)
Позитивне 51 ([43,6 ± 4,6] %) 16 ([33,3 ± 6,8] %)
Байдуже 38 ([32,5 ± 4,3] %) 29 ([60,4 ± 7,1] %)
Ставлення до позашлюбних статевих контактів:
Негативне 67 ([57,3 ± 4,6] %) 7 ([14,6 ± 5,1] %)
Позитивне 22 ([18,8 ± 3,6] %) 16 ([33,3 ± 6,8] %)
Байдуже 18 ([15,4 ± 3,3] %) 23 ([47,9 ± 7,2] %)
Ставлення до проституції:
Негативне 76 ([65,0 ± 4,4] %) 9 ([18,8 ± 5,6] %)
Позитивне 5 ([4,3 ± 1,9] %) 17 ([35,4 ± 6,9] %)
Байдуже 32 ([27,4 ± 4,1] %) 22 ([45,8 ± 7,2] %)
Ставлення до вживання наркотиків:
Негативне 107 ([91,5 ± 2,6] %) 25 ([52,1 ± 7,2] %)
Позитивне 2 ([1,7 ± 1,2] %) 10 ([20,8 ± 5,9] %)
Байдуже 2 ([1,7 ± 1,2] %) 12 ([25,0 ± 6,3] %)

За даними опитування алкоголь часто вживали 2-3 % представників підгруп 1.2 та 2.2, рідко – 86 ([73,5 ± 4,1] %) та 35 ([72,9 ± 6,4] %) відповідно. Час від часу вживали в 2,6 рази більше представників підгрупи 2.2, а ніколи – в 4 рази більше осіб з підгрупи 1.2. Але більшість респондентів підгрупи 1.1 зазначили, що алкоголь пригнічує або не впливає на статеву функцію (33 – (28,2 ± 4,2) % та 51 – (43,6 ± 4,6) % відповідно, проти 2 ([4,2 ± 2,9] % та 4 ([8,3 ± 4,0] %) в підгрупі 2.2). Навпаки у підгрупі 2.2 більшість осіб ([68,8 ± 6,7] % – 33 респондента ) вказали, що алкоголь стимулює статеву функцію, проти 18,4 % опитуваних з загального населення.

Порівняно з даними загальної популяції спостерігалося в 3 рази більше хворих на алкоголізм, майже в 6 разів більше осіб, які перебували в місцях позбавлення волі, в 12 разів більше споживачів наркотичних речовин, також 7 ([14,6 ± 5,1] %) ВІЛ-інфікованих, що серед даних загальної популяції не зустрічалося.

Використання методу мотиваційного консультування пацієнтів з ІПСШ призводить до зниження ризиків інфікування ІПСШ та зміни сексуальної поведінки в бік більш безпечної. Анкетування після проведеного консультування показало підвищення рівня інформованості контингенту майже на 30-40 %, усвідомлення більшістю респондентів ([89,5 ± 2,1] %) важливості періодичного обстеження на ІПСШ, застосування засобів контрацепції при всіх видах сексуальних контактів, кожному окремо та всій його тривалості.

З метою оцінки впливу уражень шкіри та ІПСШ на стан імунітету у осіб з ВІЛ-інфекцією до та після лікування дерматовенерологічної патології було проведено дослідження. До підгруп 2.4 і 2.5 увійшли 50 ВІЛ-позитивних пацієнтів у віці від 19 до 64 років. Більшість склали жінки – 26 пацієнток ([52,0 ± 7,1] %), чоловіки – 24 особи ([48,0 ± 7,1] %). Середній вік пацієнтів сягав (36,5 ± 1,0) року. До підгрупи 2.4 увійшли 23 пацієнти з ураженнями шкіри, до підгрупи 2.5 – 27 хворих, у яких було діагностовано ІПСШ. До підгрупи порівняння (підгрупа 3.1) були включені 30 осіб – практично здорові донори. Середній вік пацієнтів був (37,7±1,2) року. Найбільший відсоток серед хворих з ураженням шкіри склали особи з кандидозом шкіри й великих складок та себорейним дерматитом (13 ([56,5 ± 10,3] %) та 12 ([52,2 ± 10,4] %) відповідно) (рисунок 9).

У підгрупі 2.5 більшість склали особи з хламідійною інфекцією. Дана патологія діагностована у 17 ([63,0 ± 9,3] %) пацієнтів. Урогенітальний кандидоз зустрічався майже у третини пацієнтів (рисунок 10).

У хворих з ураженнями шкіри частіше, ніж у підгрупі 2.5 були діагностовані бронхіти (у 10 ([43,5 ± 10,3] %) проти 7 ([25,9 ± 8,4] %)), цитомегаловірусна інфекція (6 – [26,1 ± 9,2] %), пневмонії (5 – [21,7 ± 8,6] %), виявлений вірус Епштейна-Барр (2 – [8,7 ± 5,9] %). Пієлонефрити та енцефалопатії, гепатит В, які були визначені в 19 % випадків зустрічалися майже в 5 разів частіше, ніж у осіб з ІПСШ. У підгрупі 2.5 частіше зустрічалися випадки токсоплазмозу та туберкульозу (4 – [14,8 ± 6,8] %). Плеврити та аднексити серед пацієнтів з ІПСШ діагностовано майже в 3 рази частіше, ніж у підгрупі 2.4. Гепатит С виявлений у пацієнтів обох груп, але серед пацієнтів з ІПСШ майже в 1,5 рази частіше. Ендоцервіцит, кольпіт, ерозія шийки матки, позаматкова вагітність зустрічалися у 2,5–7 % хворих з ІПСШ, випадки піодермії, синдром Стівенса-Джонсона – у 2,5–5 % представників підгрупи 2.4. Супутні стани та захворювання у вигляді дисбактеріозу, гепатиту, нефропатії зустрічалися у 4–6 % ВІЛ-інфікованих пацієнтів обох підгруп. У пацієнтів обох підгруп рідко спостерігалося виявлення лише одного захворювання. В підгрупі 2.4 найпоширенішим був себорейний дерматит, який реєструвався в більшості випадків разом з кандидозом, алергічним дерматитом, мікозом або ЦМВ-інфекцією (близько 30 % випадків) (рисунок 11).

Рисунок 9 – Ураження шкіри у ВІЛ-позитивних пацієнтів підгрупи 2.4, %

Рисунок 10 – Урогенітальна патологія, діагностована у ВІЛ-позитивних пацієнтів підгрупи 2.5, %

Поєднання трьох захворювань найчастіше виявлялося також у пацієнтів з себорейним дерматитом. Окрім основного захворювання одночасно виявляли мікози, алергічні дерматити, токсоплазмоз, енцефалопатію, бронхіт.

В підгрупі пацієнтів з ІПСШ (підгрупа 2.5) найпоширеніший хламідіоз поєднувався в значній кількості випадків з кандидозом, трихомонозом, ВПГ, ЦМВ, бронхітом (рисунок 12).

Рисунок 11 – Поєднання себорейного дерматиту з іншими захворювання у осіб з ураженнями шкіри, %

Рисунок 12 – Поєднання хламідіозу з іншими патологіями у ВІЛ-позитивних осіб з ІПСШ, %

У хворих на хламідіоз, кандидоз, ВПГ в значній кількості випадків спостерігали одночасно наявність гепатиту С.

При поєднанні трьох патологій у пацієнтів з хламідійною інфекцією одночасно діагностували ВПЛ, кандидоз (урогенітальний та шкіри), ВПГ (генітальний, простий та зостер), трихомоноз.

Встановлено, що поєднання ВІЛ-інфекції з ураженнями шкіри та венеричними захворюваннями є додатковим фактором декомпенсації імунної системи хворих, та несприятливого клінічного перебігу захворювань (таблиця 3).

Найбільш виражені зміни були з боку Т-хелперів (CD4+клітин). Середні показники їх абсолютної кількості в периферичній крові у хворих обох підгруп до лікування були майже втричі нижче контрольного рівня. Після лікування відзначалось підвищення цього показника приблизно до 60 % від контрольного рівня. Подібні зміни відображались з боку відносної кількості Т-хелперів. Виявлені зміни – відображення безпосередньої дії ВІЛ на цю клітинну популяцію, яка становить центральну ланку патогенезу ВІЛ-інфекції. Суттєвої різниці цих показників в підгрупах 2.4 та 2.5 не відзначено. У підгрупах до лікування абсолютна кількість Т-хелперів була знижена відносно цього показника у контрольній групі у 2,8 і 3,0 разу відповідно. У процесі лікування спостерігалася тенденція до нормалізації зазначеного показника в обох підгрупах у 1,6 разу. Після проведеного лікування середнє значення показника у підгрупах 2.4 і 2.5 зросло до (465,4 ± 38,2) кл/мм3, що як і раніше було достовірно нижче показника контрольної групи, який складав (844,7 ± 72,7) кл/мм3. Після лікування рівень абсолютної кількості Т-хелперів у обох підгрупах (2.4 і 2.5) був знижений відносно підгрупи контролю в 1,8 разу.

При визначенні вірусного навантаження було встановлено, що у осіб з ІПСШ (підгрупа 2.5) найбільш несприятливі показники були виявлені при поєднанні ВІЛ-інфікування з сифілісом. Середній показник вірусного навантаження для цієї групи представлений в таблиці 4.

Виявлені середні значення вірусного навантаження при сифілісі значно вищі, ніж середні показники решти обстежених хворих підгрупи 2.5 з ІПСШ. Сифіліс призводить до значних змін показників імунітету. Після санації сифілісу компенсація імунітету проявляється значним зниженням вірусного навантаження. Показано, що додатковий активуючий вплив на імунну систему, що супроводжує шкірну патологію або ІПСШ, сприяє більш активному ураженню Т-хелперів вірусом імунодефіциту. Виявлена негативна кореляція між рівнем вірусного навантаження і кількістю Т-хелперів в периферичній крові, що є показником стану декомпенсації системи Т-хелперів при поєднанні ВІЛ-інфікування з ураженнями шкіри або ІПСШ.

У хворих з дерматологічною та венерологічною патологією характер зміни цих показників після лікування схожий, однак у хворих з ураженнями шкіри ступінь зниження вірусного навантаження помітно менше, ніж у хворих з венерологічною патологію, хоча рівень навантаження при ІПСШ вищий (табл. 5).

Таблиця 3 – Дані імунологічного обстеження ВІЛ-позитивних пацієнтів з ураженням шкіри (підгрупа 2.4) та з ІПСШ (підгрупа 2.5), практично здорових осіб (підгрупа 3.1)

CD3, абс. CD3, % Т-хелпери, абс. Т-хелпери, % Т-супресори, абс. Т-супресори, % Лімфоцити, абс. Лімфоцити, %
до ліку-вання після ліку-вання до ліку-вання після ліку-вання до ліку-вання після ліку-вання до ліку-вання після ліку-вання до ліку-вання після ліку-вання до ліку-вання після ліку-вання до ліку-вання після ліку-вання до ліку-вання після ліку-вання
Підгрупа 2.4 1091,2±221,2 1511,5±202,2 71,6± 4,8 76,2± 2,6 к 298,2±65,7 к 472,4± 59,7 *к 16,8± 2,9 к 25,4± 2,2 *к 216,5± 3,5 к 497,0± 73,0 * 49,8± 3,9 к 43,9± 17,9 к 1559,4±322,5 1210,5±162,5 к 23,5± 3,6 к 18,0± 2,1 к
Підгрупа 2.5 1365,6±127,0 1446,3±111,6 78,3± 1,7 к 71,2± 4,7 * 285,7±40,5 к 459,8± 51,8 *к 16,3± 1,8 к 24,4± 1,9 *к 879,0± 192,9 1к 730,8±101,3 1к 58,6± 4,8 1к 45,1± 2,1 *к 1822,0±187,2 1861,5±263,5 1 27,5± 2,1 к 19,9± 2,4 *к
Підгрупа 3.1 1271,7±102,9 70,8±1,5 844,7±72,7 45,5±1,2 385,64±36,8 20,7±0,6 1818,9±147,3 33,8±3,2

Примітка. Відмінності достовірні (р < 0,05) відносно показників: * –до лікування; 1 – у підгрупі 2.4; к – у контрольній групі

Таблиця 4 – Показники вірусного навантаження у ВІЛ-позитивних хворих на сифіліс (підгрупа 2.5), вч/мл

Виявлена патологія До лікування Після лікування Ступінь зниження
Сифіліс

n=6

 526168±311766 20392±14886 699±444
Інші ІПСШ

n=21

 143881±53175 13599±7499 969±464

Таблиця 5 – Дані вірусного навантаження у пацієнтів з ураженнями шкіри (підгрупа 2.4) та ІПСШ (підгрупа 2.5), середні значення показника в підгрупах

Показники Підгрупа 2.4 Підгрупа 2.5
До

лікування

 Після

лікування

 До

лікування

 Після лікування
Вірусне навантаження 121707±

68165

 22076±

14435

 248628±

97699

 9484±

4973
Зниження вірусного на-вантаження (до ліку-вання/ після лікування) в 5,5 разу В 26,2 разу

Після санації ІПСШ (разом з сифілісом) вірусне навантаження в підгрупі 2.5 знижувалося в середньому в 26 разів, з дерматологічною патологією – у середньому в 5,5 разу. При оцінці навантаження в підгрупі пацієнтів з ІПСШ, за виключенням хворих на сифіліс, спостерігалося зниження показника після лікування в 42 рази.

Визначення вмісту секреторного імуноглобуліну А на слизових оболонках уретри та піхви здійснено у 121 особи, яких було розподілено на 4 підгрупи. До підгрупи 1.3 увійшли 40 пацієнтів з ІПСШ з загальної популяції. До підгрупи 2.1а увійшли 25 хворих з ІПСШ та ВІЛ-позитивним статусом, які відносяться до уразливих груп. До підгрупи 2.1б включені пацієнти (40 осіб) з ІПСШ та ВІЛ-негативним статусом, що належать до уразливих груп. Підгрупу 3.2 склали практично здорові донори (16 осіб). Більшість представників уразливих груп склали жінки – 52 ([80,0 ± 5,0] %). Чоловіків серед пацієнтів групи спостереження було 13 ([20,0 ± 5,0] %). Середній вік пацієнтів склав (26,7 ± 1,6) (табл. 6).

У різних групах хворих з ІПСШ встановлені достовірні відмінності вмісту sIgА. При цьому найнижчі показники відзначалися в підгрупі 1.3 хворих із загального населення ([36,6 ± 4,6] мкг/г), а найвищі – в підгрупі 2.1а – (206,0 ± 19,9) мкг/г, у хворих з ІПСШ з ВІЛ-позитивним статусом. Можна констатувати, що у більшості представників загального населення переважав хронічний процес, на тлі якого реєструвалися незначні клінічні прояви інфікування. У хворих ІПСШ з ВІЛ-позитивною та ВІЛ-негативною реакцією, які належать до уразливих груп, переважав гострий процес з вираженими клінічними проявами. Різке підвищення або зниження рівня секреторного імуноглобуліну А може бути розцінено як показник несприятливого перебігу ІПСШ, свідчить про порушення імунної відповіді, пов’язаної з порушенням ефекторної та/або супресорної функції імунної системи.

Таблиця 6 – Вміст секреторного імуноглобуліну класу А (sIg A) у осіб з різних груп населення

Групи осіб, що проходять обстеження Кількість обстежених осіб (n=121) Вміст sIg A,

мкг/г
Хворі з ІПСШ (загальне населення), підгрупа 1.3 40 36,5 ± 4,6 2, 3, 4
Хворі з ІПСШ ВІЛ-позитивні

(уразливі групи), підгрупа 2.1а

 25 206,0 ±19,9 1, 3, 4
Хворі з ІПСШ ВІЛ-негативні

(уразливі групи), підгрупа 2.1б

 40 80,3±7,1 1, 2, 4
Практично здорові особи, підгрупа 3.2 16 51,7±8,7 1, 2, 3

Примітка. Відмінності достовірні (р < 0,05) відносно показників: 1 – хворих з ІПСШ (загальне населення), 2 – хворих з ІПСШ ВІЛ-позитивних (групи ризику), 3 – хворих з ІПСШ ВІЛ-негативних (групи ризику), 4 – практично здорових осіб

Проведено клініко-лабораторний моніторинг етіологічної структури збудників захворювань сечостатевого тракту та їх чутливості до лікарських засобів у осіб репродуктивного віку з ІПСШ. В дослідження увійшли 1140 осіб, що належали до загальної популяції і увійшли до підгрупи 1.4, віком від 19 до 46 років (середній вік – (32,5±2,4) року). Більшість склали жінки – 604 особи (53 %), кількість чоловіків, які увійшли до цієї підгрупи, сягнула 47 % (536 осіб). Всі пацієнти отримували лікувально-діагностичну допомогу в ДУ «ІДВ НАМНУ» з приводу запальних захворювань сечостатевого тракту. Також було проведено бактеріологічне дослідження стану вагінального біотопу жінок, що належали до уразливих груп населення (РКС та споживачі психоактивних речовин). Усього було обстежено 48 осіб у віці від 18 років до 41, які сформували підгрупу 2.6. Середній вік пацієнтів груп склав (29,5±6,5) року.

Встановлено високу інфікованість ([61,6 ± 1,0] %) обстежених пацієнтів з запальними захворюваннями урогенітального тракту. Серед представників загальної популяції трихомонадна інфекція визначена майже в 43 % виявлених випадків (32-55 %), причому як у вигляді моноінфекції, так й в асоціаціях з іншими збудниками, хламідійна — майже у чверті випадків – (25,5±4,7) %.

Серед представників уразливих груп населення трихомонадна інфекція визначена у (58,3 ± 7,1) % випадків, хламідійна — у (33,3 ± 6,8) %. Наявність облігатних збудників ІПСШ призводила до зсувів у вагінальному біотопі жінок цієї групи з переважанням патогенних різновидів стафілококів та окремих представників родини Enterobacteriaceae. У (25,0 ± 6,3) % випадків був діагностований бактеріальний вагіноз, що у 2,5 рази частіше, ніж у групі жінок загальної популяції.

При визначенні чутливості вилучених мікроорганізмів до антибактеріальних препаратів встановлено досить високу резистентність стафілококів до препаратів групи пеніцилінів та тетрациклінів (64,2-53,8 % у групі загального населення та 70,8-58,3% у представниць уразливих груп) та відносну нечутливість представників родини ентеробактерій до окремих цефалоспоринів (близько 33 % у групі загального населення та 34,3 % у представниць уразливої групи), за винятком цефіксиму, що пов’язано з наявністю у збудників β-лактамаз розширеного спектра дії. Призначення синдромного лікування ІПСШ представникам уразливих груп необхідно проводити з урахуванням чутливості збудників до антибактеріальних препаратів.

Для вивчення запальних захворювань органів малого тазу у пацієнтів з хронічними ІПСШ та визначення їх клінічних проявів при моноінфекції та мікст-інфікуванні проведено аналіз даних обстеження 1219 пацієнтів, які склали підгрупу 1.5. Серед 1219 пацієнтів більшість ([55,5 ± 1,4] %) склали жінки – 677 пацієнток у віці від 18 до 51 року. У дослідження увійшло 542 чоловіка ([44,5 ± 1,4] %) віком від 20 до 57 років. У майже 70 % випадків, як у чоловіків, так й у жінок виявляли клінічні прояви та ускладнення ІПСШ. Був діагностований у чоловіків уретрит, у жінок – ендоцервіцит. Найчастіше ізолювали Т. vaginalis у монокультурі в 25-28 % випадків також у осіб обох статей. На другому місці по частоті виявлення перебувала асоціація Т. vaginalis та С. trachomatis у 149 ([27,5 ± 1,9] %) і 127 ([18,6 ± 1,5] %) відповідно. Асоціація Т. vaginalis з U. urealyticum та умовно-патогенними збудниками спостерігалася у майже 14 % хворих незалежно від статі. Встановлено, що причиною появи клінічних проявів та ускладнень захворювань в середньому в 63 % випадків були збудники ІПСШ. Необхідно враховувати також наявність умовно-патогенної мікрофлори, яка виявляється майже в 14 % випадків та призводить до розвитку хронічних рецидивуючих кольпітів та уретритів. У 2/3 випадків ускладнень провідну роль відіграє трихомонадна інфекція. Це може визначати характер емпіричного лікування за епідеміологічними показниками, а також використання синдромного підходу у веденні пацієнтів з уразливих груп населення.

Для визначення ефективності застосування бактеріоскопічного та бактеріологічного методів щодо виявлення збудників ІПСШ проведено аналіз результатів обстежень 388 осіб. Усі пацієнти були розподілені на три підгрупи (підгрупи 1.6, 1.7 і 2.6). Особи, що увійшли до підгруп 1.6 та 2.6, звернулися з метою обстеження на наявність ІПСШ з різних приводів – задля профілактичного обстеження, без скарг, перед плануванням вагітності, з періодично виникаючими скаргами та проявами (помірної інтенсивності) наявності ІПСШ, тощо. До підгрупи 1.6 увійшли 196 пацієнтів, що відносяться до загального населення (112 жінок та 84 чоловіка – підгрупи 1.6а та 1.6б). Підгрупу 2.6 склали 48 жінок, що належать до уразливих груп населення (РКС, споживачі психоактивних засобів). У підгрупу 1.7 були включені 144 особи (загальне населення) з наявними скаргами та вираженими клінічними проявами трихомонозу, які проходили лікування в ДУ «ІДВНАМНУ». Особи цієї підгрупи були розподілені за статтю (підгрупа 1.7а – 75 жінок та підгрупа 1.7б – 69 чоловіків). У дослідження увійшли пацієнти віком від 19 до 61 років. Середній вік хворих склав 40,0±7,4. Пацієнти підгрупи 1.7 були розподілені на дві підгрупи за статтю – 75 жінок (підгрупа 1.7а) та 69 чоловіків (підгрупа 1.7б) окремо. Всі пацієнти, які зверталися за лікувально-діагностичною допомогою, мали виражені ознаки наявної інфекції (гіперемія, набряк слизових оболонок, патологічні виділення з сечостатевих органів) та пред’являли скарги на печію, свербіж, дискомфорт в області геніталій.

При обстеженні жінок підгруп 1.6а та 2.6 при проведенні бактеріоскопічного та бактеріологічного обстеження були отримані наступні дані. Серед жінок загального населення трихомонадна інфекція виявлена в середньому у (34,8 ± 4,7) % випадків, у представниць уразливих груп – у (51,9 ± 6,4) % випадків. При застосуванні бактеріоскопічного методу дослідження T. vaginalis виявлено в підгрупі 1.6а у 34 ([30,4 ± 4,3] %) пацієнток. Методом культивування підтверджено наявність трихомонадної інфекції у 44 ([39,3 ± 4,6] %) осіб. Також при бактеріоскопічному дослідженні «ключові» клітини виявлено у 12 ([10,7 ± 2,9] %) випадків, Candida spp. – у 5 ([4,5 ± 2,0] %) пацієнток. При обстеженні чоловіків з підгрупи 1.6б в мазках виявлено трихомонади у 13 ([15,5 ± 3,9] %) осіб, методом культивування – у 18 ([21,4 ± 4,5] %) пацієнтів.

При обстеженні жінок підгрупи 1.7а із застосуванням бактеріоскопічного методу дослідження T. vaginalis виявлено у 44 ([58,7 ± 5,7] %) випадків. Методом культивування підтверджено наявність трихомонадної інфекції у 64 ([85,0 ± 4,1] %) випадків. Також при бактеріоскопічному дослідженні «ключові» клітини виявлено у 9 ([12,0 ± 3,8] %) випадків, Candida spp. – у 4 ([5,3 ± 2,6] %) пацієнток. Негативний результат при обстеженні пацієнток з наявними симптомами ІПСШ, які звернулися за лікувально-діагностичною допомогою, склав середньому (28,0 ± 13,3) % випадків.

При обстеженні чоловіків підгрупи 1.7б (69 осіб) в мазках виявлено трихомонади у 29 ([42,1 ± 5,9] %) випадків. Методом культивування виявлено трихомонади у 44 ([63,7 ± 5,8] %) випадків у пацієнтів з симптоматичною інфекцією. У 2 ([2,9 ± 2,0] %) випадків у мазках чоловіків з гострими клінічними проявами ІПСШ була виявлені гонококи. Негативні результати обстеження виявлені у чоловіків в середньому в (47,1 ± 10,8) % випадків.

Таким чином, у жінок спостерігається достатньо високий відсоток ([58,7 ± 5,7] %) діагностування урогенітального трихомонозу за допомогою мікроскопії. Доцільно бактеріологічну діагностику у жінок проводити у випадку неуспіху при виконанні бактеріоскопічного дослідження. Застосування методу бактеріоскопії для діагностики трихомонозу у чоловіків ефективне при використанні у пацієнтів з симптомами. Доцільно рекомендувати проводити культивування збудника у всіх випадках діагностики у чоловіків одночасно з мікроскопією для покращення діагностики інфекції.

Для визначення доцільності використання швидких тестів для діагностики сифілісу, рекомендацій щодо їх застосовування для різних верств населення, проводили тестування 662 осіб, в тому числі 337 хворих на сифіліс. У підгрупу 1.8 увійшли всього 284 особи. Підгрупу 1.8а склали 94 пацієнти з ранніми ([33,1±2,8] %), підгрупу 1.8б – 190 хворих з пізніми ([66,9±2,8] %) формами сифілісу. Також обстеження пройшли 53 вагітні (підгрупа 1.9). До підгрупи 1.9а увійшли 12 жінок ([22,6±5,8] %) з раннім, до підгрупи 1.9б – 41 пацієнтка ([77,4±5,8] %) з пізнім сифілісом (рисунок 13).

Рисунок 13 – Підгрупи пацієнтів зі встановленим діагнозом сифіліс (n = 337)

Було обстежено 96 осіб з хибною позитивністю серологічних реакцій (підгрупа 1.10), серед яких було 52 вагітні жінки ([54,2±5,1] %), що склали підгрупу 1.10б. До підгрупи 1.10а увійшло 44 пацієнти із загального населення ([45,8±5,1] %). Підгрупу порівняння (підгрупа 1.11) склали хворі з дерматологічною патологією – 173 особи. До підгрупи 3.3 (контрольна підгрупа) увійшли 56 здорових осіб.

При визначенні оптимальних швидких методів серодіагностики сифілісу, метод ІФА було обрано в якості стандарту, якому притаманні висока чутливість та специфічність. При обстеженні хворих як з ранніми, так і з пізніми формами сифілісу (підгрупа 1.8) спостерігався достатньо високий відсоток (вище 95 %) виявлення хворих методами експрес-діагностики (ІХГ, РМП, RPR), які можна застосовувати для скринінгу. Але частота визначення позитивних результатів дещо варіювала. За допомогою РМП виявлено в середньому 96,3 % хворих на сифіліс (89 [94,7 ± 2,3] % хворих з раннім та 186 [97,9 ± 1,0] % з пізнім сифілісом). Частота виявлення хворих на сифіліс методом RPR була майже однаковою і склала 90 ([95,7 ± 2,1] %) для раннього і 182 ([95,8 ± 1,5] %) для пізнього сифілісу. За допомогою «швидких тестів» ІХГ було виявлено 99,5 % позитивних реакцій, при чому серед осіб з пізнім сифілісом дані склали 100 %, з раннім – 93 (98,9 ± 1,1) %. При проведенні діагностики сифілісу серед осіб з хибною серопозитивністю методами ІФА, РПГА та РЗКт у 7 ([15,9 ± 5,5] %) випадків отримана позитивна відповідь серед представників різних верств населення та в 7 ([13,5 ± 4,7] %) вагітних. Що стосується РЗКк, то частота визначення позитивних результатів становила 100 % (табл. 7).

Таблиця 7 – Частота визначення позитивних результатів (%) при обстеженні на сифіліс осіб з хибною серопозитивністю з груп загального населення та вагітних, пацієнтів з дерматологічною патологією та здорових осіб методами РМП1, РЗКк2, РЗКт3, RPR4, ІХГ5, ІФА6, РПГА7

Групи осіб, що були обстежені РМП РЗКк РЗКт RPR ІХГ ІФА (сумарні) РПГА
Особи з хибною серопозитивністю (n=44) n 44 44 7 44 7 7 7
% 100 100 15,9 ± 5,5 100 15,9 ± 5,5 15,9 ±
5,5		 15,9 ± 5,5
Вагітні з хибною серопозитивністю (n=52) n 52 52 7 52 7 7 7
% 100 100 13,5 ± 4,7 100 13,5 ± 4,7 13,5 ±
4,7		 13,5 ± 4,7
Пацієнти з дерматологічною патологією (n=173) n 0 0 2 0 2 2 2
% 0 0 1,2 ± 0,8 0 1,2 ± 0,8 1,2 ±
0,8		 1,2 ± 0,8
Здорові особи (n=56) n 0 0 0 0 0 0 0
%

Примітка. 1 – реакція мікропреципітації (РМП); 2 – реакція зв’язування комплементу з кардіоліпіновим реагентом (РЗКк); 3 – реакція зв’язування комплементу з трепонемним реагентом (РЗКт); 4 – антикардіоліпіновий (реагіновий) тест (RPR); 5 – імунохроматографічний аналіз (ІХГ); 6 – імуноферментний аналіз (ІФА); 7 – реакція пасивної гемаглютинації (РПГА)

Доцільно рекомендувати ІХГ тест до застосування для визначення сифілісу. Залежно від оснащення закладів охорони здоров’я (ЗОЗ) та існуючої епідемічної ситуації доцільно проводити скринінгове обстеження на сифіліс з використанням методів ІХГ або ІФА, або РПГА та за допомогою одного з нетрепонемних тестів: РМП, RPR. В кожному випадку отримання позитивної відповіді для підтвердження необхідно проводити дослідження із застосуванням інших трепонемних тестів – РПГА, ІФА. Особи без клінічних проявів захворювання, що були в статевому або побутовому контакті з хворими на сифіліс, підлягають обстеженню за допомогою РМП, або RPR, та ІФА IgM або ІФА сумарні або РПГА, ІХГ.

Для визначення ефективності застосування крему іміквімод 5 % в лікуванні гострокінцевих кондилом аногенітальної локалізації у ВІЛ- позитивних осіб під спостереженням знаходилися 43 пацієнти з гострокінцевими кондиломами аногенітальної локалізації, які увійшли до підгрупи 2.7 та належали до наступних груп ризику. Споживачами ін’єкційних наркотиків були 13 ([30,2 ± 7,0] %), особи, що проходили обстеження, як статеві партнери ВІЛ-інфікованих – 15 ([34,9 ± 7,3] %), чоловіки, що мають секс з чоловіками – 11 ([25,6 ± 6,7] %), робітники комерційного сексу — 4 ([9,3 ± 4,4] %). У результаті обстеження пацієнтів не було діагностовано жодного випадку сифілісу, уреаплазмової інфекції, гонореї, гепатиту В. Кандидоз, гепатит С виявлені у 14 ([34,9 ± 7,3] %) обстежених, герпес – у 13 ([30,2 ± 7,0] %), хламідіоз – у 11 ([25,6 ± 6,7] %) випадків. Локалізація гострокінцевих кондилом у пацієнтів була наступна: на статевих губах у жінок висипи спостерігалися у 11 ([25,6 ± 6,7] %) обстежених, біля входу в піхву – у 9 ([20,9 ± 6,2] %), на голівці статевого члена – у 19 ([44,2 ± 7,6] %), на стовбурі статевого члена – у 17 ([39,5 ± 7,5] %), у лобковій зоні – у 4 ([9,3 ± 4,4] %), у перианальній ділянці – у 11 ([25,6 ± 6,7] %) пацієнтів. У більшості пацієнтів гострокінцеві кондиломи локалізувалися на декількох ділянках одночасно (27 – [62,8 ± 7,4] % хворих) – майже у 2/3 хворих. Пацієнти були розподілені на дві підгрупи. До підгрупи 2.7а увійшли 22 ВІЛ-позитивні пацієнти з ВПЛ, які отримували в якості монотерапії крем, що містив іміквімод 5 %. Іміквімод крем (у пакетиках для одноразового застосування пацієнти застосовувався 3 рази на тиждень, наносився на кондиломи увечері за 8 годин (±2 години) перед сном, а на наступний ранок ділянка нанесення очищувалася водою і милом. Лікування тривало до повного регресу клінічних проявів (зникнення кондилом), але не довше 8 тижнів. До підгрупи 2.7б (група порівняння) увійшов 21 ВІЛ-позитивний пацієнт з гострокінцевими кондиломами, в лікуванні яких застосовували методи абляційної терапії (кріодеструкція, електродеструкція). У підгрупі 2.7а при застосуванні крему іміквімод в лікуванні гострокінцевих кондилом регрес висипів спостерігався протягом 3 тижнів у 2 ([9,1 ± 6,1] %) пацієнтів, через місяць – ще у 1 ([4,5 ± 4,4] %). Більшість пацієнтів (19 – [86,4 ± 7,3] %) застосовувала іміквімод крем протягом 8 тижнів. Більшість пацієнтів (19 – [86,4 ± 7,3] %) відзначали добру переносимість іміквімоду. У (13,6 ± 7,3) % випадків відзначалося виникнення місцевих реакцій незначної або помірної інтенсивності в ділянці нанесення препарату у вигляді гіперемії та набряку.

Зникнення аногенітальних кондилом при місцевому застосуванні іміквімоду спостерігалося через 3-8 тижнів, зокрема через 3 тижні – у (9,1 ± 6,1) % осіб, через місяць – ще у (4,5 ± 4,4) %, через 8 тижнів – загалом у (86,4 ± 7,3) %). У (13,6 ± 7,3) % осіб, які мали поширені висипи з тривалістю кондиломатозу близько 1 року, повного регресу висипань не було відзначено, але кількість елементів зменшилася приблизно на 70 %.

Відсутність рецидивів гострокінцевих кондилом після терапії іміквімод кремом через 1 місяць спостерігалася у 18 ([81,8 ± 8,2] %) пацієнтів, через 3 місяці – у 15 ([68,2 ± 9,9] %) осіб, що перебували під спостереженням у підгрупі 2.7а (рисунок 14).

Рисунок 14 – Хворі з відсутністю кондилом (клінічна ефективність методів лікування), підгрупи 2.7а та 2.7б

Через 3 місяці у пацієнтів обох груп проводили оцінку стану імунітету шляхом визначення кількості CD4+. У підгрупі 2.7а, пацієнти якої отримували лікування із застосуванням іміквімод крему, рівень CD4+ через 3 місяці майже не змінився (до лікування – 406,18 ± 58,72) та становив 393,5 ± 118,57 (р > 0,05).

Встановлено, що іміквімод крем в якості монотерапії є ефективнішим за абляційні методи лікування. Це проявляється у значному відсотку ([68,2 ± 9,9] %) випадків спостереження відсутністю рецидивів гострокінцевих кондилом аногенітальної локалізації, зменшенням частоти рецидивування та кількості елементів, подовженням міжрецидивного періоду після успішно проведеного лікування.

Для визначення рівня інформованості щодо питань ІПСШ та ВІЛ фахівців, які надають консультативну, лікувально-діагностичну, соціальну допомогу представникам уразливих груп населення було проведено анкетування 332 осіб. Проаналізовано дані анкет 32 фахівців наркологічних закладів (підгрупа 4А), 67 дерматовенерологів (підгрупа 4Б), 154 сімейних лікарів (підгрупа 4В), 43 соціальних працівників (підгрупа 4Г), 36 акушерів та гінекологів (підгрупа 4Д). При проведенні анкетування спеціалістів наркологічних закладів встановлено, що 14 ([43,8 ± 8,8] %) опитуваних фахівців вірно відповіли, що ІПСШ можуть передаватися при статевих, трансмісивних та побутових контактах. Більшість вірних відповідей отримана від фахівців дерматовенерологічного та гінекологічного профілю [44 ([65,7 ± 5,8] %) та 21 ([58,3 ± 8,2] %) відповідно]. При анкетуванні сімейних лікарів та соціальних працівників більше половини респондентів в обох групах дали вірні відповіді – 79 ([51,3 ± 4,0] %) та 23 ([53,5 ± 7,6] %). Але привертає увагу той факт, що серед соціальних працівників більше обізнаних осіб щодо ймовірності передачі ІПСШ при різних видах контактів, ніж серед сімейних лікарів.

Доцільно підвищувати інформованість, поліпшувати рівень підготовки сімейних лікарів з питань консультування, надання лікувально-діагностичної допомоги представникам уразливих груп, тому що саме до них в першу чергу потрапляє більшість пацієнтів.

Щодо можливості застосування синдромного підходу для діагностики ІПСШ поінформовані 47-49 % наркологів, сімейних лікарів та соціальних працівників. Вищий відсоток обізнаності (60-63%) визначений серед гінекологів та дерматовенерологів. Близько половини опитуваних фахівців наркологічної служби та соціальної (17 ([53,1 ± 8,8] %) і 23 ([53,5 ± 7,6] %) відповідно) інформовані, що зараження ІПСШ (зокрема трихомоноз, хламідіоз та гонорея) може супроводжуватися наявністю виділень зі статевих органів. Також майже 50 % фахівців цих служб знають, що можлива вертикальна передача збудників сифілісу, ВІЛ-інфекції та хламідіозу. Вірні твердження з цих питань вказали також 91 ([59,1 ± 4,0] %) сімейний лікар та 83-84 % гінекологів та дерматовенерологів. Щодо інформації про застосування фемідому (жіночого презервативу) найбільш інформованою виявилася група соціальних працівників – 33 ([76,7 ± 6,4] %) вірних відповідей. Також близько половини фахівців (53-54 %) наркологічної та сімейних лікарів володіють інформацією. Дерматовенерологи та гінекологи дали вірні відповіді в 71,6-72,2 % випадків. Серед наркологів 21 ([65,6 ± 8,4] %) проінформовані, що вище ризик інфікування для ВІЛ-негативної жінки при статевих гетеросексуальних контактах від ВІЛ-позитивного статевого партнера, ніж навпаки. Відсоток вірних відповідей з цього питання частіше надавали соціальні працівники, ніж сімейні лікарі (25 ([58,1 ± 7,5] %) та 86 ([55,8 ± 4,0] %) відповідно) та дерматовенерологи, ніж гінекологи (50 ([74,6 ± 5,3] %) та 26 ([72,2 ± 7,5] %) відповідно). З метою інформування фахівців, що надають лікувально-даігностичну та консультативну допомогу представникам уразливих щодо зараження ІПСШ/ВІЛ груп населення проводилися семінари-тренінги. По завершенню семінарів було проведено повторне тестування фахівців для визначення рівня поінформованості. Оцінювалася кількість вірних відповідей на вищезазначені питання. Результати повторного тестування свідчили, що кількість вірних відповідей зростала в середньому на 20-30 %.

Розроблений локальний протокол у формі методичного посібника представникам наркологічної служби – «Методичне керівництво з виявлення, діагностики інфекцій, що передаються статевим шляхом, у пацієнтів із залежністю від психоактивних речовин». Впровадження протоколу, як дієвого засобу допомоги фахівцям, сприятиме своєчасному виявленню пацієнтів з ІПСШ серед споживачів психостимулюючих речовин.

З метою підвищення рівня надання дерматовенерологічної допомоги представникам уразливих груп з ІПСШ, були розроблені методичні посібники для фахівців, які працюють з цим контингентом населення. В методичних посібниках «Рекомендації з проведення добровільного консультування і тестування на наявність ІПСШ представників різних груп населення. Дотестове та післятестове консультування в практиці дерматовенеролога» та «Особливості мотиваційного консультування осіб з інфекціями, що передаються статевим шляхом, з метою формування безпечної статевої поведінки» висвітленні питання особливостей консультування осіб з уразливих груп з ІПСШ. Зокрема надана інформація щодо мети та завдань консультування та тестування. Наведена інформація про особливості консультування представників уразливих груп в залежності від групи ризику. Описана процедура дотестового та післятестового консультування осіб з ІПСШ, розробка шляхів зниження ризику повторного інфікування ІПСШ, розроблений алгоритм проведення консультування на тестування на ІПСШ (рисунок 15).

Необхідно проводити удосконалення освіти лікарів, які працюють з представниками з груп ризику. Для надання повноцінної лікувально-діагностичної допомоги хворим цього контингенту фахівцям необхідно мати відповідні знання та навички консультування. Узагальнені дані з особливостей епідеміології, клініко-лабораторної діагностики лягли в основу розробленого Циклу тематичного удосконалення лікарів «Інфекції, що передаються статевим шляхом, а також у групах підвищеного ризику до інфікування ВІЛ/СНІД». Розроблений цикл включено до навчального процесу кафедри дерматовенерології та СНІДу Харківської академії післядипломної освіти.

Рисунок 15 – Проведення консультування на тестування на ІПСШ


Висновки

У роботі запропоновано теоретичне обґрунтування та нове вирішення актуальної наукової та практичної проблеми сучасної дерматовенерології, що полягає в створенні ефективної системи лікувально-профілактичних заходів з надання спеціалізованої медичної допомоги та реабілітації хворим на інфекції, що передаються статевим шляхом, в уразливих групах та серед загального населення з метою стримування епідемії ВІЛ/Сніду в Україні.

1. Значна поширеність ІПСШ в загальній популяції, хронічний перебіг, вагомий відсоток ускладнень, клінічний патоморфоз та багатофокусність уражень сечостатевого тракту – чинники, які обумовлюють необхідність досліджень з профілактики розповсюдження ІПСШ в популяції та розробки ефективних лікувально-діагностичних заходів. Епідемія ВІЛ-інфекції, статевий шлях передачі вірусу, підвищена частота виявлення збудників ІПСШ та ВІЛ серед уразливих груп, значні наслідки для здоров’я населення – важливі фактори, які обумовлюють актуальність для сучасної дерматовенерології проблеми попередження зараження ВІЛ шляхом боротьби з ІПСШ.

2. Встановлено, що серед загального населення найчастішими збудниками ІПСШ є трихомонади, хламідії, умовно-патогенні мікроорганізми (стафілококи та ентеробактерії), у 46 % осіб – онкогенні типи ВПЛ. Серед хворих з ІПСШ моноінфекція виявлена у 21 % осіб, асоціація збудників – у 41 % осіб, T. vaginalis є найпоширенішим збудником в двох- та трьохкомпонентних асоціаціях. Ідентифікована E. coli у 30,9 % чоловіків і 48,3 % жінок. Визначена висока резистентність стафілококів до препаратів групи пеніцилінів, тетрациклінів та фторхінолонів (64-45 %), відносно висока нечутливість ентеробактерій до цефалоспоринів (близько 33 %). Показано, що збудник ІПСШ є етіологічним фактором в 2/3 випадків запальних захворювань сечостатевого тракту, переважно помірного ступеня тяжкості перебігу у осіб репродуктивного віку: чоловіків – у 66,4 % (при уретриті – 68,5 %, простатиті – 41,5 %), жінок – у 61,5 % (ендоцервіцит – 72,4 %, ерозія шийки матки – 45,2 %, кольпіт – 36,2 %). Більшість ускладнень спостерігається при трихомонадній моноінфекції або при асоціації збудників (трихомонади + хламідії і трихомонади + уреаплазма). Встановлено, що у жінок частіше виявляється T. vaginalis, S. saprophyticus та S. Warneri; у чоловіків – С. trachomatis, мікст-інфікування, S. haemolyticus.

3. Визначено характерні відмінності осіб уразливих груп від загального населення за соціальним статусом (у більшості – середня та неповна середня освіта, виховання в неповних сім’ях, дитячих будинках, статус безробітних або тимчасових робітників); статевою поведінкою (ранній початок статевого життя, велика кількість статевих партнерів та сексуальних контактів, ризикована поведінка, низький рівень інформованості щодо інфікування та передачі ІПСШ та ВІЛ статевим шляхом, занадто толерантне ставлення до позашлюбних контактів, комерційного сексу та вживання наркотичних засобів). У представників уразливих груп частіше спостерігаються психосоматичні розлади з ознаками декомпенсації (порушення сну та коливання настрою, розлади травлення, судинні дистонії).

4. Показано, що найпоширенішими ІПСШ серед представників уразливих груп є урогенітальний хламідіоз, вірусні інфекції, кандидоз, мікоплазмоз, бактеріальний вагіноз, у значному відсотку випадків (до 40 %) спостерігається мікст-інфікування та ускладнення ІПСШ. Розповсюдженість ВІЛ та гепатиту С серед представників уразливих груп відповідно склала 1-6 і 3-28 %. За даними офіційної статистики, виявлення трихомонадної інвазії в уразливих групах спостерігається на нижчому рівні (6-12 %) порівняно з представниками загального населення (10-30 %). Але за даними цього дослідження, трихомоноз діагностується досить часто (до 60 %), що свідчить про наявність резервуару невиявленої інфекції в уразливих групах. Виявлена висока розповсюдженість (до 20 %) ВІЛ, гепатитів В і С, сифілісу, гонореї у статевих партнерів представників уразливих груп. Асоціація збудників (ВІЛ та хламідіоз) часто визначається серед представників уразливої групи. Між показниками «належність до групи ризику» і «хламідіоз» існує пряма залежність. У представників груп ризику вища імовірність зараження хламідійною інфекцією.

5. У пацієнтів з ІПСШ встановлено порушення місцевого імунітету, які характеризувалися різноспрямованими змінами вмісту sIgA на слизових оболонках уретри та вагіни порівняно з показниками здорових осіб та між групами. При цьому зниження в 1,4 разу рівня sIgA відбувалося у хворих із загального населення, збільшення майже в 4 рази вмісту sIgA – у хворих з уразливих груп з ІПСШ та ВІЛ-позитивним статусом, відносно показника у здорових осіб. Визначено зв’язок між рівнем sIgA та клінічним перебігом ІПСШ. Коливання рівня sIgA у хворих різних груп свідчить про порушення імунної відповіді, пов’язаної з порушенням ефекторної та/або супресорної функції імунної системи. Поєднання ВІЛ-інфекції з захворюваннями шкіри (кандидоз, себорейний та алергічний дерматит, мікоз) та ІПСШ (хламідіоз, кандидоз урогенітальний, сифіліс) є додатковим несприятливим фактором прогресування розладів імунної системи хворих, що підтверджено встановленими кореляційними зв’язками. Відсутність санації сифілісу призводить до негативних змін показників імунітету, після лікування компенсація імунітету проявляється збільшенням в 1,6 разу рівня CD4+та зниженням вірусного навантаження.

6. Для наближення дерматовенерологічної допомоги до уразливих груп, прискорення надання лікувально-діагностичної допомоги особам з ІПСШ доцільно застосовувати метод бактеріоскопії, який дозволяє ефективно та швидко виявити інфікованих осіб навіть при відсутності у них скарг та клінічних проявів. Близько 45 % представників уразливих груп інфікованих трихомонозом є невиявленими, залишаються резервуаром інфекції, що призводить до розвитку ускладнень, сприяє поширенню ІПСШ та ВІЛ в популяції. Метод бактеріоскопії більш ефективний та інформативний у осіб з симптомами (виявлення збудника до 60 %). У осіб без симптомів або з незначними клінічними проявами ІПСШ метод бактеріоскопії також є ефективним заходом виявлення трихомонадної інфекції (30 % – загальне населення, 46 % – уразливі групи). Визначена висока ефективність діагностики сифілісу (98-100 %) з використанням ІХГ тесту. Серед представників верств населення з низьким рівнем поширеності сифілісу обстеження доцільно проводити лише з використанням трепонемного тесту ІХГ. Скринінгові обстеження осіб з високим рівнем поширеності (уразливі групи) доцільно починати з трепонемного тесту ІХГ з підтвердженням із застосуванням РПГА, ІФА. Особи без клінічних проявів захворювання, що були в статевому або побутовому контакті з хворими на сифіліс, підлягають обстеженню за допомогою РМП, або RPR, та ІФА IgM або ІФА сумарні або РПГА, ІХГ.

7. В уразливих групах ВПЛ-інфекція виявлена у 18,5 % серед ВІЛ-позитивних осіб. ВПЛ в асоціації з хламідіями, кандидозом, іншими вірусними інфекціями виявлений у 15 % осіб з ІПСШ. Виявлена позитивна кореляція між вірусним навантаженням ВІЛ та ВПЛ-інфекцією, яка може виступати одним з маркерів зниження імунітету. Встановлено високу клінічну ефективність (84 %) застосування крему, що містить іміквімод 5 %, при лікуванні зовнішніх аногенітальних кондилом у ВІЛ-інфікованих осіб обох статей. Терапевтична ефективність підтверджена відсутністю рецидивів (70 %) або зменшенням їх частоти, а також більш тривалим міжрецидивним періодом після лікування. Запропонований метод більш ефективний за абляційні методи лікування за рахунок зміцнення місцевої імунної відповіді. Іміквімод крем може застосовуватися пацієнтом самостійно, з проходженням періодичного контролю лікарем та відсутності побічних явищ.

8. Діагностика, лікування та реабілітації хворих на ІПСШ, які належать до груп ризику, потребують особливого підходу. Для груп населення уразливих до зараження ВІЛ/ІПСШ рекомендується проведення діагностики ІПСШ з використанням швидких тестів, обов’язкове обстеження на наявність Trichomonas vaginalis із застосуванням бактеріоскопічного дослідження, що прискорить надання допомоги та сприятиме попередженню поширення ІПСШ та ВІЛ. У разі неможливості проведення діагностики із застосуванням швидких тестів слід призначати лікування на підставі клінічної симптоматики захворювання та анамнестичних даних (синдромний підхід). Проведення мотиваційного та інформаційного консультування осіб з уразливих груп сприятиме корекції ризикованої сексуальної поведінки та попередженню поширення ВІЛ та ІПСШ в популяції. Метод мотиваційного консультування – найефективніший захід при роботі з представниками уразливих верств населення (підвищення рівня інформованості – 30 %, усвідомлення важливості періодичного обстеження на ІПСШ, застосування засобів контрацепції при всіх видах сексуальних контактів – 90 %). Призначення синдромного лікування ІПСШ представникам уразливих груп доцільно проводити з урахуванням визначеної чутливості збудників до антибактеріальних препаратів.

9. Внесені зміни до національних протоколів діагностики, лікування та профілактики ІПСШ, з урахуванням особливостей груп, уразливих щодо зараження ВІЛ. Розроблено локальний протокол по взаємодії дерматовенерологічної служби з суміжними спеціальностями, що сприятиме своєчасному виявленню пацієнтів з ІПСШ, дозволить підвищити рівень інформованості з питань ІПСШ/ВІЛ спеціалістів, які надають допомогу представникам уразливих груп населення (лікарі сімейної практики, наркологи, гінекологи, інфекціоністи, соціальні працівники). Розроблені комплексні навчальні програми з проблем ІПСШ та ВІЛ/СНІДу серед уразливих груп втілено у формі фахових семінарів та тематичного удосконалення для післядипломної підготовки лікарів дерматовенерологів та фахівців суміжних спеціальностей.

РЕКОМЕНДАЦІЇ

  1. Доцільно проводити обстеження на трихомонадну інфекцію представників загальної популяції та уразливих груп. Дані дослідження свідчать про високу поширеність T. vaginalis у популяції населення репродуктивного віку значне (до 60 %) поширення трихомонозу серед представників уразливих груп та низький відсоток реального виявлення.
  2. Необхідно проводити обстеження статевих партнерів представників уразливих груп з метою виявлення ІПСШ, враховуючи поширеність серед них високого рівня (від 1,0 до 20 %) ВІЛ, гепатитів, сифілісу, гонореї.
  3. З метою попередження розповсюдження ВІЛ доцільно проводити обстеження серед всіх верств населення не тільки на ВІЛ, сифіліс та найбільш розповсюджені ІПСШ, а також на наявність вірусних інфекцій (гепатити, ВПЛ, ВПГ), хронізація яких призводить до зниження імунітету.
  4. Доцільно своєчасно проводити лікування хворих з ураженнями шкіри та ІПСШ ВІЛ-інфікованих осіб з метою профілактики декомпенсації імунітету, також необхідно проводити періодичне обстеження ВІЛ-інфікованих на наявність ІПСШ, включаючи пацієнтів з ураженнями шкіри, особливо при збільшенні вірусного навантаження. Необхідно після лікування ІПСШ у ВІЛ-позитивних осіб проводити контроль виліковності ІПСШ, рецидиви яких можуть привести к значному погіршенню стану імунітету.
  5. Необхідно проводити інформування представників уразливих груп щодо проблем ІПСШ та мотивувати їх до безпечної статевої поведінки, застосовування бар’єрних методів профілактики при кожному статевому контакті, що значно вплине на розповсюдження ІПСШ та ВІЛ в популяції. Важливо при роботі з особами з уразливих груп з ІПСШ застосовувати запропоновані методики мотиваційного консультування.
  6. Призначення синдромного лікування ІПСШ представникам уразливих груп необхідно проводити з урахуванням визначених збудників та їх чутливості до антибактеріальних препаратів. У випадках встановлення синдромів виділень та/або болі унизу живота, наявності неспецифічних вульвовагінітів можливо також застосування препаратів групи фторхінолонів, цефалоспоринів, лінкозамідів та нітрофуранів, до яких спостерігалася найбільш висока чутливість умовно-патогенних мікроорганізмів. Препарати можуть бути призначені окремо або у певному поєднанні в залежності від виявлених збудників та тяжкості перебігу патології. При розробці нормативних документів щодо застосування синдромного підходу в Україні необхідно враховувати широке розповсюдження трихомонадної інвазії в популяції, варіативність перебігу та значну роль у виникненні урогенітальних ускладнень.
  7. З метою пришвидшення діагностичної допомоги пацієнтам з ІПСШ, що належать до уразливих груп населення, доцільно рекомендувати застосування методу бактеріоскопії для діагностики ІПСШ лікарем особисто безпосередньо на робочому місці. Для покращення діагностики трихомонадної інфекції в загальній популяції доцільно: у чоловіків проводити культивування збудника одночасно з мікроскопією, у жінок бактеріологічну діагностику виконувати у випадку неуспіху бактеріоскопічного дослідження.
  8. Враховуючи значну інформативність ІХГ тесту (98-100 % виявлення сифілітичної інфекції), доцільно рекомендувати його до застосування: для скринінгового обстеження на сифіліс; для представників верств населення з низьким та з високим рівнем превалентності інфекції; з метою виявлення хворих з пізніми формами сифілісу серед пацієнтів соматичних стаціонарів; для осіб без клінічних проявів захворювання, що були в статевому або побутовому контакті з хворими на сифіліс.
  9. Для лікуванні зовнішніх аногенітальних кондилом у ВІЛ-позитивних осіб обох статей доцільно застосовувати крем іміквімод 5 % (застосовується самостійно, через день, зовнішньо увечері за 8 годин перед сном, з очищенням на ранок ділянки нанесення, до повного регресу клінічних проявів (зникнення кондилом) тривалістю не більше 8 тижнів). На відміну від абляційних методів застосування 5 % крему іміквімоду не несе ризиків професійного зараження та сприяє створенню більш свідомого ставлення до терапії з боку пацієнта.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.  Методы диагностики и лечения поражений кожи, вызванных вирусом папилломы человека / Г.И. Мавров, Ю.В. Щербакова, Г.П. Чинов, А.Е. Нагорный // Дерматологія та венерологія. – 2010. – №2. – С. 49-62 (Здобувачем зібрано та проаналізовано літературні дані, проведено узагальнення результатів та підготовку статті до друку).

2.  Урогенитальный трихомоноз: новые возможности топической иммуномодулирующей терапии / Г.И. Мавров, Г.М. Бондаренко, Л.В. Иващенко, И.Н. Никитенко, Ю.В. Щербакова // Дерматологія та венерологія. – 2011. – № 3 (53). – С 69-77 (Здобувачем зібрано та проаналізовано літературні дані, проведено узагальнення результатів та підготовку статті до друку).

3.  Щербакова Ю.В. Инфекции, передающиеся половым путем, и ВИЧ: проблема взаимовлияния / Ю.В. Щербакова // Дерматологія та венерологія. – 2011. – № 4. – С. 5-12.

4.  Мавров Г.І. Особливості надання дерматовенерологічної допомоги представникам груп ризику, уразливим щодо зараження ВІЛ / Г.І. Мавров, Ю.В. Щербакова // Дерматологія та венерологія. – 2012. – №1. – С. 9-18 (Здобувачем зібрано та проаналізовано літературні дані, проведено узагальнення результатів та підготовку статті до друку).

5. Мавров Г.І. Особливості ведення пацієнтів з груп населення, уразливих щодо зараження ВІЛ / Г.І. Мавров, Г.М. Бондаренко, Ю.В. Щербакова // Дерматовенерологія. Косметологія. Сексопатологія. – 2012. – № 1-4. – С. 240-246 (Здобувачем зібрано та проаналізовано літературні дані, проведено узагальнення результатів та підготовку статті до друку).

6. Клинико-эпидемиологические особенности урогенитального хламидиоза на современном этапе / Г.И. Мавров, Л.В. Иващенко, Ю.В. Щербакова, К.С. Орлова // Дерматологія та венерологія. – 2014. – № 1 (63). – С. 59-68 (Здобувачем зібрано та проаналізовано літературні дані, проведено аналіз отриманих даних, узагальнення результатів та підготовку статті до друку).

7. Щербакова Ю.В. Підсумки роботи навчальних семінарів для лікарів-дерматовенерологів «основні принципи синдромного підходу лікування ІПСШ у представників уразливих щодо ІПСШ/ВІЛ груп населення» з імплементацією нового посібника ВООЗ/ФНООН/ЮНЕЙДС «Реалізація комплексних програм з боротьби з ВІЛ/ІПСШ серед робітників секс-індустрії: практичні підходи на основі сучасних заходів» / Ю.В. Щербакова, І.С. Миронюк // Дерматологія та венерологія. – 2014. – № 2 (64). – С. 83-85 (Дисертантові належить постановка проблеми, узагальнення результатів, підготовка статті до друку).

8. Опыт применения местных средств в лечении урогенитального трихомоноза / Г.М. Бондаренко, Ю.В. Щербакова, И.Н. Никитенко, В.Б. Чирва // Репродуктивная эндокринология. – 2014. – № 2 (16). – С. 49-55 (Здобувачем зібрано та проаналізовано літературні дані, проведено обстеження пацієнтів, узагальнення результатів та підготовку статті до друку).

9. Бондаренко Г.М. Застосування місцевих засобів терапії в лікуванні гострокінцевих кондилом (огляд) / Г.М. Бондаренко, Ю.В. Щербакова // Дерматологія та венерологія. – 2014. – № 4 (66). – С. 5–19 (Здобувачем зібрано та проаналізовано літературні дані, проведено аналіз отриманих даних, узагальнення результатів та підготовку статті до друку).

10.  Перинатальные риски: трихомоноз новорожденных / Г.М. Бондаренко, Т.В. Осинская, С.В. Унучко, Т.В. Губенко, С.К. Джораева, Н.В. Кочетова, Т.В. Федорович, Ю.В. Щербакова // Дерматологія та венерологія. – 2015. – № 1 (67). – С. 27–33 (Здобувачем зібрано та проаналізовано літературні дані, проведено узагальнення результатів та підготовку статті до друку).

11.  Щербакова Ю.В. Місце швидких тестів в діагностиці сифіліса у представників різних верств населення / Ю.В. Щербакова // Журнал дерматовенерології та косметології ім. М.О. Торсуєва. – 2015. – № 1-2 (34). – С. 73-78.

12.  Щербакова Ю.В. Особливості взаємодії дерматовенерологічної та наркологічної служб при наданні допомоги пацієнтам наркологічного закладу з ІПСШ / Ю.В. Щербакова // Дерматологія та венерологія. – 2015. – № 2 (68). – С. 94-102.

13.  Щербакова Ю.В. Бактеріоскопічні методи лабораторної діагностики інфекцій, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), як вибір для груп населення, уразливих щодо ІПСШ/ВІЛ (огляд вітчизняних і закордонних регламентних документів та власні дослідження) / Ю.В. Щербакова // Український журнал дерматології, венерології, косметології. – 2015. – № 3 (58). – С. 117-126.

14.  Щербакова Ю.В. Вміст секреторного імуноглобуліну класу А як критерій оцінки стану місцевого імунітету у хворих різних груп населення з інфекціями, що передаються статевим шляхом / Ю.В. Щербакова // Дерматологія та венерологія. – 2015. – № 3 (69). – С. 50-58.

15.  Щербакова Ю.В. Особливості мікробіоценозу урогенітального тракту у пацієнтів з хронічним ускладненим трихомонозом / Ю.В. Щербакова, С.К. Джораєва // Актуальні проблеми сучасної медицини: Вісник Української медичної стоматологічної академії. – 2015. – Т. 15, № 4 (52). – С. 134-136 (Здобувачем зібрано та проаналізовано літературні дані, проведено обстеження пацієнтів, узагальнення результатів та підготовку статті до друку).

16.  Современные представления о серологической резистентности при сифилисе (обзор литературы) / Г.М. Бондаренко, А.А. Безрученко, И.Н. Никитенко, В.В. Кутовая, Ю.В. Щербакова, Т.В. Губенко // Дерматологія та венерологія. – 2015. – № 4 (70). – С. 5-16 (Здобувачем зібрано та проаналізовано літературні дані, проведено узагальнення результатів та підготовку статті до друку).

17.  Щербакова Ю.В. Епідеміологічні особливості розповсюдженості ІПСШ серед загального населення та уразливих груп // Актуальні проблеми сучасної медицини: Вісник Української медичної стоматологічної академії. – 2015. – Т. 15, ч. 2, № 3 (51). – С. 186-192.

18.  Щербакова Ю.В. Особенности состояния иммунитета у ВИЧ-позитивных пациентов с дерматологической патологией и ИППП / Ю.В. Щербакова // Дерматовенерологія, косметология і сексопатология. – 2016. – № 1-2 (3). – С. 34-36.

19.  Чутливість збудників захворювань урогенітального тракту до антибактеріальних препаратів та склад біотопу у пацієнтів з ІПСШ / Ю.В. Щербакова, Г.І. Мавров, С.К. Джораєва, В.В. Гончаренко // Дерматологія та венерологія. – 2016. – № 1 (71). – С. 49-56 (Здобувачем проведено обстеження пацієнтів, аналіз, узагальнення результатів, підготовку статті до друку).

20.  Щербакова Ю.В. Ефективність використання іміквімоду в лікуванні гострокінцевих кондилом / Ю.В. Щербакова // Актуальні проблеми сучасної медицини: Вісник Української медичної стоматологічної академії. – 2016. – Т. 16, № 2 (54). – С. 202-205.

21.Вивчення стану вагінальної мікробіоти при вульвовагінітах полімікробної етіології з визначенням домінуючих рівнів антибіотикочутливості / С.К. Джораєва, Ю.В. Щербакова, В.В. Гончаренко, О.В. Щоголєва // Дерматологія та венерологія. – 2016. – № 2 (72). – С. 25-31 (Здобувачем проведено обстеження пацієнтів, аналіз та узагальнення результатів, підготовку статті до друку).

22.  Бондаренко Г.М. Особенности лечения резистентного трихомоноза / Г.М. Бондаренко, И.Н. Никитенко, Ю.В. Щербакова // Український журнал дерматології, венерології, косметології. – 2016. – № 2 (61). – С. 79-84 (Здобувачем проведено обстеження пацієнтів, аналіз, узагальнення результатів, підготовку статті до друку).

23.  Мавров Г.І. Особливості діагностики та лікування інфекцій, що передаються статевим шляхом, в осіб із груп ризику, уразливих щодо інфікування вірусом імунодефіциту людини / Г.І. Мавров, Г.М. Бондаренко, Ю.В. Щербакова // Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. – 2011. – № 1. – С. 44-54 (Здобувачем зібрано та проаналізовано літературні дані, проведено узагальнення результатів та підготовку статті до друку).

24.  Щербакова Ю.В. Особливості застосування мотиваційного консультування пацієнтів з ІПСШ з метою зміни ризикованої сексуальної поведінки / Ю.В. Щербакова // Актуальные вопросы дерматологии, венерологии ВИЧ/СПИД-инфекции : Сборник научных трудов, посвященных 155-летию со дня рождения проф. И.Ф. Зеленева; под ред. проф. А.М. Дащука. – Харьков, 2015. – С. 129-145.

25.  Щербакова Ю.В. Современные подходы к лабораторной диагностике сифилиса / Ю.В. Щербакова, В.В. Кутовая // Научные труды первой научно-практической международной конференции Ассоциации дерматовенерологов Армении «Ереванские дерматовенерологические чтения». – Научно-медицинский журнал. – 2015. – № 10. – С. 75-78 (Здобувачем зібрано та проаналізовано літературні дані, проведено обстеження пацієнтів, аналіз та узагальнення результатів, підготовку статті до друку).

26.  Пат. на корисну модель 96777 UA, МПК А61В10/00. Спосіб профілактики інфекцій, що передаються статевим шляхом / Г.І. Мавров, Г.М. Бондаренко, Ю.В. Щербакова, Л.В. Іващенко; заявник і патентовласник ДУ „Інститут дерматології та венерології НАМНУ”. – № u201410808; заявл. 03.10.14; опубл. 10.02.15, Бюл. № 3 (Здобувачем розроблено та оформлено заявку, здійснено підготовку матеріалів заявки до друку).

27.  Пат. на корисну модель 97172 UA, МПК А61В10/00. Спосіб обмеження поширення ВІЛ/СНІД та інфекцій, що передаються статевим шляхом, хворими груп підвищеного ризику / Г.І. Мавров, Г.М. Бондаренко, Ю.В. Щербакова, Л.В. Іващенко, Л.Й. Піньковська, В.І. Миронюк; заявник і патентовласник ДУ „Інститут дерматології та венерології НАМНУ”. – № u201406144; заявл. 04.06.14; опубл. 10.03.15, Бюл. № 5 (Здобувачем розроблено та оформлено заявку, здійснено підготовку матеріалів заявки до друку).

28.  Using case management in Ukraine for sexually transmitted infections in most-at-risk populations / G.I. Mavrov, I. Scherbakova, G.M. Bondarenko, O.Yu. Savenko, S.A. Filippovych, Zahedul Islam // Abstract book of 26th IUSTI-Europe Congress “Staying alert for sexual health”, September 8-10, 2011, Riga (Latvia). – Riga, 2011. – P. 120 (Здобувачем зібрано та проаналізовано літературні дані, проведено узагальнення результатів та підготовку тез до друку).

29.  Современные особенности инфекций, передающихся половым путем, и ВИЧ в Украине / Г.И. Мавров, Г.М. Бондаренко, Ю.В. Щербакова, А.Л. Гутнев // Материалы V съезда дерматовенерологов Республики Беларусь «Актуальные вопросы дерматовенерологии и косметологии». – Искусство медицины. – 2011. – № 15 (51). – С. 50-51 (Здобувачем зібрано та проаналізовано літературні дані, проведено узагальнення результатів та підготовку тез до друку).

30.  Мавров Г.И. Проблема ИППП и ВИЧ на Украине / Г.И. Мавров, Г.М. Бондаренко, Ю.В. Щербакова // Сборник тезисов 2-го Конгресса Евро-азиатской ассоциации дерматовенерологов, г. Москва, 21-23 марта 2012 г. – М., 2012. – С. 107 (Здобувачем зібрано та проаналізовано літературні дані, проведено узагальнення результатів та підготовку тез до друку).

31.  Mavrov G. Prevalence features of sexually transmitted infections and HIV in Ukraine / G. Mavrov, G. Bondarenko, I. Scherbakova // Abstract book of 27th IUSTI Conference “STIs and HIV: Time for protection”, Antalya (Turkey), 6-8 September 2012. – Antalya, 2012. – P. 63 (Здобувачем зібрано та проаналізовано літературні дані, проведено узагальнення результатів та підготовку тез до друку).

32.  Сучасні заходи організації боротьби з інфекціями, що передаються статевим шляхом, та ВІЛ в Україні / Г.М. Бондаренко, Г.І. Мавров, Ю.В. Щербакова, Т.В. Губенко // Материалы научно-практической конференции «Научные и практические аспекты оказания дерматовенерологической помощи населению Украины в современных условиях», г. Харьков, 11-12 апреля 2013 г. – Дерматологія та венерологія. – 2013. – № 2 (60). – С. 85-86 (Здобувачем зібрано та проаналізовано літературні дані, проведено узагальнення результатів та підготовку тез до друку).

33.  Кутовая В.В. Иммунохроматографические экспресс-тесты в серодиагностике сифилиса / В.В. Кутовая, О.Н. Белоконь, Ю.В. Щербакова // Материалы научно-практической конференции с международным участием «Международная интеграция и научные достижения украинской дерматовенерологии». – Дерматологія та венерологія. – 2014. – № 3 (65). – С. 118-119 (Здобувачем проведено клінічне обстеження пацієнтів, статистичну обробку результатів, підготовлено тези до друку).

34.  Сучасні методи надання спеціалізованої допомоги групам населення, які уразливі щодо зараження інфекціями, що передаються статевим шляхом, і вірусом імунодефіциту людини / Г.І. Мавров, Ю.В. Щербакова, Л.В. Іващенко, І.М. Нікітенко // Матеріали науково-практичної конференції з міжнародною участю «Організація та технології медичного захисту населення в умовах проведення сучасних антитерористичних операцій», м. Дніпропетровськ, 23–24 квітня 2015 р. – Екстрена медицина: від науки до практики. – 2015. – № 2 (13). – С. 137 (Здобувачем зібрано та проаналізовано літературні дані, проведено узагальнення результатів та підготовку тез до друку).

35.  Нові підходи до діагностики та лікування ІПСШ в групах населення, уразливих щодо зараження ВІЛ (методичний посібник) / Г.І. Мавров, Г.М. Бондаренко, Ю.В. Щербакова, Л.В. Іващенко, В.І. Миронюк, Л.Й. Піньковська. – Харків : МОЗ України, НАМН України, 2013. – 48 с. (Дисертантові належить ідея, збирання та аналіз матеріалу, узагальнення результатів, написання публікації).

36.  Особливості мотиваційного консультування осіб з інфекціями, що передаються статевим шляхом, з метою формування безпечної статевої поведінки (методичний посібник) / Ю.В. Щербакова, Г.І. Мавров, Я.Ф. Кутасевич, Г.М. Бондаренко– Харків: НАМН України, 2016. – 42 с. (Дисертантові належить ідея, збирання та аналіз матеріалу, узагальнення результатів, написання публікації).

37.  Рекомендації з проведення добровільного консультування і тестування на наявність інфекцій, що передаються статевим шляхом, представників різних груп населення. Дотестове та післятестове консультування в прктиці дерматовенеролога (методичний посібник) / Ю.В. Щербакова, Г.І. Мавров, Я.Ф. Кутасевич, Г.М. Бондаренко. – Харків : НАМН України, 2016. – 39 с (Дисертантові належить ідея, збирання та аналіз матеріалу, узагальнення результатів, написання публікації).

38. Спосіб обмеження поширення інфекцій, що передаються статевим шляхом, та ВІЛ хворими груп підвищеного ризику / Г.І. Мавров, Ю.В. Щербакова, Л.В. Іващенко, Г.М. Бондаренко, І.М. Нікітенко // Інформаційний бюлетень. Додаток до “Журналу Національної академії медичних наук України”. – Випуск 41. – К., 2016. – С. 31-32. (Дисертантові належить ідея, збирання матеріалу, узагальнення результатів, написання публікації).

АНОТАЦІЯ

Щербакова Ю. В. Попередження поширення ВІЛ-інфікування шляхом застосування системи лікувально-профілактичних заходів щодо боротьби з інфекціями, які передаються статевим шляхом. – На правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.20 – шкірні та венеричні хвороби. – Державна установа «Інститут дерматології та венерології НАМН України», Харків, 2016.

Дисертація присвячена створенню системи заходів щодо стримування епідемії ВІЛ/Сніду в Україні. Визначено найпоширеніші ІПСШ серед представників уразливих груп (трихомоноз, хламідіоз, вірусні інфекції, кандидоз, бактеріальний вагіноз). Поєднання ВІЛ-інфекції з сифілісом призводить до погіршення імунітету. Рекомендується діагностика ІПСШ з використанням швидких тестів, обстеження на наявність Trichomonas vaginalis із застосуванням бактеріоскопічного дослідження та імунохроматографічного тесту на сифіліс. Виявлена кореляція між вірусним навантаженням ВІЛ та ВПЛ-інфекцією. Встановлено високу ефективність (84 %) крему іміквімод 5 %, при лікуванні гострокінцевих кондилом у ВІЛ-інфікованих осіб. Запропоновано зміни до національних протоколів ІПСШ, з урахуванням уразливих груп населення, рекомендації щодо консультування та тестування даних осіб.

Ключові слова: ВІЛ, ІПСШ, уразливі групи, консультування, діагностика, лікування, профілактика.

АННОТАЦИЯ

Щербакова Ю. В. Предупреждение распространения ВИЧ-инфекции путем применения системы лечебно-профилактических мероприятий по борьбе с инфекциями, которые передаются половым путем. – На правах рукописи.

Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.01.20 – кожные и венерические болезни. – Государственное учреждение «Институт дерматологии и венерологии НАМН Украины», Харьков, 2016.

В диссертации предложено новое решение актуальной проблемы создания эффективной системы мероприятий по оказанию специализированной медицинской помощи и реабилитации больных ИППП в уязвимых группах и среди общего населения с целью сдерживания эпидемии ВИЧ/СПИДа в Украине. Наиболее распространенными ИППП среди представителей уязвимых групп являются: урогенитальный хламидиоз, вирусные инфекции, кандидоз, микоплазмоз, бактериальный вагиноз, в значительном проценте случаев наблюдается распространение ВИЧ (1-6%) и гепатита С (3-30%). Выявление трихомонадной инвазии наблюдается на более низком уровне по сравнению с представителями общего населения (6-12%). Среди уязвимых групп распространены хламидиоз (15-30%), гонорея (4-12%). Также среди них наблюдается значительный процент осложнений течения ИППП (до 40%). Раннее начало половой жизни способствует частому инфицированию хламидийной инфекцией. Ассоциация возбудителей (ВИЧ и хламидиоз) часто определяется среди представителей уязвимой группы. Имеет место отличие уязвимых групп от общего населения по социальному статусу (большинство опрошенных имели среднее и неполное среднее образование; росли в неполных семьях, детских домах; имеют статус безработных или временных рабочих) особенностями полового поведения (ранним началом половой жизни, количеством половых партнеров и сексуальных контактов, рискованности, мотивами возникновения случайных контактов, низким уровнем информированности об ИППП и ВИЧ, толерантным отношением к внебрачным контактов, коммерческому сексу и к наркотическим средствам). У представителей уязвимых групп чаще наблюдаются психосоматические расстройства и признаки декомпенсации – нарушение сна и колебания настроения, расстройства пищеварения, сосудистые дистонии; значительно выше риски заражения и передачи ИППП и ВИЧ половым путем. У пациентов с ИППП наблюдаются расхождения содержания секреторного иммуноглобулина А на слизистых оболочках уретры и влагалища по сравнению с показателями здоровых лиц. Различия у представителей уязвимых групп более выражены, чем у общего населения, особенно среди ВИЧ-позитивных пациентов. Сочетание ВИЧ-инфекции с поражениеями кожи (кандидозом, себорейным и аллергическим дерматитом, микозом) и ИППП (хламидиозом, кандидозом урогенитальным, сифилисом) является фактором декомпенсации иммунной системы больных. Сифилис приводит к изменениям показателей иммунитета в сторону ухудшения. После лечения сифилиса частичное восстановление иммунитета проявляется снижением вирусной нагрузки. Выявлена положительная корреляция между вирусной нагрузкой ВИЧ и ВПЧ-инфекцией. Установлена высокую эффективность (84%) применения крема, содержащего имиквимод 5%, при лечении аногенитальных кондилом у ВИЧ-инфицированных лиц обоего пола. Терапевтическая эффективность подтверждена отсутствием рецидивов (70%), или уменьшением их частоты, а также более длительным межрецидивным периодом. Для уязвимых к заражению ВИЧ/ИППП групп населения рекомендуется проведение диагностики ИППП с использованием быстрых тестов, обследование на наличие Trichomonas vaginalis с применением бактериоскопического исследования. В случае невозможности проведения диагностики с применением быстрых тестов, следует назначать лечение на основании симптоматики заболевания и анамнестических данных (синдромный подход). Необходимо проведение мотивационного и информационного консультирования лиц из уязвимых групп, что способствует коррекции рискованного сексуального поведения. Метод мотивационного консультирования – самая эффективная мера при работе с представителями уязвимых слоев населения (повышение уровня информированности – 30 %, осознание важности периодического обследования на ИППП, применение средств контрацепции при всех видах сексуальных контактов – 90 %). Назначение синдромного лечения ИППП целесообразно проводить с учетом чувствительности возбудителей к антибактериальным препаратам. Предложены изменения в национальных протоколах по ИППП, с учетом особенностей уязвимых групп. Разработан локальный протокол по взаимодействию дерматовенерологической службы со смежными специальностями по своевременному выявлению пациентов с ИППП.

Ключевые слова: ВИЧ, ИППП, уязвимые группы, консультирование, диагностика, лечение, профилактика.

ANNOTATION

Shcherbakova I.V. Prevention of HIV spreading by using of a system of therapeutic and prophylactic measures against sexually transmitted infections. – The manuscript.

The thesis for the degree of doctor of medical sciences, specialty 14.01.20 – skin and venereal diseases. – State Institution “Institute of Dermatology and Venereology of NAMS of Ukraine», Kharkiv, 2016.

Dissertation is devoted to the establishment of measures to curb the HIV / AIDS epidemic in Ukraine. It were detected most common STIs among vulnerable groups (trichomoniasis, chlamydia, viral infection, candidiasis, bacterial vaginosis). The combination of HIV with syphilis leads to poor immunity. STI diagnosis with rapid tests, screening for Trichomonas vaginalis using bacterioscopic research and rapid immunoassay test for syphilis is recommended. The correlation between viral load of HIV and HPV infection is observed. The high efficiency (84 %) of imiquimod 5 % cream in the treatment of genital warts in HIV-infected individuals is established. It was proposed changes to national protocols STI considering vulnerable groups, recommendations for counseling and testing of this persons, a local protocol for STI detection among psychoactive substances users.

Keywords: HIV, STIs, vulnerable groups, counseling, diagnosis, treatment and prevention.